Годинник затремтів так, що перехнябився на своєму гвіздку, скреготнув детальками і пішов. Цок-цок-цок. "Ну ти й придумав", пробуркотіла Миша, погянувши на зозульку, яка мовчки визирала з півпрочинених дверцят Годинника. Миша нехотя встала з затишного крісла і почала натягати гумові чоботи. "Дожився! Піти в таку осінь!" Миша накинула дощовик і уже від виходу з нірки ще раз обернулась до Годинника: "В таку осінь, в такий дощ! Ніякої совісті!"
"Цок-цок-цок" ішов Годинник. Він не був повністю упевнений, але підозрював, що Миша насправді задоволена. Бо вона б ніколи не дісталася до зими сама, без Годинника, заблукала б десь по дорозі. А дощ... Ну що з ним вдієш, з тим дощем?
"Цок-цок-цок" ішов годинник. Ішов вересень.
