Якби можна було одного вечора заснути й не прокинутися вранці просто спати рівно дихати і прощупувати свій пульс на правій руці лівою щоб в твою кімнату ніхто не заходив і не заводив тужного плачу як за померлими бо ти ж просто спиш і яке значення має те що подумають про тебе всі ці люди Ти просто блукаєш своїми думками їх назбиралося так багато що протоптувати стежку від однієї до іншої треба декілька віків А щонайменший звук може відібрати в тебе всі ці століття Це як вийти з вагону потяга що зупинився на маленькій приміській спаплюженій недапалками та харкотинням станції і шукати дорогу додому самотужки Нехай поїзд примчить в міліард епох швидше але потрібно дійти додому пішки вивчаючи по дорозі всі села й маленькі міста від яких відгонить совковою сечею але ти мусиш їх знати бо це твоя дорога додому Кожен стрічний бур ян і квітка маку в пшениці кожен листок який уже взявся по краях жовтизною і кожен болючий притиск морозу – це твоя дорога додому Подумай скільки їх ти б не знав якщо б поїхав цим старим поїздом Розірване блискавкою небо що напоює тебе озонам і пилюка яка осідає під краплями дощу – то твоя дорога додому І коли одного дня ти побачиш на обрії своє місто почуєш гуркіт його машин і врешті відчуєш під своїми грудьми його тверду бруківку то знатимеш що маєш право жити у ньому бо в тебе була дорога додому і вона привела тебе сюди
