Я вимірюю свій час в кілометрах!
Два тижні дороги з заходу на схід зі сходу на захід, київ, полтава, Львів,
київ, суми, харків, луцьк, Станіслав, київ. Сотні знайомих облич, слова, пісні,
обійми,
я вимірюю свої почуття кількістю випитого, ранкове пиво в києві, горілка в
харкові і сумах,
кава (найміцніший еліксир), знов хочу до Львова
циклічне нескінченне полотно (ні не рейки - час) сороміцьки вигинаючись,
штурхає в боки і натякає (хоч швидше вимагає), ми прагнемо строкатості
секстуру.
Вдивляючись у твої блакитні, блискучі, неймовірні,
лиш мить тому невинні очі (скрізь ця блакить сумних очей(І ПОПСОВІ
ФРАЗИ)),
я з жалем розумію наскільки постарів за останні 5 років.
Ти малюєш лівий палець ноги (акрилом). В свої 15 ти вже встигла плюнути
у Сену.
Я так жахливо заморився, дайте лишень притулити голову, чи схрестити
ноги,
чи склеїти ласти, ДАЙТЕ,
ненавиджу цю звичку шинкарів зачиняти кнайпи о 8 ранку (які ж солодкі сни
я бачив на шинквасі).
І що тепер? Наступне місто? Наступна ніч? Наступні руки, перса , ноги...
Бетонне,
татуювання сирисири на найінтимнішому місці, совітьська слобідка
(не місто - подорож у часі), й іронічний притулок пілігримів "остання
барикада".
Ми альпіністи, підкорений чотиритисячник на ймення Україна,
і вранці вже здається що з стукотом коліс зникне й серцебиття,
змучені істоти, думки розплідник тарганів.
Станіслав, люди з лижами а ми з пляшками, ідемо дзвонимо(неділя все ж
таки),
у вечері мате стусанами розворушує замерзлих пройдисвітів,
читання антонича в кав’ярні, а на решту андруховича, під спів в черговій
кнайпі.
І все. Кінець(буденність). Ти так далеко
омріяний Берлін.
