Тонка цівочка диму здіймається догори та торкається стелі. Таке собі граціозне, самовпевнене стерво. Розкидує запах своїх ванільних парфумів, від яких мої ніздрі судомно здригаються.
Хтось танцює стриптиз. Оголює душу. Чорняве волосся, великі карі очі, гарне тіло та й рухається вона так, що абсолютно гетеросексуальну дівчину здатна довести до божевілля.
Димне повітря мокріє від шумно-захмелілого дихання ….
Те стерво кидає мені в обличчя свій ванільний подих. Подих від якого стає млосно.
Мене завжди нудило від глямуру. Глямурні нігті з черепами і великий ніс. Журнал на столі. Стерво з великим носом тиче глямурними черепочками (себто нігтиками) у журнал на чиюсь пику і шось розповідає. Нова історійка для нєсвєдущіх.
Стерво з великим носом надто багато знає. Єйо пара убіть….. ))
Великий ніс не любить папси. Я теж не люблю папси.
Люблю великі носи. І карі очі. Та вибач кралечко, не люблю гламуру.
Між нами, як тире між словами (бо якби його не було, то ми б певно були абсолютно беззмістовними реченнями) - сидить ще один противник попси. Великий ніс, карі очі, худий як трясця, і розумний як холера, і надто красивий, щоб лишатись поруч з ним абсолютно непорушною.
Смішно бути третім. Чи третьою. У сексі, чи у коханні, чи у черзі до туалету.
Серед ванільних пахощів намагаюсь допетрати, хто ж з нас трьох Третій у цій виставі, розрахованій на двох учасників. Хтось мусить зайняти місце глядача, чи критика, чи просто піти, бо театр люБЛЯТЬ не всі.
Стриптиз закінчився. В залі почулися зітхання. А я так і не встигла розгледіти твою душу мала, доки слухала проповіді глямурного носа.
Набридло. Набридло слухати ці філософські роздуми. Хоч я зазвичай і спрагла до знань особа, але мені набридло. Коричневий «бамбук» під назвою Кептен Блек зводить нанівець усі запахи довкола. Зводить мене нанівець. Ох кралечко, ліпше ти дійсно курила бамбук…..
Усе. До біса гарні манери і вміння підтримувати розмову за столом, і вигляд а-ля «ох-як-мені-цікаво» .
Я дістаю свої Мальборо. Зі спокійною пикою, зграбнісінько і наглувато вивалююсь з речення.
Тире, розуміючи свою беззмістовність дивиться на мене очима дитини в котрої забрали цукерку. Звісно, бо на початку речення йому стояти геть не личить.
Втім, з речення можна було б зробити просто таку собі репліку із тире на початку. Але…. АЛЕ дивлячись на ту другу половину речення котре лишилось коло нього, (овва не тільки я це розумію виявляється!) тире все ж таки пересідає на інший бік.
Лишись він попереду – то була б не репліка, а один ВЕЛИКИЙ МАТЮК.
Я знизую плечима і нарешті підпалюю цигарку.
Ванільна мішура відходить десь на другий план.
Чую, як великий ніс починає виховувати свою власність. Власність, себто він, себто тире винувато визирає з-за її плечей та дивиться на мене – тепер у нього погляд побитого собаки. Чутно його зітхання. І він, під її писклявий музичний супровід залишає сцену. Всі ці маневри він робить дивлячись на мене.
«O Captain, my Captain»… смішний ти їй бо'. Збирався у далеку путь….а сам навіть плавати не вмієш. Забув, що на кораблі кругів з качечками не видають?!
І це не галера - там невільників немає і прибічників почуттєвого садо-мазо теж.
Свобода полягає не в тому, щоб шепотом послати … когось, хто тебе дістав. Свобода полягає у тому, щоб мати силу зробити те, що тобі хочеться саме зараз, зробити це так, щоб всі кому це не до вподоби самі послались куди подалі.
Гламурні черепки картінно випливають надвір. Позаду неї, з очима майже на потилиці больбається її поплавок.
Вітер вам у ….
Моя любов розбила носа…….як дерлась на палубу твого корабля.
