Потім морські сестриці зажадали Марисю в напівводяну печеру - хоч трохи поспілкуватися. Марися скинула плаття і туфлі, влізла у воду і перецілувалася ще і з доброю сотнею морського люду. Після цього вона відчула себе зовсім розбитою і знесиленою, і Орися потягла її до себе в кімнату. Марися впала в крісло майже непритомна. Орися укрила її теплим пледом і приклала свою долоню до Марисиного чола. Долоня була тепла, майже гаряча і незабаром це тепло розтеклося по всьому тілу Марисі, привносячи в нього бадьорість і життєву силу.
- Орися, ти прямо як бензину залила в порожній бак, я під твоєю долонею просто ожила - буквально через декілька хвилин сказала Марися.
- Ну, не бензину, але дечого залила - відповіла Орися.
- І що ж це було?
- Та його по-різному називають - де ці, де прана. Просто тебе сестриці буквально випили, як новий і дуже смачний коктейль. Це вони не усвідомлено. Адже для більшості з них ти - богиня - сказала Орися.
- От богинею я ніяк не хочу бути, Орися, я просто боюся їх, вірніше...себе, вірніше, всього цього...
- Марися, я бачу це, от поговориш про це з Мариною Василівною.
- Так, до речі, а чому ти мене не повела до МВ? Де вона? - запитала Марися.
- Взагалі вона знаходиться дуже глибоко, глибше океанського дна, у сховищі вищого ступеня захисту. Там ще склади будують,бібліотеки, кріокамери і всяке таке.
- А навіщо так глибоко? - здивувалася Марися.
- Та пунктик у неї з'явився, до кінця світу все готується. Як то кажуть, кожному яйцеговоловому - свою шизуху! Не звертай уваги, нехай собі займається. Передбачення в неї і прозріння. Але от я іронізую, а в глибині душі вірю їй - не бабця Маня, а таки ж супермозок.
- Ну, будемо сподіватися, що кінець світу буде ще не скоро - заспокоїла скоріше себе Марися.
- Будемо, звичайно. А взагалі вона все в цьому будинку бачить, чує і відчуває через нас усіх. Їй уже ні власні очі на ніжках, ні ручки для зчитування мозків не потрібні. Вона все бачить, все знає і взагалі знаходиться скрізь.
- О боже, Орися, виходить, вона всюдисуща? І вже перейшла в розряд богів?
- Ага, але поки що тільки тут, у Домі. Весь будинок обплетений її нервовими волокнами, вони проростають самі, куди їй потрібно.
- Так, це вже точно чудовисько з морських глибин.
- Ой, Маруля, не бери все це так близько до серця, душею це все рівно та ж сама МВ, тобто - ти.
- Так, звичайно, Орися, але все рівно мені страшно - сказала Марися і пересмикнула плічми.
Марися випросталася в кріслі і нарешті стала оглядатися. Орисина кімната була на перший погляд дуже скромна, але Марися відчула всю вишуканість і продуманість інтер'єру. Це не варварська розкіш парадного залу, відчувалося, що тут живе людина зі смаком. На стіні висіла картина, дуже дивна. Вона була якась об'ємна, багатомірна, у ній було набагато більше зображене, чим просто могло поміститися на картині такого розміру. Марися встала з крісла і підійшла до неї, уважно вдивляючись. Там була бабуся Галя, ще молода, вона виходила з будинку з білими від борошна руками. Вона радісно посміхалася, зустрічаючи маму, тата і маленьку Марисю з великими білими бантами в темних косульках. Маленька Марися не зводила захопленого погляду із сірого кошеняти, що сиділо під вікном будинку. А велика Марися раптом відчула весь цей дитячий захват і не замутнене щастя дитини, вона почула щебет птахів і спів півня, відчула запах зелені і теплої землі, відчула ласкаві промені сонця на своєму обличчі - всі ті почуття, що переповняли її, маленьку, у той момент. Потім вона перевела погляд на бабусю Галю і відчула радість, змішану з тривогою і тугою, з вічним материнським занепокоєнням про свою дитину, нехай навіть це і здоровенний дядько з пудовими кулаками.
- О боже, Орися, що це за картина? Я просто відчула все...
- Так, Марися, у мене теж тепер буває вільний час і я, це, теж самовиражаюся. Це почуттєва картина. Дуглас був просто вражений - посміхнулася Орися гордо. Зараз я працюю над картиною "Перший розподіл". Дуглас попросив втілити цей момент, його цікавить історія Дому.
- Ой, Орися - ти просто геній!!! - захоплювалася Марися.
- Природно, геній. Сімнадцятий ступінь розуму - максимально можливий для моєї голови. Але, проте, я повна дурепа в порівнянні з МВ. Я ж відчуваю, як вона скаженіє, коли я багато чого не розумію з того, про що вона хоче з мною порадитися чи просто поговорити. Адже вона теж людина, особистість, їй потрібно спілкування.
- Але Чарля мені казала, що МВ почала будувати філію себе десь в Атлантиці, от їй і буде подружка - сказала Марися.
- Буде, але поки ще немає. Там тільки маломозі будівельники і невеликий мозок - виконроб.
- Орися, от із приводу маломозих. Чому вони у вас всі такі дурненькі? Навіщо? - запитала Марися.
- Та тому і дурненькі, що робота в них важка й одноманітна. От не змушу ж я тебе щодня довбати камінь і так місяцями і роками? Шкода ж. От і довелося зробити багато маломозих, з рівнем розуму один, два і три. Обмежено обсяг спогадів, обмежене усвідомлення себе людиною взагалі.
- Шкода звичайно, раніш ми жили так дружно, всі, крім Хрюнь, Утробки і Баті були майже такі ж, як і ми - сказала Марися сумно.
- Так то спочатку жили дружно, а потім же в нас був бунт, ти не знаєш хіба?
- Ні, Чарля мені нічого такого не говорила.
- Та Чарля і сама не знала. А справа була так - збунтувалися Стрілки. Рись то МВ давно витягла з води - вони ж були сильно Марисями, а Стрілки - всього четвертий ступінь розуму, це щось середнє між тобою і Хрюнями, а туди-ж, захотілося їм стати вольною морською царицею, без "тиранії" Марини Василівни! - засміялася Орися.
- Може, якби вони були розумніші... - сказала Марися.
- Ага, коли б вони були розумніші, то просто зійшли б з розуму, тягаючи з моря рибу, і катаючи Жемок на перлові плантації!!! Рися1 он ледве не схибилась, розумна і совісна, поскаржитися соромилася, до МВ довго не приходила, щоб та не прочитала її проблеми і тугу - і не знайшла нічого кращого, ніж викинутися на берег і задихнутися! Добре, що пернатий розвідник її вчасно знайшов.
- І що ж тепер з Рисею1, де вона? - захвилювалася Марися.
- Де, де, вчиться в коледжі в Америці, може статися, що буде президентом, ну а сенатором точно, без сумнівів.
- Ух, слава богу, я сподіваюся, що вона щаслива на поверхні - з полегшенням сказала Марися. А що ж зі Стрілками трапилось?
- Та придушили ми бунт, само собою. Добре, що вони пересварилися між собою, побилися, і ми їх у такому деморалізованому вигляді і пов'язали.
- І що ж ви з ними зробили? - с погано схованим страхом запитала Марися. Адже все це була вона. Саме вона божеволіла одна в морських глибинах, саме вона боролася за незалежність з Мариною Василівною і легко могла уявити саме себе, ту, що сидить тепер у кріслі в кімнаті Орисі, на місці і Рись і Стрілок.
- Та що ми там зробили! Мозків зменшили, непотрібні спогади стерли, амбіції забрали - всього діла. Тепер у нас всі дурненькі і добренькі. Правда, частенько сперечаються і навіть б'ються.
- Так, важко тепер тобі, я тебе розумію, ти тут самотня - сказала Марися.
Орисині очі раптом наповнилися сльозами, вона голосно схлипнула, потім зробила глибокий вдих, затримала подих і вже спокійно продовжила.
- Вибач, я просто згадала той період і не стрималася. Це було, так. МВ прочитала це в мені і придбала для мене найдорожчу у світі іграшку - знаменитого письменника-фантаста Дугласа Адамса власною персоною. І стала запрошувати сюди іноді багатомозих сухопутних едемітів, Сирену, Пенкрофта й інших, різних, щоб нам всім отут, у Домі, було веселіше. А особливо - мені.
- От здорово, що МВ це зробила! Тепер Дім - просто казка!!! І ви всі - красуні незвичайні!!! Тож-то мужик справжній у домі з'явився - раділа Марися
- Маруля, ти не по своєму сьомому ступені розуму прониклива. Коли стало відомо, що до нас незабаром приїде Дуглас, я підійшла до дзеркала і відчула себе тієї Марисею, ще єдиною з тобою, тим крокодилом, що ось тут, у цій печері перший раз розділився на два екземпляри - тебе і мене.
- Що, ти відчула себе жінкою? - вжахнулася Марися.
- Ні, ну що ти, не те, щоб стовідсотковою жінкою, але щось начебто того. Мені просто захотілося стати красивою й все - зніяковіло сказала Орися.
- Може бути, крім статевих органів у нас є щось ще, що визначає нашу статеву приналежність, якісь дрібні залози, якісь гормони - роздумувала Марися.
- Ні, у нас усіх немає ніяких жіночих залоз і гормонів. МВ потім все ретельно перевірила і почистила. Це просто психологія, адже нас виховували як дівчинку. Але, проте, я почала потихеньку красивішати, а всі інші, природно, слідом за мною. Кожен на свій лад.
- Ну і добре. Я вважаю, що нічого в цьому ні соромітного, ні страшного немає. Зате ви постали перед Дугласом у найкращому вигляді - сказала Марися.
- Так, звичайно, він був у захваті! Він, до речі, і привніс у наше життя мистецтво. Дуглас почав малювати наші портрети, і дівчата теж почали посилено малякати. Йому сподобалися українські рушники, і ними виявився обвішаний весь Дім і навіть підводні його частини. Ну і музика теж. Похвала від Дугласа для них найкраща нагорода. Він вже втомився захоплюватися. До речі, я теж граю, хочеш послухати?
- Звичайно, Орися! А на чому ти граєш? - запитала Марися.
- На чому? Ти смішна! Та на собі! От послухай.
Орися відкинулася в кріслі зручно, на горлі в неї виріс горбок із щілинами і дірочками, горбок затремтів, завібрував, і полилися чарівні звуки незвичайної краси, глибини і чистоти. Це була і скрипка, і орган, і віолончель, і жіночі голоси, і дитячі, і взагалі незрозуміло що, музика була багатомірна, багатогранна, сувора, світла і дуже сумна. Марися розчинилася в цих звуках, її суть зникла, подавлена цією грандіозною, нелюдською піснею. Але музика незабаром замовкла, Орися зрозуміла, що Марися не в змозі це слухати.
- Марулька, з тобою все в порядку? - запитала вона зблідлу Марисю.
- Так, так, Орися, не хвилюйся - язик у Марисі заплітався, і нудило так, що вона ледве змогла вдержатися, щоб не виблювати весь святковий обід.
- Ой, Марися, вибач, я не подумала, що це на тебе так вплине!
- Нічого, Орисю, тільки не грай так Дугласу, а то доведеться вам другий раз йому нове тіло шити! - вже навіть жартувала Марися.
- Ні, Дугласу я так не грала, просто соромилася музичну шишку на горлі вирощувати, вона досить потворна.
- Ну і молодець - геніальна ти наша! Мені здається, що твоя музика виводить людину на якісь високі, просто божественні рівні духовних вібрацій, а це нам, маломозим, просто не під силу.
- Ну, спасибі, Марися, за похвалу, але так грати я не буду нікому, окрім МВ. До речі, пора до МВ, вона вже мені про це нагадує. Ніч уже закінчується, пора в операційну, ембріончику Річі вже тиждень терміну!
