продовження. частина 2
Цього разу був не ти. Бо ти подався у далекі мандри. А я лишилася чекати. Тому спершу жила спогадами і фантазіями, а потім розповідями несподіваного друга. Він був моїм типом від волосся голови до стіп ніг, але… коли з чоловіком не можете бути коханцями, то стаєте уявними друзями, що дрижать від вітальних поцілунків чи необережних доторків одне одного, при тому вдаючи байдужих. Перші часи він розповідав мені про своїх дівчат, я йому про тебе, а що дівчат у нього було багато, а у мене історій про тебе не менше, то говорити нам було про що. Ми були відверті, відверті настільки, наскільки це можливо лише у нашому віці.
Вечорами гуляли з моєю собакою і говорили, говорили, говорили… я й подумати не могла, що дозволю собі щось інше.
Згадалося між іншим:
Твій короткотривалий приїзд по довгій відсутності. Стара львівська квартира заскладана книжками видавала інтелігентність твоїх батьків. Як соромно! Зрештою. Колись я ще пручалася. А тепер покірно заходила за тобою. Навіть з радістю очікування – ти вип’єш чай, чи приймеш душ, я сидітиму на кухні, брат саме одягатиметься, відкриє двері, попрощається і піде в універ. Поцілуєш мене. В обіймах зайдемо в кімнату і почнемо маленьку гру, я заперечуватиму, казатиму: «А що якщо мама повернеться швидше з роботи?»… ти кривлятимешся і заспокоюватимеш повний бажанням. Думаєте, я таки відмовляла його від цього? Хіба відмовиш когось, коли прагнеш сам? Розщіпала штани, запускала руку тобі туди і стискаючи випускала прутень на волю, потім починалася півгодинна погоня за чимось, ти повертав мене у різні боки, іноді я байдуже лежала, іноді підстрибувала на тобі, іноді підмахувала стегнами.
Хм, одного разу якось запам’яталося найбільше. Я тоді поринула у нарцистичне споглядання себе. Ліжко стояло врівень з лакованою шафою. І коли я, як завше улюблено, опинилася вершницею на тобі, то…. Побачила себе і закохалася! Губи яскравіли темнішою плямою, очі світилися, волосся було розпатлане і від вологості закучерявилося на чолі, над черешнями грудей було кілька разків теракотового намиста з випаленої глини, великі кільця мідних ковтків у вухах похитувалися в такт і час-до-часу поблискували на сонці. Іноді я прикривала повіки, нагинала голову назад, і спостерігала за собою у відбитку шафи, що приносило мені нестерпне задоволення. А найбільше мені подобалися твої руки що стискали мене за талію, сильні руки чоловіка, чи впиналися мені пальцями в м’який округлий животик. Опускала очі і бачила твоє обличчя, важко дихав, примружував очі, пригиналася і цілувала.
Але… Ти знову поїхав. Тоді з’явився інший. Він жив в моїй уяві. Я придумала його собі другом, другом, з яким вигулювала собаку, за задумом він жив поблизу і мав багато дівчат, розповідав мені про них, а я йому про тебе.
Знову зринуло в голові:
Зима була не холодною, точніше вже почалася весна і лижний сезон закінчувався. Але ми вирушили на Закарпаття, щоб знайти там клапті снігу і доганяти лижами вітер. Ввечері, коли всі зібралися у нічнім клубі, щоб розважитися, я згадала, що забула замкнути двері готельної кімнати. Це було малесеньке приміщення, двері якого виходили на хол з більярдним столом, за яким саме розважалася компанія росіян зрілого віку, ми шастнули у номер. Двері довелося зачинити зсередини, ліжко шалено скрипіло, то перебралися на підлогу і завмирали від кожного поруху по той бік дверей. Трохи незручно. Ти оперся спиною до стіни, я обхопила тебе ногами і повільно рухалася.
В своїх думках я зраджувала тебе вже через місяць по від’їзді. Я опинялася в різних місцях з другом, який мав багато дівчат… Він був схожим на чорного котика, вмів улесливо посміхатися і брати мене за кінчики пальців… А ще мав гарної форми губи. І ми з ним бавилися в ігри, раптово ображали одне одного, чи пестилися на колоді в темнім парку, цілувалися і обіймалися, то подовгу не сміли торкнутися першими.
А потім я ще придумала редактора газети, що писав гарні вірші і шукав музу,за вигадкою він був сорокарічним, неодруженим і бездітним, вів богемний спосіб життя. Я провела з ним місяць в напівмаренні, поверталася додому пізно вночі, за що вислуховувала нарікання мами. Спершу ми лише розмовляли. Він мав багато жінок, розповідав мені про них, а йому про тебе. А що якоїсь ночі ми пестилися в його ліжку, бо я не хотіла додому, то не треба брати в рахунок. Бо потім була ще одна ніч. Я згадувала тебе:
Вперше перед розлукою. Востаннє перед першою розлукою. В моєму домі. Крізь біль. Ти мав сонячний тлум в голову, а я мала простуджений яєчник. Як нам вдалося кохатися? Пам’ятаю лише, що так добре і так боляче мені ще більше ніколи не було.
Знову вигулькнуло в пам’яті:
Горище старої дачі. Над головою лише тонкий прошарок шиферу. В маленьке віконце світив повнолиций місяць, горіло дві свічки, бо електрику тут відрізали давно…
Далі буде…
