Фрагмент1
Я вийшла на вулицю. Перше - небо. Небо було майже звичайне, але не зовсім - легкий зеленуватий відтінок порушував звичну картину. Так, а де сонце? Я перейшла на інший бік вулиці, все ясно, сонце було салатного кольору і разів в два менше, ніж на Землі. Опа, я на іншій планеті! Ну, ні фіга собі! Ніяких космічних кораблів, ніяких нуль-транспортувань - стрибнула на прогулянковий катер і опинилася на іншій планеті!
Я спробувала відновити в пам'яті момент стрибка - коли ж це все-таки трапилося? Я швидко бігла, катер бачила дуже чітко - на борті напис "Надійний" - відіпхнулася, пролетіла над темною водою, удар об палубу. Загалом , нічого такого, але от під лікоть мене схопив чоловік у зеленій робочій куртці з тієї самої тканини! Тобто приземлилася я вже тут.
Ну добре, піду, погуляю по іншій планеті, що тут і як. Я пішла по вулиці, витріщаючись на будинки і статуї. Подивитися було на що. Кожен будинок - просто казка - розмаїтість кольорів, форм і пропорцій. Матеріал, як будинків, так і покриття простору між ними не зрозумілий - щось суцільне, трошки пружинить, як щільна гума, ніяких швів чи стиків - все як відлите в одній гігантській формі. Будинки в основному ніжних пастельних відтінків, але деякі дуже яскраві чи багатобарвні.
Дуже багато скульптур ящерів - ясно, це місцеві жителі, але де ж вони? Навкруги бігають тільки люди, явно слов'яни, трохи казахів чи чукчів - мова чутна тільки російська. Я пішла далі. Будинки стали менші, але такі ж красиві і різні, як і спочатку. Людей стало менше. Між будинками почали з'являтися острівці чорної жирної землі. Трави не було, але росли різні кущики, на деяких виднілися дивні плоди - як сливи, на товстих гілках великі, як кулак, а чим тонші гілочки, тим менші сливки, хоча на вигляд всі спілі - темно-сині і блискучі. Я оглянулася навколо. Може можна покуштувати, чи краще не треба? На сонечку під стіною будинку на лавочці, явно побудованою нашими, сиділи три тітоньки, майже бабусі. Я вирішила присісти поруч - хоч послухати, про що говорять.
- Ти що, Василівна, я в тім році вже була комендантом цього гуртожитку! Це раніш я працювала пралею, а потім це місце звільнилося, і мене перевели!
- Так, Петрівна, згадала, тоді ще командором був Астафьев - пам'ятаєш?
Третя бабуся подивилася на мене і штовхнула сусідку в бік:
- Тихіше ви, галдите як сороки! Дівонька, а ти новенька? - запитала вона мене.
- Так, от тільки, - відповіла я. Всі три бабульки подивилися на мене дуже уважно.
- А ти відкіля будеш?
- Із Кременчука.
- А де це?
- А на Дніпрові місто таке, - відповіла я.
- От бачите, вже і до Дніпра дійшло! - викликнула одна бабуся.
- Тихо, тихо, вона ж ще не перевірена, дівонька, йди назад, до центрального розподільника, а то в той бік небезпечно. Тобі незабаром все пояснять.
І бабулька дістала хусточку, висякалася і витерла очі. Всі вони дуже жалісно дивилися на мене, а та, що з хусточкою, просто плакала.
Мені теж стало сумно, і я побрела назад, відкіля прийшла. Багато людей йшло в одному напрямку, і я пішла за ними. Незабаром я опинилася на набережній. Величне море зеленого кольору простиралося внизу, скульптури різних небачених тварин і комах прикрашали парапет. Я витріщалася на них і йшла вздовж набережної.
Ха, а от і дівчина з веслом, вірніше не з веслом, а з добрячим списом метрів п'яти довжиною, стоїть руки в боки, ощиривши крокодилячу пащу, і ну відразу видно - спортсменка, розумниця, красуня! А от кінна статуя, ну як без її? Ну, кінь не зовсім кінь - скоріше помісь крокодила з бегемотом. Та й вершник цікавий - грізний ящір у плащі і шоломі, з якоюсь штукою в лапі - мабуть зброя.
Набережна спускалася вниз широченними сходами зі східцями півметрової висоти і ширини. А по краях вона закінчувалася величезними балконами, з яких була видна долина під містом, яке розташовувалося метрів на 50 вище. Видовище були надзвичайно прекрасне - зелені квадратики полів, між ними невеликі озерця, дороги, якісь вагончики. Подекуди виднілися чи то машини, чи то трактори. За долиною височіли гори, вони яскраво блискали білим снігом. З гір стікали струмочки і бігли до моря через долину декількома ріками.
На балконі дув крижаний вітер з гір, і я вже зібралася іти, але якийсь шум унизу привернув мою увагу. Я перегнулася через парапет. Унизу кричали люди: " Муха! Муха!" Яка муха? І я побачила її, так, дійсно муха, але яка - метра три завдовжки! Вона сиділа на березі озера, опустивши у воду страхітливе жало, і пила воду. Вода біля мухи зафарбувалася в червоний колір. Люди з жахом бігли врозсип і ховалися у вагончиках. Мене теж схопила за руку якась жінка і потягла до будинків. Ми разом з іншими вбігли в перший же будинок і побігли в далекі кімнати.
- Біжіть у внутрішні кімнати, тут вікна не забиті, - кричав якийсь чоловік. Всі побігли через якісь гігантські двері глибше в будинок, поки не досягли кімнати без вікон і не зачинили двері.
- От зараза, прорвалася таки одна через кордон , рило в крові, вже зжерла когось, - сказав один чоловік.
- Давно такого не було, у місті мабуть і мисливців немає, всі по периметрі патрулюють, хто це маху дав? - говорив інший.
- Та приб'ють її, я сподіваюся, але посидіти прийдеться довго - вона тепер сильна стала, пожерла, тепер її вбити не так просто, як відразу після відродження.
Жінка поруч із мною тряслася від страху і схлипувала.
- О боже, як же я їх боюся, мало в нас проблем, так ще й ця погань.
Всі замовкли. Сидіти в темряві було не цікаво. А, не з'їсть мене ця муха, та й може це все сон? Я потихеньку стала обходити кімнату по периметрі, поки не знайшла інші, не замкнені двері і вийшла. В наступній кімнаті теж були незамкнені двері, і я вийшла з будинку і пішла в напрямку до того місця, де опинилася, стрибнувши на катер. Людей ніде не було видно, мухи теж, тільки кричали в гучномовець: "Увага, всім пройти в укриття, у місті муха авалі, увага, всім в укриття!". Тут роздався різкий шум - летів вертоліт. От, муху будуть розстрілювати з вертольота! Боячись пропустити це видовище, я побігла в той бік, за вертольотом. Тут почулися постріли, я вискочила на площу.
Муха сиділа на краю даху і довбала маленьке декоративне віконце. Крила мухи безупинно рухалися, створюючи навколо неї красивий райдужний ореол. Вона була здоровенна, з величезними райдужними очима, страшними щелепами і довжелезним, як гарматний стовбур, загостреним жалом. Вона била їм у вікно. О жах! За вікном притиснувся до стіни якийсь чоловік! І от вікно тріснуло, але тут постріли з вертольота досягли мети. Муха люто цвіркнула, заверещала, злетіла з даху і понеслася прямо на мене! Я стояла, роззявивши рота, і дивилася на муху. Вона, вочевидь, була поранена. Волохатий мушин живіт пронісся над моєю головою, мене обдало повітряною хвилею і щось обпекло руку. Муха сховалася за будинками, вертоліт полетів за нею, а я стрімко стягала светр - рука вище кисті горіла вогнем. Тут з будинку на площі вискочила жінка в білому халаті і із сумкою через плече.
- Не торкай руками! - кричала вона. Підбігши до мене, вона швидко дістала якусь пляшечку і хлюпнула мені на руку. Палити перестало, а рідина запінилася. Медсестра дістала ватяні тампончики і стала ними знімати піну з руки. Потім помастила червону пляму якоюсь маззю.
- І навіщо вилізла з укриття, дурепа, жити набридло? - лаяла вона мене. Светр от пропав, добре, що на обличчя не потрапило, а то б уже сліпа була.
- Ой, светр не мій, мені його позичили, я його виперу і все!
- Виперу! - засміялася жінка, я глянула на светр - на рукаві була величезна діра.
- Добре, що я поруч була, та бачила, як на тебе капнуло, а то в тебе зараз була би рана до кістки. А светр не торкай!
- А що це таке?
- Та ти новенька? Це її слина - перетравлює людей на живильну кашку. І йди в розподільник, тебе вже шукають!
Шукають, пошукають! Я швидко пішла туди, куди полетіли муха і вертоліт, хотілося подивитися на фінал полювання.
Фрагмент2.
І раз вже Інтал вийшов з підпілля, так відразу Феліксові фізики з величезною радістю опублікували все, що хотіли у всіх своїх улюблених фізичних журналах. Залишилося зовсім нічого, маленька така, але дуже хитра штучка, після опублікування якої штучні сонечка кожен мало-мальськи грамотний інженер може робити чи ледве не в себе в гаражі. От цю штучку саме першим усвідомив і впровадив мій Фелікс, і тому саме він повинний був виступити в нобелівському комітеті.
І хоча Фелікс, як перехідник, міг у будь-який момент сховатися в Місто, чи на будь-яку сусідню Землю, я дуже хвилювалася, адже куля, пущена нишком, у спину, занадто швидко летить, щоб встигнути відстрибнути в інший вимір. Але нобелівський комітет гарантував безпеку і те, що всіх присутніх будуть пропускати в приміщення через металошукач.
Фелікс пропонував і іншим своїм фізикам йти з ним у нобелівський комітет, виступити, покрасуватися на трибуні, але вони занадто боялися радіоактивного полонію. Адже тільки один мій Фелікс міг скакати по вимірах, а "успіхи" ФСБ у справі боротьби з "ворогами народу, честі і достоїнства" Росії були їм прекрасно відомі. Німець Пауль сказав:
- Та ти що, пан Фелікс! Ваше ФСБ вже якщо труїть, так все навколо, не розбираючи! Он у нас по всій Європі той полоній розвезли! І отруїти пристойно не можуть, криворукі! Вони його як начебто з пульверизатора розприскували, аби не мало! Ні, не потрібно мені тієї хвилинної слави, мені моя дупа дорожче!
- Так, Фелікс, ми не підемо - сказав молодий американець Роб. От як все стане ясно, і сонця почнуть не тільки наші купувати, але і свої виробляти, тоді ми теж виступимо, і взагалі, додому повернемося, а поки що - вибач!
Жарти жартами, а я, потай від Фелікса умовила Сидоркіна, начальника Італьської Служби Безпеки, щоб він побудував у залі засідань нобелівського комітету куленепробивну скляну хатку для Фелікса, і зобов'язав його тільки в ній виникати і з її читати свою доповідь. Про всяк випадок.
І от, Фелікс читає свою доповідь. Зал заповнений вщент, під стінами суцільною стіною стоять, схоже, що всі журналісти світу. Пан Ломінський виник на трибуні, оточеній прозорим, куленепробивним ковпаком, прямо в залі нобелівського комітету. Доповідь викликала фурор. Маленьке сонечко в пробірці горіло тихим, ручним полум'ям увесь час, поки Фелікс доповідав, а потім довго красувалося в кожній газеті і кожнім журналі світу.
І закінчив свою доповідь Фелікс так:
- Високошановні добродії! Прямо тут, у залі нобелівського комітету, ви можете залишити заявки на компактні енергоустановки для будинку - три варіанти різної потужності, а також на енергоустановки для автомобілів і антигравів - чотирьох варіантів потужності. Інструкції з установки і переустаткування автомобіля й антиграва, а також прайс-листи ви можете одержати прямо тут, от у пана Яшкіна, співробітника нашої торгової служби, чи в столиці кожної країни, адреси фірм-постачальників знаходяться на сайті Міста Інтал, адреса якого - іntal.com. Поспішаю запевнити Вас, що ціни на нашу продукцію ми встановлювали дуже чесно, і, хоча ми поки що монополісти, не думаю, що масове виробництво енергоустановок на Землі може істотно знизити їхню вартість.
Тут у залі почався шум і гамір, всі почали атакувати пана Яшкіна, який весь час тихо сидів за столом у куточку з купою папірців. А Фелікс поклонився і тихо зник із залу, і виник вдома, прямо у своєму улюбленому кріслі.
