Забудь про те, що хтось колись
забув тебе, і посміхнись.
Забудь, що зимно, що життя
десь плаче тихо у кутку.
Не можна бути, як дитина,
що зранку сонце загубила,
а десь вночі його знайшла...
Забудь про те, що хочеш ти
забути все і зникнути,
бо завжди будеш тут чи там,
бо завжди будеш плакати.
Ти можеш бачити життя,
ти можеш просто розібратись
у тому, як воно пливе
у ту безкрайнюю цікавість.
Забудь мене, себе, усіх,
забудь, що сон завжди короткий,
що день без пристрасних утіх
не переходить в довгі ночі.
Що серце деколи сміється,
а деколи кричить й реве,
що хтось колись меча встромив
у твої ніжні тихі груди.
Забудь, що сонце через краплі
відблискує твоїм бажанням,
а згодом падає на землю
і розбивається на друзки.
А ще ти деколи бажаєш
читати книги про кохання,
або про вбивство і про Бога
чи просто різні там романи
про те, що хтось сміється з інших,
і ти смієшся, як завжди...
Забудь, що сльози не розтануть,
що сміх не рознесеться вітром,
забудь те тихеє блаженство,
що вже ніколи не скінчиться.
І спів птахів, що припинився
десь перед першим падолистом,
сичання змій, що у пустелі
теж згадують своє дитинство.
Забудь про цей забутий список,
що десь кружляє в голові
моїй. І всякі ці розлуки,
що стерті із життя давно...
Забудь, що вже давно забуте,
бо вже ніколи не згадаєш,
що хтось сьогодні народився,
це, може, ти, а може, я...
І десь назавжди залишилась
чиясь невиспана душа...
Та ти ніколи не забудеш,
що ти живеш, що будеш жити.
І згодом спогади прилинуть
про всі вітри, і місяць, й зорі.
А може, і мене згадаєш,
коли ти усміхнешся Богу.
І згодом ти Йому розкажеш,
наскільки сніг не є холодним,
а сонце деколи морозить
і сльози сохнуть не від щастя,
а біль бува, як мед, солодкий,
а сном ми деколи живемо,
і мрії деколи – реальність.
Що радив Я тобі забути
усе, щоб потім все згадати...
й відчути смак холодних фруктів,
і тисняву десь серед люду,
і теплі очі, що не тільки
прекрасно світять, але й гріють.
Щоб потім просто всіх простити.
І мати спокій вже назавжди...
А зараз просто все забудь.
Бо це не важко – пам’ятати.
Найважче просто далі йти...
