Карткові будиночки не падають... Їх просто не можливо добудувати...
Хлопчик біг по потрісканій бруківці і знову ловив кольорового Джокера, який щойно здійнявся з третього поверху і полетів у напрямку автобусної зупинки, збудованої ще за останніх років існування великої незрозумілої Імперії. Босоніжок на правій нозі розстібнувся, і металева застібка почала дзенькати, приваблюючи сусідніх собак. Джокер пролетів повз зупинку і безтурботно замайорів десь біля старої яблуні. Дихання хлопчика сповільнилося, а очі почали шалено шукати якусь іншу дорогу, щоб нарешті зловити барвисту карту. На яблуні було багато гусениць, а він не любив гусениць. Навіть трошки боявся. Вони часто на нього падали, а він був не в змозі їх скинути, бо зачаровувався їхнім потворним жирним смугасто-плямистим виглядом. Вони деколи були з якимось пухом чи волоссям, а від того ставали ще бридкіші.
Свіже літнє повітря почало нагріватися, і на шкірі почав виступати піт. Застібка на нозі неприємно дотикалась до неї. Вітер слабо плив, і не міг розігнати приємну спеку, але далі ніс Джокера повз стару яблуню з гусеницями. Хлопчик сміливо побіг, його русяве волосся, мокре від поту і води з надвірного крана, стирчало в різні боки.
Нарешті Джокер впав на траву, що легенько гойдалася, немов танцюючи з романтичним вітром, що показав їй картярський фокус і запросив до свого таємничого та магічного виру симфонії. Хлопчик підняв карту і його великі зелені очі подивилися на веселу, але чомусь непривітну посмішку блазня. Той був чимось явно задоволений, і знав, що насправді він завжди перемагатиме...
Хлопчик змучено видихнув і підійшов до свого будиночка. Той стояв біля бордюру, спираючись на нього однією стіною. На третьому поверсі був недобудований дах, ще було видно масті двох Королів, що сперлись один на одного своїми мудрими головами. Їхні руки вже чекали на хитрого джокера, що мав їх закрити від цього безмежного неба...
Хлопчик легенько кинув карту на Королів, і дах був завершений. Залишалось тільки прикрасити його трикутником з Дами і Валета. Пальчики ніжно поставили їх на хитку будівлю. Вони Почали вірно стояти, але на втримались, бо Дама захопилась симфонією вітру і подалася з ним до старої зупинки, збудованої ще за останніх років великої незрозумілої Імперії...
