Журналіст: Добрий день! Я б хотів поставити вам декілька запитань.
Кандидат: Ну скажіть, коли це все закінчиться? То поставити запитання, то почути відповіді… Чомусь перед виборами цей електорат як з ланцюга зривається. Я розумію – коровай там принести, сальця запросити покуштувати на народному фестивалі, миску вареників перед бороду поставити… Ви, журналісти, тільки питання ладні ставити. А від них шлунок псується. Ну, гаразд, ще кілька днів вас потерплю. У нас же демократія.
Ж. Скажіть, будь ласка, чи правдива чутка, що після виграних виборів ви виплатите кожному членові вашої партії та активному діячеві виборчої кампанії 2000 гривень? Щоправда, я міг неправильно назвати цифру – дехто говорить про 2000, дехто про 5000, а є й такі, що теревенять аж про 8000, хоч мене не покидає відчуття, що вони щось наплутали.
К. Гммм… Я як народний лідер і справжній опозиційний діяч покликаний думати про все, і про це я теж думав. Але недовго. По-перше, у мене має бути відповідний голова Нацбанку, а не такий тюхтій, що замість простої як путінська копійка емісії буде вести якісь півторарічні фінансові виверти. По-друге, мені потрібні резервні запаси карпатського лісу, бо без нього нічого не вийде. По-третє, мені просто необхідні спеціалісти, які правдами й неправдами будуть застосовувати жорсткі ножиці цін. Принаймні на частині ринків. Ну хоча б на одному з ринків великого міста. Щоб туди ходили журналісти для репортажів про дешеве м’ясо. Наступним кроком будуть дотації потерпілому від попередніх кроків народному виробникові, отже, знову задіювати голову Нацбанку і ліс…
Ж. Отже, ви вважаєте, що найпроблемніше задіювати голову?
К. Ні, якщо так подумати, то можна й без голови. У мене є спеціалісти. Хороша команда. Це їх компетенція. А я простий слуга народу. Ага, мало не забув. Мені треба ще аналітиків, які стежитимуть за зростанням ВВП.
Ж. О, невже ви можете забезпечити його зростання?
К. З такими аналітиками – можу.
Ж. Ви декларуєте суттєве підвищення пенсій…
К. Я щойно говорив: за наявності необхідних ресурсів я можу підняти пенсії хоч утричі. Це навіть легше. Пенсіонери – люди скромні, не те що… До речі, саме тому я передумав робити виплати за активну виборчу кампанію. Треба, щоб усе було чесно. Простіше влаштувати перевибори і покластися на обмежене коло довірених людей. І звідки я можу поручитися, що не буде використано який-небудь транзитний сервер?
Ж. Зрозуміло. А що вас спонукало так лояльно ставитися до людей пенсійного віку? В юні роки ви, здається, не відзначилися благородством у цій площині. Немає повідомлень, що ви бодай перевели бабусю через вулицю.
К. Знаєте, головне те, що я роблю для них тепер. Не ставте, будь ласка, таких анальфабетичних питань! Це ж електорат, надія нашої держави. До речі, я залюбки переведу через вулицю ту ж бабусю. Особливо до дільниці. Особливо при відеокамерах.
Ж. Ви сказали – анальфабетичні. І я згадав, що позаминулої кампанії вас гостро критикували за брак освіти. Як із цим тепер?
К. Прекрасно. Я виправив свої помилки.
Ж. От наприклад, скільки книжок ви прогортали за цей рік?
К. У середньому переглядав чотири. Одну з мого рахунку на Канарах, другу зі Швейцарії, третю з США, а четверту мусив завести в Ощадбанку, щоб унормувати свою податкову декларацію. Я сам розумію, що це мало. Але ж саме задля цього я йду до влади – потрібно постійно підвищувати свої показники. Не давати собі перепочити! Форсувати темпи! Інакше атрофуються корисні навики…
Ж. Розмова з вами виявилася надзвичайно плідною. Дякую вам за висвітлені проблеми! Сподіваюсь, ваші слова сформують народний вибір. І наостанок: чи готують вас політтехнологи перед інтерв’ю й публічними виступами?
К. Ну, ви ж самі бачите. У мене своя особиста думка на кожний рахунок! І будь-які спроби її змінити ніколи ще не зазнавали успіху. Марно стараєтесь, шановні!
