Відбулася ця історія з моїм знайомим влітку. Була сьома година вечори, сонце ще не сіло, але було вже не так світло. Борис їхав по трасі на Дніпропетровськ з Запоріжжя. Траса майже порожня, на спідометрі його Mitsubishi Outlander 150 км. на годину. Їхав би швидше, але боявся, бо за кермом лише два місяці.
Отже, 150 на спідометрі, Юра Шевчук в динаміках співає свій хіт «Родина», життя чудове! Але, щось не те, чомусь або пісня посприяла, або… авжеж! Не треба було, мабуть, їсти огірки з молоком! Шлунок збунтував, вирішивши провести революцію, з подальшою люстрацією у кущі. Робити нічого, Борис зупинив авто далеко на узбіччі, заїхавши на дорогу, яка звертала в ліс. Втім ліс виявився густим лише понад трасою, за цим лісом було соняшникове поле.
Терпіти було вже неможливо, холодний піт виступив по всьому тілу, очі видряпалися аж на маківку голови. Вибігши з автомобіля, перед цим захопивши туалетний папір, Борис з силою захлопнув двері, побігши до першого куща. Ось! Нарешті ця мить! Що може бути краще? Пташки співають, легкий теплий вітерець, шумлять дерева, автомобілі проїжджають попереду за деревами, сигнал сигналізації, що закрила всі двері Mitsubishi Бориса. І ніхто тебе не бачить! А тобі так добре… стоп… всі двері? Очі Бориса стали як ніколи круглими і великими, шлунок, схоже теж не зрадів, розпочавши справжню громадянську війну.
Закінчивши справи у кущах, Борис обмацав кармани у джинсах. Тільки не це! Підбігши до машини, Борис побачив, що ключі з брелком сигналізації лежать на передньому сидінні, тепер автомобіль зачинений і його ніяк не відчинити. Ситуація вийшла з-під контролю.
Просидівши на землі півгодини, з безпорадними очима дивлячись на велику каменюку, Борис був у розпачі. А каменюка немов пошепки, спокушаючи щоб ніхто не чув, єхидно казала: «Візьми мене, розбий страшно коштовне бокове скло машини. Чого сидиш?» Але Борис взяв себе в руки, вирішивши попросити допомоги у проїжджаючих водіїв на трасі.
Двадцята година, сонце майже сіло, а ночувати поряд з машиною у невеликому, але все ж таки лісі, не хотілося. Водії зупинялися, але почувши, що їм треба йти в ліс за підозрілим хлопцем, посилали його на три веселі літери. Один, навіть, пригрозив берданкою, яка лежить під сидінням. Борис перевіряти не став, відпустивши нервового водія. Але ось, нарешті, водій Славути зупинився і вислухавши історію Бориса все-таки пішов в ліс.
Всю дорогу водій Славути озирався, мабуть він вже десять раз пожалкував, що пішов, але не втік.
- Ось вона – Борис пальцем тикнув у сріблястий Mitsubishi.
- Зараз подивлюся.
Борис так і не зрозумів навіщо, але водій Славути обійшов машину три рази, бубоня щось собі під ніс, наче шаман плем’я Тумба-Юмба.
- Ну і потрапив ти, друже – нарешті, сказав він.
- Я це знаю, щось підказати можеш? – злився Борис.
- Ні, вибач.
Водій пішов, сміючись, Борис в цей час хотів його розірвати. Але водій вже поїхав, коли Борис наважився це зробити.
Сонце зараз сяде повністю і тоді вже нічого не зробиш. В голову лізуть лише дурні думки, а каменюка все голосніше, але так єхидно кричить: «Кинь мене! Кинь мене у бокове скло, яке коштує двісті баксів!». І тут в голову залізла одна корисна думка. Борис згадав, як в російських фільмах бандюги відкривають двері за допомогою лінійки. Лінійки нема, але ж поряд багато сухих віток.
Знявши резинку, яка обрамляє скло машини, Борис поліз всередину віткою. Копирсався він там довго, і нарешті щось зіскочило. Він потягнув за ручку двері, але вона реагувала занадто слабо. Легкий вітерець змушував її дрібізжати. Заклинило. Тепер навіть ключем не відкриєш. Але є ще три двері? З другою було теж саме. З третьою пощастило, Борис зрозумів механізм і нарешті відкрив машину. Перемога!!! Саме цікаве те, що шалено дорога сигналізація не спрацювала. Але тоді Борис не звернув на це увагу. Він відкрив двері машини (передні бокові двері відчинялися тоді тільки зсередини). І Борису тоді показалося, що це кінець його пригодам. Але це не так. Завівши двигун, Борис зняв ручне гальмо, вирішивши піти у ті ж самі кущі, але за іншої потреби. Все було добре, поки Борис не помітив, що світ фар його машини почав рухатися. Екстрено закінчивши свої справи у кущах, Борис підбіг до машини, але було вже занадто пізно. Півторатонний автомобіль їхав заднім ходом по схилу вниз у соняшникове поле. Борису лише залишалося безпорадно дивитися, як Mitsubishi підгинав під собою стеблі соняшника.
Коли японець зупинився, Борис заскочив усередину і ввімкнувши повний привід виїхав на трасу.
По дорозі Бориса зупинили ДАЇшники. Ні, він нічого не порушив, лише банальна перевірка документів. Але було кумедно споглядати за ДАЇшниками, коли вони з відкритими ротами дивилися як Борис відчиняв передні двері з заднього сидіння.
