ти зберігаєш мої думки, як висохлі пелюстки квітів. робиш гербарій з доторків. колись я знайду між жовтими сторінками книг засушені рослини моїх снів. я стану спогадом, зникну безслідно, а ти шукатимеш. колись я стану повітрям, яким дихатимеш. буду поруч, коли сідатимеш у трамвайні вагони, купуватимеш мінералку в супермаркетах, варитимеш каву о п’ятій ранку.
ти любиш книжки в чорних обкладинках, спогади про читання вночі, шукання погляду навпроти.
я люблю торкатися. кохання виявляється через доторки, а сни реальніші за будь що. доторки у снах, сни у доторках.
чорні пелюстки троянди колись були червоні, а квітка живою. ти вбив думки, спільні відчуття, засліпив об’єктивом своїх очей.
я мертва, мовчу.
а ти тим часом засушуєш ще один мій погляд, записуєш думки, вкладаєш сни між сторінок старих книг.
