Зустрінулися зовсім випадково. Були знайомі – колись... Майже у минулому житті...
Життя як і пляшка пива – чим довше п’єш тим стають пустішими. Нетерпелива молодість зубами пожади зриває капсель і починає невгамовно висмоктувати пінку і п’янку рідину з присмаком гіркоти. Спочатку цієї гіркоти не відчувається, але вже десь біля половини – пляшки чи життя – починає вона настирливо дразнити язик і піднебіння...
Її язик почув аж на свойому піднебінні...
Ще в ліцеї, в першому класі навіть, хлопці на перервах гуртом збиралися в бібліотеці, щоб зі справжньою наснагою вивчати “Мистецтво кохання”, яке у відрізках друкував один з молодіжних щотижневих журналів. Саме там читав про різні способи цілування, м.ін. і “з язичком”. От і був тоді чоловік молодий та дурний, а як дурний то і щасливий, з головою спухлою від мрій...
Мрія це стан, коли розум спить і бере гору сподівання – дай Боже, щоб було здійсненне. Якщо ні, то пробудження асоціюється зі страшним похміллям...
Так – життя як пляшка пива.
“Piiiwo jasne!”* – таке захвалювання свого товару принагідними продавцями можна почути в вагонах поїздів, що збиралися відходити з вокзалів великих міст. Так є від багатьох років – мабуть знаходилися люди, які хочуть літом цим пивом схолодитися, взимку зігрітися. Але навіщо пити пиво весною і осінню, коли у вагоні не гаряче й не холодно? Може щоб “полікувати” похмілля після задушевної бесіди з давно не баченими родичами чи друзями, у яких були в гостині, а може просто щоб чимось зайняти руки і рот?
Кожна людина від немовлячих місяців все, що може, бере в руки й тягне до рота – починає від материного соска, щоб почерез стадію пляшки молока, соку й лімонаду неодмінно перейти до стадії пляшки пива!
