Мої творці були романтиками, що віддалися пристрасті на протокріслі
трофейного студебекера, ховаючись від осіннього дощу й спрямованих
у їхньому керунку очей притнутої неподалік кози.
Гей, ти, смиренний погляд, лиши на боковому люстрі,
ти ж поріддя згорілих кольорів нічного листопада, ти пал чи то пак жага
окроплена радянським пивом і пострадянським потом. Стискай міцніше пляшку, ці плями на канапах могли б бути тобою.
Цитуючи подихом вітер, ухиляючись від цигаркового диму,
посипаючи попелом голову зелено-мідного бюсту, чи то Леніна
чи то одного з демонічно-асексуальних героїв радянського мультфільму,
вбачай красу у поглинанні брунатного вмісту пляшки, котра лиш пустотою дарує життя.
У цьому просторі немає дір, він наповнений ретельно вкладеними й
каталогізованими спогадами, що тільки й дозволяють дивуватися
своєю затхлою нафталіновою реальністю. ПЛЯШКА
Чорний Командер, наче старий бізон, схилився в очікуванні смерті,
піджавши ноги під себе, виблискуючи зляканими очима, вкриваючись
плесами іржі чи точніше пасмами сивої шерсті, або ж просто вирішив
сховатися від часу обравши най оригінальніший спосіб – зникнути, хоча
й у тому він не самотній.
Я точно знаю що паркет ліпше ніж кахлі, кахлі знущаються над нами своєю
дискретністю, своїми прямими і їх перетинами, паркет не дискретний, він
інший за своєю суттю, він має природу і в тому має свою свідомість, а втім
свідомість його однозначна і виражається в теплоті, точніше у вищості
температури відносно кахлів, але у кахлів є перевага , тобто спорідненість
з скляною пляшкою, або ж однорідністю статевого шалу.
Оголений вар’ят, розпластаний на підлозі холодного коридору,
тримає в руках старий затертий до блиску руль, піднявши обличчя до стелі,
замерзаючи в розлитому пиві, примружуючи очі з останніх сил захищаючись
від світла, співає свою мантру в надії отримати останній шанс,
або ж чергову ПЛЯШКУ
