Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2626
Творів: 47983
Рецензій: 92778

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

12 МІСЯЦІВ (З циклу "Білі казки для Білявки")

© Зіпунов Михайло /ZIPA/, 30-01-2006
Жила собі маленька дівчинка.
Власне кажучи, цих маленьких дівчаток у різний час жило собі - до фіга і трошки. Але нас у цей момент цікавить тільки одна. Поміркуйте самі - якби я почав розповідати відразу про всіх маленьких дівчаток на світі, то казка ця ніколи б і не закінчилася, ну, або, принаймні, закінчилася б дуже нескоро. А так є шанс, що ви все-таки дослухаєте казочку до кінця. Виходить, жила собі ця дівчинка. І була вона красунею, що ні в казці сказати, ні пером описати. Коротше - повний зіпець! І от спливали рочки, і з кожним роком дівчинка все гарнішала й гарнішала. Губки такі чуттєві, ямочки на щічках, оченята - чистий смарагд! А груди! А попка! Ах!
Але й це ще не все!
Вона хоч і блондинка була, але аж ніяк не дурна. Аж ніяк. Я б навіть сказав, зовсім навпаки. Розумниця, кмітлива, весела, з почуттям гумору.
От ви зараз, мабуть, подумали, що звали її Білявка? А от і ні! Зовсім не так її звали. І навіть не Юля. А от як її звали, я вже і не пам'ятаю... Ну щось таке типу Даша-Наташа-Глаша... Та загалом неважливо, як саме її звали. Важливо те, що характер у неї був янгольський, а душа – світла, як пиво «Оболонь-Преміум». Була вона дуже доброю й ввічливою. Завжди готова була допомогти друзям і знайомим, бабусь по три рази на день через вулицю переводила, ветеранам Червоної Армії й дивізії СС «Галичина» дров нарубає, води наносить...
Не дивно, що кавалери тільки облизувалися, на неї дивлячись. Кожному хотілося якщо й не під вінець таку затягти, то вже на сінник - точно.
Та тільки Дашутка не плуталася з кожним зустрічним-поперечним. Берегла наша Наташа цноту для чоловіка. І тільки томно зітхала Глаша, коли подружки розмови заводили про розміри й пози.
Уже й сватів до неї засилали, і записочки з віршиками страмними під двері засовували й по радіо пісні замовляли - ніщо не допомагало. І тільки на Мельника  сільського потайки час від часу візьме та й кине несміливий погляд наша красуня. Та тільки що погляд цей зробити може, коли Мельник одружений був? І дочка в нього була - усього на кілька років молодша за нашу героїню...
Спливали роки, Даша-Наташа продовжувала радувати око односільчан і розбурхувати кров у грудях та інших членах молодих парубків. І ніхто не знав, не відав, що сум гризе серце Наташи-Глаши...
І раптом, одного чудового дня прийшов свято й на її вулицю! Занедужала дружина Мельника. Даша-Глаша, бачачи, що не встигає Мельник за дружиною своєю доглядати й господарство вести, відразу ж запропонувала свою безкорисливу допомогу...
Незабаром померла дружина Мельника.
Походив Мельник у жалобі день-другий та й закотив весілля, яких село не бачило. Вино лилося рікою, а поросята не встигали хрокнути, на світ з'явившись - як їх відразу до столу несли! Тридцять днів і ще три гуляло все село на весіллі Мельника. Молодий був гарний і роботящий, молода - тим більше. І всі раділи, що така чудова пара збіглася.
І тільки зла падчериця всіх тихо ненавиділа.
Незлюбила падчериця мачуху свою, ох незлюбила! Це що ж, виходить - папінька взяв людину з вулиці, але ж папінька не молодий уже! Прямо скажемо: часи тоді такі були, що в такому віці померти - раз плюнути. І що ж тоді? Усе, що було нажито непосильною працею не одним поколінням, не доні єдиній відійде, а приблуді молодій?
Так і жили вони: Мельник з молодою дружиною в радості й любові, а падчериця - з посмішкою на обличчі й злістю лютою в серці. Таїла падчериця сутність свою, допоки папінька живий був. А як помер - отут мачусі життя й не стало.
Ох, відігралася падчериця! Що не зробить мачуха - все не так, як не повернеться - усе не в той бік. Падчериця цілими днями в інтернеті висіла та чіпси з пивом тріскала, а мачусі з ранку до ночі й присісти ніколи було: то води наноси, то хмизу з лісу привези, то білизну на річці виполощи, то грядки в городі виполи.
А ще, крім як із мачухи знущатися, любила падчериця пити зелений чай з жасмином... І от якось раз пізньої зимової ночі захотіла падчериця чайку бахнути, глип - а чай закінчився. Падчериця - до заначки, і там - порожньо. Подивилася тоді падчериця на мачуху свою недобро й каже: ходи принеси мені чаю зеленого. З жасмином.
Подивилася на дівчинку мачуха: жартує вона чи справді посилає її за чаєм? Страшно тепер на вулиці! Хуліганство, собаки злі, менти голодні... Та і який серед ночі чай? Раніше десятої ранку магазини однаково не відчиняться, скільки не стукай у двері. Тільки пропадеш на вулиці, загрузнеш у заметах. А падчериця говорить їй:
- Якщо й пропадеш, то плакати за тобою ніхто не стане. Ходи та без чаю зеленого з жасмином не повертайся. Ось тобі кошик.
Заплакала мачуха, закуталася у драну хустку й вийшла із дверей. Вітер снігом їй очі порошить, хустку з неї рве. Іде вона, ледве ноги із заметів витягає. Небо чорне, жодною зірочкою на землю не дивиться, а земля ледь світліша. Це  від снігу.
Ось і ліс. Якщо через ліс йти, можна годин за п'ять-шість вийти до цілодобового магазина. Отут уже зовсім темно - рук своїх не розгледиш. Сіла мачуха на повалене дерево й сидить. Однаково, думає, де замерзати.
Раптом бачить: попереду якийсь вогник замаячів. Піднялася, з останніх сил чалапає до світла. Виходить на галявинку, дивиться - посередині багаття до неба, а навколо багаття дванадцять мужиків сидять. І всі дванадцять відразу ж на неї й витріщилися.
Запитують, і чого це тобі вдома не сидиться в таку погоду? Та от, відповідає мачуха, зла падчериця вигнала мене з дому за чаєм зеленим. З жасмином.
Підняв здивовано брови найстарший мужик і говорить, та де ж це ти в лісі, у січні, уночі, у таку погоду чаю дістанеш?
Нічого не відповіла мачуха, тільки посміхнулася сумно та плечиками знизала - мовляв, що ви питання дурні задаєте - чи не бачите, що замерзаю я, не до чаю вже - коньячку б налили...
Ну, Дванадцять Місяців - а це були саме вони - довго комедію ламати не стали, коньячку налили, лимончика нарізали, ніжки-ручки розтерли нічній гості... Особливо Квітень намагався ніжки розтирати. І так усе ніжніше й ніжніше гладить, так усе вище й вище по ніжках пробирається руками своїми гарячими... Мачуха зашарілася, так зніяковіло спідничку час від часу поправляє...
Так би й відбулося отут на галявинці щось протиприродне, і потім бігали б по селах байстрюки незрозумілої сутності - чи то люди, чи то квітні. Але грізно кашлянув найстарший мужик з кошлатою бородою – сам-то вже він нічого в цьому плані не міг зробити, а на молодого братика свого дивитися дуже вже заздрісно було. Усе відразу згадали, що не для розпусти якої вони отут зібралися, стали відразу серйозними - до справ своїх місячних повернулися, і так проміж іншим мачусі вирішили допомогти в міру сил своїх - спершу один ціпком стукнув - і завила хуртовина лютнева, потім інший ціпком стукнув - і побігли струмки березневі та проліски зацвіли. І рада б мачуха пролісків назбирати повний кошик, та тільки не за пролісками падчериця її послала, а за чаєм зеленим. З жасмином. А чай у широтах цих не ріс. Ні в січні, ні в березні, ні навіть у липні. Чай - він у магазинах продається. А магазини вдень працюють. А до дня сонячного ще ох як довго. Ніч як була, так і залишилася. Хоч і березнева, та ніч. Обернулася мачуха до дванадцяти місяців попросити, щоб вони не приколювались, а просто пачку чаю дали, дивиться - а на узліссі й немає вже нікого.
І от що тут робити?
Побрела мачуха далі. Іде, в темряві спотикається, падає, знову піднімається на ноги й усе далі йде. Думала, уже може й справді пролісків назбирати, знайти на смітнику коробочку з-під чаю й накришити в неї пролісків? А падчериці сказати, що це чай зелений... Іде вона, йде - раптом на галявинку виходить, а там ціла орава мужиків навколо багаття бродить. Відразу навіть і не порахуєш, скільки їх - двадцять вісім або тридцять один. Тридцять Один День - а це були саме вони - відразу ж запросили мачуху до себе в коло, і теж вирішили якось їй допомогти. Але тільки як не пропускали вони один одного позачергово - усе без користі для мачухи. Почухав Восьмий День потилицю й мовив - не ми тобі потрібні. Неспроможні ми з ночі день створити. Йди-но ти, дівко, далі по стежці. Там на наступній галявинці Двадцять Чотири Години сидять. Скажеш, що від мене, - вони допоможуть. І буде тобі ранок і відкриті магазини. Тільки гляди - не переплутай з іншою галявинкою, де Шістдесят Хвилин біля багаття сидять – нато вже довго чекати доведеться, поки магазини відчиняться.
Ну, коротше, далі зрозуміло. Знайшла мачуха галявинку із Двадцятьма Чотирма Годинами. Сказала, що їй Місяць Березень і Восьмий День допомогли як змогли, і тепер, мовляв, ваша черга. Години довго не комизилися - куди їм проти Восьмого Дня перти. Не кажучи вже про Місяць Березень. Швиденько зробили мачусі ранок, коли магазини відчиняються. Мачуха швиденько повернулася в село, затарилася чаєм і дуже радісна помчала додому. А поки бігла додому, подумала, що тепер завжди на згадку про небувале диво відзначатиме Восьме Березня якось особливо. І буде їй тепер завжди в цей день радісно й кайфно! І не тільки їй, але й всім-всім-всім дівчаткам на землі - ну ви ж пам’ятаєте, що в нашої мачухи душа була широкою, а серце добрим. І якщо повинно бути кайфно, то не тільки їй одній, але й усім!
От, коротше, прибігає вона вся така радісна додому - либа до вух, на щоках такий сексуальний рум'янець - і підносить злісній падчериці пачку зеленого чаю. З жасмином.
А зла падчериця як побачила цю картинку - який подвиг мачуха для неї зробила, то відразу ж начебто полуда в неї з очей спала. І стала вона відразу ж доброю. Усміхнулася мачусі своїй усмішкою світлою і чистою - і давай вони сміятися обидві, як діти.
І жили вони далі довго й щасливо в злагоді й спокої. І вийшли потім заміж в один день за двох братів-красенів - Олека й Міхала. І весілля закотили таке, що старий Мельник  у труні перевертався від заздрості!
На згадку про свої пригоди мачуха винайшла календар і годинник. А падчериця стала директором цілодобового магазина, щоб у будь-який час можна було купити пачку зеленого чаю. З жасмином.


02.02.05 17:04

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Казки старого Зіпи

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© М.Гоголь, 02-02-2006

Перевертні

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 31-01-2006

Казки кольору світлого пива

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Той самий Андрій, 30-01-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79220485687256 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …