Твої руки пахнуть опалим листям. Напевно, так було завжди. Ти не любиш цей запах. Кажеш, що набрид. А я, навпаки, обожнюю.
Холодними зимовими вечорами, коли з’являється можливість побути поряд, сідаю на канапу і кладу собі на обличчя твої долоні та вдихаю їх запах. Можливість взимку відчути осінь.
Пам’ятаєш, як ми ходили за різнокольоровим листям не по-осінньому теплим ранком? Ти ще порівнював мене з птахами на деревах. Пам’ятаєш? Як бігали жовтневим листям, лякаючи голубів та ворон. Я ще забула твою куртку, в яку загорталась впродовж усієї нашої прогулянки.
Тоді ми принесли додому багато осіннього листя, навмисно називаючи їх жовтими квітами. Робили букет, ставили у вазу з водою.
А потім пили чай, сидячи на веранді. Спостерігали, як прокидається все навкруги, оживає те, що на ніч помирало. З’являються звичні, а тому і непомітні, звуки, запахи ранкової їжі.
Пам’ятаєш?..
Я так люблю опале листя, що пахне твоїми долонями.
