

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	720
Творів:	10809
Рецензій:	16413

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Оповідання

Поділитися Сміхом

© Оля BarabOl'ka:) Купріян, 17-09-2007
До Христі щороку в один і той самий час приходила Депресія. Вона позбавляла її самотність будь-якої індивідуальності: бути одиноким і ревіти щоночі в подушку – нормально, а от бути одиноким і не підпасти впливу депресії – це вже щось особливе. Депресія не потребувала вагомих причин, достатньо було самої зіпсованої погоди. Цього разу причина була: у Христі прокинувся огидний комплекс меншовартості стосовно людей, яких вона любила. Вперше їй здалося, що вона їх недостойна. І вперше їй захотілося курити. Насправді Христя не знала, чого саме їй хочеться. Якось у четвертому класі вона курила аптечний збір звіробою і ще якоїсь трави… не забороненої законом і Міністерством охорони здоров’я, але, повірте, від неї було так само хороше. Христі чогось хотілося, й о третій годині ночі вона вирішила, що почне курити. В порядній інтелігентній квартирі, де ось уже двадцятий рік мешкала Христя, не могло бути й натяку на цигарки. Тато працював лікарем і, як багато лікарів, курив по-чорному. Парадокс, правда? Втім, тато пішов від них дуже давно, настільки давно, що мама перестала його тихо проклинати щовечора перед сном. Тато пішов, і з ним з дому пішов цигарковий дим і мамин задушливий кашель. Христі згадалося, як один її знайомий купив у кіоску цигарки з величезним написом «Куріння викликає імпотенцію». Курити він, звісно, не кинув, але попросив поміняти на «рак легенів». Наскільки ж страшним став наш світ, коли чоловічі ґеніталії цінуються вище, ніж орган дихання! Вона злегка усміхнулася спогадові. Спогад сором’язливо відвів очі й почав колупати уявну піч. «Еврика! Десь на антресолях мама сховала татову люльку!» – згадалося Христі. Депресія здивувалася її несподіваній жвавості й зацікавлено спостерігала за дівчиною. Христя видерлася на ослінчик, щоб дістати до самої стелі й почала вивертати всі давно викинуті з поличок і пам’яті старі речі. Серед них були таткові електробритви, таткові пінки для бриття, таткові одеколони, таткові блокноти, мамині образи на татка… Щойно Христя так необережно дістала останнє, з маминої кімнати почулися інтелігентні прокляття… Прокляття подіяли, як магічні слова «сім-сім, відчинися!»: невеличка різьблена люлька знайшлася. Проблема була вже в тому, де знайти тютюн. «Нащо тютюн? Чому б не згадати смак аптечної трави…» – запропонувала Депресія. Точно! Мама колись купувала ромашку, кропиву, нагідки і ще якусь там бридоту. Треба тільки поритися на кухні. Є! Змішуємо ромашку й нагідки, накладаємо повнісіньку люльку лікарських рослин і… теоретично знаємо, що омріяну люльку треба розкурити. Христя судорожно взялася за пошуки сірників. Як виявилося, в домі їх немає ось уже третю добу, про що, звісно ж, знала Депресія. Шкода. Був прекрасний шанс заробити імпотенцію (абсурд, правда?) або рак легенів. Христі знову згадався її давній знайомий. Спогад удруге зашарівся… І в цей момент дівчині раптово стало неймовірно легко на душі, вона відчула фізичну присутність когось у цій кімнаті, де пахло ромашкою і нагідками, інтелігентними прокляттями і старим чоловічим одеколоном. Вона вперше за цей вересень відчула, що не самотня, що поряд з нею є вірні Депресія і Спогад, мамині образи й таткова сувенірна люлька. Христя розсміялася. Розсміялася так сильно, як могла. Розсміялася гучно, щоб прокинулася мама й відчула, що вони в цій осінній квартирі не самотні. Депресія не могла зрозуміти, в чому річ, чому її нещасна одинока дівчинка так нестримно регоче. Депресія мовчки тупо кліпала очиськами. Вона образилася. І пішла. Депресія не може знаходитися в одній кімнаті зі Сміхом. На очах у Христі з’явилися сльози. Вона озирнулася в пошуках своїх старих знайомих і не знаходила їх. У кімнаті були розвішані дзвоники Сміху, а на столі лежала таткова люлька, вщерть наповнена аптечними травами. «Люлька миру» – згадалося Христі щось зі шкільної програми. Їй справді було надзвичайно мирно на душі. Дівчина встала й тихенько зайшла до маминої кімнати: їй хотілося поділитися Сміхом.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.0099720954895 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design