Він не пам’ятав, коли вперше знайшов це місце – місце, де в зазвичай суцільній оболонці, що розділяє різні, співіснуючі в часі та просторі, але неперетинні світи, у певні моменти з’являвся отвір - перехід до іншого світу. Але користувався ним уже безліч разів.
І все ж таки кожного разу це було як уперше. Не можна було звикнути до того, що чекало на нього ТАМ....
...Темрява, майже суцільна, але сповнена дивних відблисків, миготінь, спалахів... Невпізнані тіні, тьмяні абриси... Пронизливі звуки з нівідкіля... Приголомшливі незнані пахощі...
НЕБЕЗПЕКА. Він ясно відчував величезну, смертельну небезпеку кожної миті, що перебував там... Проте – ці напружені м’язи, ці натягнуті нерви, цей адреналін у крові, це відчуття повного, ущерть, життя... Істоти, що населяли цей неймовірний паралельний світ, спілкування з якими то оберталося жорстоким двобоєм, то дарувало невимовну насолоду... Усе це було нечувано, небачено, неймовірно для його рідного світу - такого буденного, звичного та звичайного...
Але наставала хвилина, коли він відчував – час вертатися.
О, цей скрадливий шлях до заповітного місця, цей останній погляд довкола, цей стрибок - у нікуди, чи додому? І кожного разу гострий жах: а що, як цього разу не вдасться? Що, як перехід буде зачинено?!!
... Вийшло, і цього разу. Він знову тут, у своєму світі, не такому шаленому, авантюрному, але зручному, затишному, ласкавому до нього. Знайомі, рідні картини, лагідне світло, негучні приємні звуки.
І наймиліший звук – тихо риплять двері, лунають легкі кроки. Рідний голос озивається до нього:
- Де ж ти подівся, волоцюго, бурлако, гультяю! Я ж тебе скрізь обшукалася! Ах ти ж негіднику, очі твої безсоромні!
... Величезного пухнастого кота підхоплює на руки хазяйка, і вже цілує, вже міцно притискає до себе, а він не пручається, у горлі його наростає глибоке, низьке муркотіння, він солодко мружить свої дійсно безсоромні золотаві очі, але перед тим, як заплющити їх цілковито, кидає повз хазяйчине плече ще один погляд туди, де сповнена казкових пригод ніч зазирає до затишної кімнати крізь його таємний нуль-перехід – прочинену кватирку.
