Відкинувшись на спинку крісла, Станіслав послабив тугий вузол краватки і смачно позіхнув. Йому подобалось працювати в післяобідній час, коли хвилі ранкової запарки потрохи влягалися, шквал телефонних дзвінків наполовину вщухав і можна було підбити перші підсумки зробленого та поміркувати над планами. Сьогодні це було вдвічі приємніше. Сьогодні було 31 грудня. Але підбиття підсумків року без кави скидалося на фантастику, а Стас був практичною людиною. Він нетерпляче задзвонив ложечкою до сріблястого боку іменної філіжанки. За мить до кабінету з кавником в руці впурхнула Маринка, нова секретарка. Ніздрі приємно залоскотав бадьорий аромат кави в букеті з французькими парфумами. “Чорна магія”, без сумніву”, - з приємністю відзначив Стас, спостерігаючи за зграбними рухами дівчини. “Магія” була його презентом тижневої давності і виглядало на те, що гроші не було викинуто на вітер. “За тиждень буде моєю”,- подумав Стас, посилаючи навздогін спокусниці повітряний поцілунок. У відповідь Маринка склала губки бантиком і прицмокнула так, що у чоловіка замлоїло десь у ямці. Зусиллям волі Стас відігнав марево і спробував зосередитись на клавіатурі...
Через п’ять хвилин він таки взявся до звіту. Отже, в цілому 2005 рік був для нього надзвичайно вдалим. Ще б пак ! Тепер Станіслав Бажан не якийсь там миршавий адвокат, а солідна людина. Радник президента фірми “Моє право”, найкрутішої юридичної контори Львова. Фактично, друга людина після шефа. В активі - добрий десяток виграних справ, в тому числі, дві - абсолютно безнадійні. Пристойний оклад плюс гонорари від вдячних клієнтів дозволяли з оптимізмом дивитись у майбутнє. А з чого все починалося - і згадати смішно. Станіслав відсьорбнув кави і пірнув у спогади. П’ять літ навчання в університеті - по суті, марно втрачені роки. За винятком єдиного моменту - зв’язки і знайомства, набуті за цей час, неодноразово ставали йому у пригоді. Професійний ріст обумовила серйозна практика: нотаріальна контора, далі - робота судовиконавцем, ще далі - адвокатура. Але увесь його досвід так і залишився б незадіяним, якби не студентське знайомство з Вітькою Масним, теперішнім шефом. О, Віктор був рідкісним типом. В універі провчився сім років замість необхідних п’яти і, якби не потужні батькові інвестиції на підтримку викладацького складу, то диплом б залишився для нього солодкою мрією. Після навчання Масний відразу кинувся у бізнес. Довгий час про нього нічого не було чути. Але два роки тому чоловік, що називається, “піднявся” і раптово сягнув вершин успіху. Десь в цей час він і розшукав Стаса. Станіслав добре пам’ятав першу фразу, якою Віктор немало його подивував. Вона звучала так :
- Привіт, старий, то Віктор ! Пізнав ? Слухай, якби ти мав купу грошей, де б ти провів свою відпустку ?
Стас тоді трохи озлобився і запропонував круїз по Карибських островах. Наступного разу Віктор дався чути через місяць. Вони зустрілися, і після того, як Стас переглянув стосик фотографій з Кариб, Віктор запросив його на роботу. Станіслав погодився без особливих роздумів, і тепер він ще раз привітав себе з правильним вибором. З того часу всі його матеріальні проблеми поступово розтанули. Щоправда, на перших порах він ніяк не міг звикнути до повної професійної імпотентності шефа. Складалося враження, що тому взагалі було плювати на фірму та її клієнтів, не кажучи вже про власних працівників. Тим не менше, юридична компанія “Моє право” процвітала, Віктор купався в розкошах і, що найбільше бісило Стаса, користувався надзвичайною популярністю у представниць слабшої статі. При цьому продовжував розважатися за його рахунок, регулярно ставлячи свої дурнуваті запитання на кшталт: “з котрою жінкою ти хотів би переспати?” або “як ти уявляєш собі будинок своєї мрії?” І кожного разу будь-яку фантастичну відповідь Стаса він вперто втілював у життя, демонструючи таким чином свою всесильність. Але невдовзі Станіслав виявив у шефа болюче місце і все пішло, як по маслу: Віктор шалено не любив, коли над ним сміялися. Відтоді на кожне дурнувате запитання шефа слідував удар у відповідь: Станіслав був майстром влаштування дошкульних приколів, котрі доводили до сліз всіх співробітників фірми. Чого вартував лише останній випадок. Довелося добряче попотіти над його організацією. Задля правдоподібності Стас навіть запросив з Києва знайомого шефові адвоката Крімера, що спеціалізувався на справах з отримання спадщини. Коли Крімер завалив в кабінет до Масного і з кам’яним обличчям заявив, що той є єдиним претендентом на отримання спадщини в сумі ... чотириста мільйонів доларів, Віктор пополотнів і ледь не втратив свідомість. Далі він чверть години вивчав виготовлені Станіславом папери, а тоді залпом виглушив дві склянки горілки, навіть не занюхавши. Стас дочекався, доки шеф добре осоловіє, а тоді відкрив карти. Реакція Віктора була несподіваною - він стрибав, як мала дитина, а далі поліз цілуватися. Історія закінчилась добрячою пиятикою для всіх працівників, після якої двоє відносно тверезих водіїв півночі розвозили хрюкаючі тіла колег по домівках...
Мелодійний телефонний дзвоник увірвав приємні спогади. Стас зняв слухавку. На дроті була Маринка: “Шефе, пробачте, але тут в мене на зв’язку якийсь тип, що конче хоче вас чути. Каже, що справа нагальна. Його прізвище - Розман...”
Станіслав зиркнув на годинника і невдоволено хмикнув: о пів на п’яту по обіді 31 грудня в когось ще можуть бути нагальні справи. Але, зрештою, за терміновість добре платять.
- Давай його сюди, - скомандував він. - Станіслав Бажан, слухаю вас !
- Це Михайло Розман, приватна фірма “Анна”, - захрипіло в слухавці. - Пане Бажан, пробачте за дзвінок о такій порі, але... Справа не терпить жодної миті. Переконливо прошу вас про зустріч. Мій офіс також в бізнес-центрі, на поверх вище від вашого, кімната 319. Само собою, всі ваші витрати будуть компенсовані в подвійному розмірі.
- Пане Розман, телефонна консультація вас не влаштовує ?
- Що ви, справа абсолютно конфіденційна.
- Мені шкода, - торгувався далі Стас, - але обставини вимагають моєї обов’язкової присутності на робочому місці. Можливо, з понеділка...
- Пане Бажан, я заберу не більше години вашого часу. Оплата потрійна. Що ви скажете ?
- Ну, якщо ви так наполягаєте... За десять хвилин я буду у вас.
- До побачення, пане Бажан !
Станіслав позгортав до шухляди розкидані папери, ще раз глянув на годинника і, підхопивши портфельчик, вийшов з кабінету.
- Маринко, я маю термінову справу тут, в бізнес-центрі. Через годину повернуся, вип’ємо шампанського. Якби з’явився Віктор...
- Аякже, Віктор... - пхинькнула секретарка, - Віктор Іванович вже, певне, лика не в’яже... Всі наші потрохи розбігаються, - вона стишила голос, - а працювати зараз може хіба що така людина, як ви... Повертайтеся швидше, я чекатиму на вас...
- Обов’язково, сонечко. Па-па ! - і Стас вирулив з дверей, відчуваючи, як потужний імпульс струсонув спинний мозок. “Будеш моєю ще сьогодні, кицю...,” - вирішив він, піднімаючись сходами на третій поверх. Двері 319 кімнати вінчала величезна табличка з назвою фірми, схожа на надгробну. Станіслав натис клямку і опинився всередині. Обстановка була сучасною і діловою. Секретаря на місці не виявилось. На мить Стас завмер в нерішучості, але відразу зауважив, як з-за перегородки виглянула довга лисувата голова.
- Пан Бажан, я сподіваюся. Я Михайло Розман, прошу, заходьте ! - господар вже висунувся повністю і після міцного потиску рук запропонував Стасові місце в фотелі. Сам вмостився за робочим столом і втупився в гостя. На вигляд мав років з сорок п’ять. Шикарний костюм і дорогий годинник підкреслювали статки. На видовженому обличчі виділялись зеленкуваті мішки під очима. В погляді читалися втома і тривога. “Так, тут можна буде розжитися грошенятами,” - зробив висновок Станіслав.
- Отже, я готовий вас вислухати, - промовив він.
- Пане Бажан, насамперед хочу ще раз вам подякувати. Я багато чув про вас, вашу компетентність і ... винахідливість. Кажуть, що для вас не існує безвихідних ситуацій...
- Це все слова, пане Розман. Давайте ближче до справи.
- Так, звісно. Отже... Колись я мав необережність укласти одну угоду... Це було досить давно, я був молодий і не мав тоді звички консультуватися з юристами. Договір цей досить специфічний, я би навіть сказав, унікальний. Суть його полягає в наступному: певна особа гарантувала мені всіляке сприяння і підтримку у моїх справах. Зі свого боку, я брав на себе зобов’язання при настанні певного терміну віддати другій стороні одну...скажемо так...річ, хоча це не зовсім точно. Проблема полягає в тім, що термін дії цієї угоди не був визначений конкретно, у вигляді дати. Він був прив’язаний до настання деякої події, причому тепер я підозрюю, ні, я переконаний, що сама ця подія безпосередньо залежить від волі мого партнера. Тобто, ви розумієте ситуацію ? Не далі, як вчора ввечері він ввалюється до мене і заявляє: завтра, 31 грудня, закінчується термін нашої угоди. Так що, мовляв, приготуйся, я прийду за боргом. Звісно, я обурений такою сваволею і хотів би поставити мерзотника на місце. За вашої допомоги, звичайно. Що ви скажете ?
Стас хвилю переварював почуту нісенітницю, тоді прокашлявся і розпочав:
- Пане Розман, я уважно вас вислухав. Ваша “унікальна” угода навіває певні асоціації з договором про довічне утримання і , якщо я не помиляюсь, не є чимось винятковим.Що ж стосується терміну дії, то , признаюся, почута розповідь була занадто туманною для того, щоб можна було зробити якісь конкретні висновки. Чи не міг би я побачити цей договір ?
- Повірте, пане Бажан, початково я мав намір показати вам угоду, але боюся, що окремі її положення не дадуть вам можливості серйозно поставитись до проблеми.
- Вибачте, пане Розман, але ви мене ображаєте. Це моя робота. Чи є у вас підстави звинувачувати мене у несерйозності ?
- Помилуйте, я зовсім не це мав на увазі. Це дуже специфічна угода і ...
- Пане Розман, давайте припинимо цю пустопорожню розмову. Мене чекають інші справи... - і Станіслав зробив спробу зіп’ястися на ноги, але Розман його випередив.
- Гаразд, гаразд. Ось, прошу, знайомтесь - і він простягнув Стасові два аркуші друкованого тексту. На лобі господаря проступили великі краплини поту. “Лікуватися тобі треба, чоловіче:” - подумалося Стасові. Він взявся до читання. Через кілька секунд кинув запитальний погляд на Розмана, котрий буквально пожирав його зеленими очима, тоді знову втупився в угоду і зненацька шпурнув аркушами в очманіле лице бізнесмена.
- Дуже дотепно, пане Розман. Але, щиро кажучи, не зовсім вдалий час для жартів. Пробачте, мені пора, - цього разу Стас вже справді піднявся і попрямував до виходу. Розман ледь не перескочив через стіл і вхопив Стаса за лікоть:
- Пане Бажан, зачекайте, прошу вас. Я ж попереджав, що ви мені не повірите. Прошу, зачекайте, - він силоміць розвернув Станіслава і потяг його до столу.
- Чоловіче добрий, я досить надивився фільмів про подібні угоди і оцінив ваш гумор. Але я не містик, пане Розман, я - практик ! У вас є практичні докази ? В.Л.Зевулсон - подумати тільки ! Майже як Луї Цайфер в фільмі Паркера. Ха-ха !
Тим часом Розман знову всадовив Стаса в крісло, тремтячими руками поліз до кишені і захрипів:
- Пане Бажан, ви практик і це мене тішить. Сподіваюся, цей аргумент принаймні переконає вас дослухати мене до кінця. - З цими словами він дістав грубу пачку грошей і простягнув її Стасу.
Адвокат без поспіху взяв “аргумент” і зважив його на долоні. Пачка “Джексонів” такого об’єму тягнула як мінімум на дві тисячі доларів, і Стас виявив готовність слухати далі.
А Розман вже вхопив угоду і взявся її цитувати:
- Отже, пане Бажан, угода. Вас збентежило прізвище мого контрагента. Беруся вам довести його існування елементарним шляхом. Рівно о вісімнадцятій він буде тут і не сумніваюся, що ви зможете побачити його посвідчення особи. Далі - чи звернули ви увагу на ось цей пункт: “1.1. Гарант (цебто, Зевулсон) гарантує Довірителю (цебто, мені) повне сприяння та підтримку, що здійснюється у вигляді отримання Довірителем різноманітних благ згідно Переліку, який є невід’ємною частиною даної угоди.” Так ось, пане Бажан, чи не бажаєте ознайомитись з цим Переліком. Гадаю, він вас зацікавить, в практичному плані.
Станіслав взяв ще один аркуш з рук Розмана і почав читати: “Повне фізичне здоров’я ... успіхи в кар’єрі ... непоборний притягальний вплив на жінок ... здійснення всіх особистих бажань ... нечувана насолода ... фантастичне багатство ... вічна молодість...” Станіслав перервав читання і іронічно спитав:
- Пане Розман, хоч я і не лікар, але можу зробити висновок , що у вас хронічна втома, розхитані нерви і хвора печінка. А ви мені розказуєте про “повне фізичне здоров’я”, “вічну молодість” і так далі. Щось тут не грає ?
- Пане Станіславе, бачу, ви вже оговтались. Тут немає жодного протиріччя. До сьогоднішнього дня здоровішого за мене чоловіка не існувало в природі. - Розман важко зітхнув. - Але сьогодні - день закінчення угоди. Третій пункт каже: “Термін дії угоди встановлюється на строк життя Довірителя і закінчується в день його смерті”. Є ще один пункт: “В день закінчення терміну дії угоди: а) зобов’язання Гаранта вважаються виконаними і припиняють свою дію; б) Довіритель зобов’язується на першу вимогу Гаранта передати останньому специфічну субстанцію, яка є його незмінною основою і знаходиться в області непроявленого, іменовану надалі “душа”, для розпорядження нею на власний розсуд Гаранта. “ Тобто, все це вже припинилося. У мене таке відчуття, нібито за сьогоднішній день я постарішав років на двадцять...
- Що ж вас не влаштовує ?
- Мені видається, що Зевулсон грає нечисто. Може, в них там недовиконання плану, і він вирішив забрати в мене борг якраз сьогодні, в останній день року. Чому я маю вмирати саме сьогодні? До вчорашнього дня я був здоровим молодиком, а зараз раптом - вмирати ! Ні ! Пане Станіславе, ви мусите щось придумати ! Мусите ! Я обіцяю, що якщо ми полагодимо цю справу, ви отримаєте вдесятеро більше цього скромного завдатку.
Стас замислився. Звісно, він ні на хвилю не повірив усій цій маячні про Вельзевула і продаж душі. Але у цього вар’ята водяться грошенята і чому б їм не поміняти господаря. Божевільним гроші хіба на шкоду...
- Насамперед мушу зауважити, пане Розман, що ваші шанси практично нульові. Але якщо ви дасте мені трохи часу, я спробую знайти зачіпку. - Стас зауважив, як обличчя бізнесмена поміняло колір з блідо-зеленого на бурячковий. “Він таки справді божевільний...” - майнула думка. - Або, хм, можливо... Та ні, це абсурд...” Станіслав дістав з портфеля два томики кодексів і зашурхотів сторінками. Тоді ще раз взявся до договору, цього разу вивчаючи його до йоти. Увесь цей час бізнесмен сидів, як заворожений. Тоді звів очі догори, до настінного годинника і прошепотів:
-Не буду вам заважати, але у вашому розпорядженні лише чверть години. Рівно о шостій він буде тут...
- Ну і мара з ним ! - вибухнув Станіслав. - Зварите йому кави і запропонуєте трохи зачекати...
- О, він не чекає, - протягнув бізнесмен. Тоді зірвався з місця і нервово заходив по кабінету. Адвокат готовий був послати його під три чорти, але ціною надлюдських зусиль стримався. Клята угода не піддавалася. Очевидно, вона була підготовлена грамотним юристом і підкопатися під якийсь з параграфів за декілька хвилин видавалося неможливим. До того ж, Стас ніяк не міг повністю зосередитися над проблемою. Він відчував, як шалене психічне напруження клієнта передається і йому. Пахло поразкою. “Хай йому грець, оце так вляпався. До біса гроші, треба вшиватися звідси,” - пульсувало в мозку. Раптовий телефонний дзвінок видався йому рятівною соломинкою. Розман зняв слухавку і після кількох слів мовчки передав її Стасові.
Це була Маринка. Після пережитого стресу адвокат втратив відчуття часу, але лопотіння секретарки повернуло його до реальності. Після кількох офіційних фраз голос Маринки набув іншого забарвлення. Дівчина просила швидше закінчувати справи... Стас трохи здивувався такій нетерплячці, але справжнє здивування чекало на нього попереду. З інтервалом у хвилину йому на мобілку зателефонував спершу шеф, а тоді - дружина. Голос у Віктора звучав бадьоро, що було практично неможливим для такої пори останнього дня в році. Масний наказував йому кидати все і негайно повертатися на фірму для вирішення важливого питання. Про швидке повернення просила його і дружина. За три роки з моменту одруження Стас лише раз зустрічав Новий Рік разом зі Світланою і йому здавалося, що вона вже мала б звикнути до цього. Щось тут було не те... Закінчивши розмову, Стас повернувся до Розмана і зробив широкий жест руками. Бізнесмен, схожий на статую Будди, нерухомо сидів в кріслі. Його погляд приречено застиг на циферблаті годинника, велика стрілка якого вже майже злилася з малою в прямісіньку лінію.
- Мені шкода, але вже мушу йти . Пробачте, що не зміг вам допомогти, - з цими словами Стас кинув на стіл пачку з авансом і спробував згребти до портфелю свої книжки. Розман раптово зірвався з місця і натиснув кнопку повтору на телефонному апараті. Той засигналив, набираючи номер. Бізнесмен рвучко простягнув слухавку адвокату:
- Що це ? - здивувався Стас.
- Говоріть, - прохрипів Розман. - Спитайте в неї, чи вона вам дзвонила.
Станіслав автоматично приклав слухавку до вуха і витріщив очі:
- Юридична компанія “Моє право”, слухаю вас, - забринів у вусі дзвінкий голос Маринки.
- Марино, шеф на місці ? - Cтаніслав вирішив не ускладнювати ситуацію. Те, що він почув, кинуло його у холодний піт.
- Який шеф, Станіславе Адамовичу ? - Ви що, також перебрали ? Я тут одна-однісінька...
- Зачекай, люба. Він же тільки що телефонував мені з офісу, відразу після тебе ?
- Що ? Після мене ? Не треба було стільки пити..., - далі Стас почув хлипання і плач дівчини, що змінилися короткими гудками. Це було неймовірно.
- Ви розумієте, - Розман вхопив його за лацкани піджака, - це він вас виманював... Він не хоче, щоб ви були присутні при його візиті...
Стас ледве вирвався з чіпких лап Розмана і заволав:
- Тоді я тим більше піду ! І припиніть навішувати свої проблеми на мої плечі ! - він рішуче зробив оберт на сто вісімдесят градусів і ... завмер.
- Можете залишатися, пане Бажан ! Як на мене, то завжди краще мати справу з професіоналом. Як кажуть, краще з мудрим загубити, аніж з дурнем знайти, чи не так, пане Розман, хе-хе-хе, - в дверях кабінету стояв приземкуватий огрядний чоловічок і вдоволено хихотів. Насолодившись ефектом своєї появи, він махнув пухкенькою ручкою і продовжував:
- Перепрошую, зовсім забув представитись. Доктор Ві Ел Зевулсон, - власне прізвище він вимовляв з наголосом на останньому складі, - до ваших послуг. Знаєте, пане Бажан, я щойно зі Штатів. Так от, там прийнято називати людину по початкових літерах її першого та другого імені. Можете називати мене просто Ві Ел, пане Бажан.
- Дуже приємно, пане ... Ві Ел - Стас автоматично кивнув головою.
- Пробачте, якщо вже так, то - докторе Ві Ел, док-то-ре, - продекламував по складах прибулець. - Але, нумо, ближче до тіла, як казав наш незабутній Бендер.
Розман, котрий упродовж всієї сцени, здавалося, перебував у стані повної прострації, збудився з оціпеніння і тремтячим голосом проказав:
- Панове, раз ми вже тут зібрались, пропоную присісти і обговорити проблему.
- Чудово, пане Розман, - доктор знову перехопив ініціативу. - Отже, сьогодні закінчується наша маленька угода, і я хотів би отримати свою винагороду негайно. Про це вас було попереджено ще вчора, шановний добродію, і у вас було достатньо часу для закінчення справ. У вас є якісь претензії чи зауваження по суті ?
Розман сидів, похнюпившись, і мовчав. Станіслав в черговий раз за останню годину спробував зібратися з думками і взяв слово:
- Докторе Ві Ел, дозвольте мені. Я тут представляю інтереси пана Розмана і хотів би уточнити наступне: на чому грунтується ваша теза про те, що саме сьогоднішній день є датою закінчення угоди. Адже конкретно цієї дати в договорі не проставлено, що, в свою чергу, викликає сумнів взагалі у його чинності. Як відомо, термін дії є суттєвою ознакою договору і без нього договір може бути визнано недійсним...
- Бачу, пане Бажан, що ви недарма їсте свій хліб з маслом. Але, пробачте, я змушений вас трішки поправити. Перше. В угоді чітко вказано термін її дії - на строк життя Довірителя по дату його смерті...
- Цього разу ви мені пробачте, пане докторе, але це вже софістика. Хто може знати дату його смерті ? Це ж не константа ! В залежності від обставин це може статися і сьогодні, і через тридцять років...
- А ось це вже перекручення фактів, пане адвокате. - Доктор схопився на ноги і виклав на стіл маленький чемоданчик, котрий виявився “ноутбуком”. Він увімкнув комп’ютер і швиденько застукотів круглими пальчиками по клавішах. Тоді задоволено крякнув і жестом запросив Станіслава підійти ближче. Стас зиркнув на монітор. Готичний шрифт заголовку важко давався до читання, але за мить очі призвичаїлися, і старовинні літери склалися у слова: “ДАТИ СМЕРТІ Довірителів з 2001 по 2010 роки”. Далі йшли довжелезні списки. Зевулсон взявся їх листати, мугикаючи собі під носа прізвище бізнесмена. Стас продовжував вдивлятися на дисплей комп’ютера і кілька разів йому здалося, що він бачить знайомі прізвища, але певності не було, бо доктор досить енергійно прямував до низу списку. Щоправда, на якусь мить він відволікся, щоб кинути контрольний погляд на Розмана, і цього Станіславові вистачило, щоб зробити відкриття. На дисплеї завмерли прізвища, що починалися з літери “М” і першим серед них стояло прізвище його шефа: “Масний Віктор” - і навпроти дата - ”31 грудня 2005 року”. Помилки бути не могло. За кілька секунд доктор добрався нарешті до літери “Р” і встановив курсор на відповідну стрічку. “Розман Михайло - 31 грудня 2005 року”. Зевулсон відкопилив нижню губу і переможно породивився на Бажана.
- Ну що, ви переконалися ?
- Хіба це доказ, докторе ? - Стас силувано засміявся. - Ви хочете довести, що дата нашої смерті визначена наперед ? Це ж нонсенс ! Філософія Заходу рішуче відкидає поняття карми і визначеності людської долі. Ви мене не переконали, докторе Ві Ел !
- Одне малесеньке зауваження, шановний адвокате ! Не дата нашої смерті, а дата смерті Довірителя. Вловлюєте різницю ? Не подумайте, що цю інформацію я заношу сюди сам, - доктор поплескав комп’ ютер по боці, - ця бісова штучка підключена до Всесвітньої Кармічної Мережі, звідки і стягує інформацію в режимі “on line”, тобто, щомиті. Якби я захотів, я міг би вам продемонструвати вашу стрічку, і ви були б здивовані, наскільки часто міняється ваша дата. Навіть окремі ваші думки, не кажучи вже про слова чи поступки, мають на неї суттєвий вплив. Але моїх довірителів такі зміни не торкаються, хе-хе-хе. Між тим, вже пізно і нам пора закінчувати. Ще до півночі я мушу бути в Москві, отож не будемо затягувати нашу процедуру... - доктор Ві Ел закрив свій комп’ютер і запхав руку до нагрудної кишені пальта.
- Вибачте, докторе, -Стас знову спробував втрутитись в хід подій, але опонент перервав його брутальним вигуком:
- Досить варнякати, хлопче ! Підозріваю, що ти ще не зрозумів, у що вляпався. Мішелю, - звернувся він до Розмана, - ти ознайомив його з додатком ?
Розман перелякано затрусив головою на знак заперечення.
- Ну, звісно. Так от, Стасику, існує доповнення до нашої з Мішелем угоди, згідно якого договір може бути пролонгований на рік. За однієї умови. Здогадуєшся, якої ?
У Станіслава похололо в грудях, але він мужньо витримав запитальний погляд Зевулсона. Той зробив паузу і продовжував:
- За умови, що Розман завербує нового “Довірителя”. І знаєш, хто ним буде ?
Стас здогадувався. Він напружив мязи ніг і гарячково шукав виходу. “Втікати. Втікати негайно, поки є хоч яка можливість. Затопити цьому товстуну в масну пику і втікати геть, подалі з цього мерзотного кабінету”. В пам’яті чомусь зринуло обличчя дружини. Тим часом доктор дістав кілька аркушів паперу і кивнув Розманові. Той запобігливо подав докторові ручку. Зевулсон поставив два розмашисті підписи з добрим десятком завитків і посунув аркуші разом з ручкою до Станіслава.
- Метою вашого сьогоднішнього візиту сюди, пане Бажан, є підписання даного договору, - діловито розпочав доктор. - З текстом договору ви вже знайомі, отож залишається лише зробити завершальний крок. Вам випала велика честь. Не кожному, скажу я вам, адміністрація пропонує так угоду. Давайте міркувати логічно. Ви практична людина, і я пропоную вам цілком практичні речі. З Переліком ви знайомі. Взамін усіх цих конкретних благ я гіпотетично заберу те, в існуванні чого ви до сьогоднішнього дня не були впевнені, якщо висловлюватися обережно. Ви молоді, і термін закінчення угоди для вас ще дуже далеко. Крім того, можливість продовження договору на вищевказаних умовах робить вас практично безсмертним. Ви ж знаєте, як умовляти людей, чи не так, пане Бажан ?
Станіслав облизав персохлі губи, прокашлявся і заговорив:
- Я не проти підписання даної угоди, але... мене не влаштовує зміст Переліку. Він неповний.
- Оце вже по-діловому, Станіславе. Мішелю, де Перелік ? Зараз ми його доповнимо, - доктор гойднувся на кріслі в напрямі Розмана, простягаючи руку за аркушем. В цю мить Станіслав підбив ногою крісло Зевулсона, і той, ударившись підборіддям до краю стола, опинився на підлозі. Стас вихопив з-під себе друге крісло, запустив його в напрямі Розмана і рвонув до дверей...
Дверна ручка відразу не піддалася. Він вдруге рвонув її з усієї сили і вискочив в чорноту коридору. “Чому тут так темно?” - блискавкою вдарила думка. В наступну мить Станіслав наткнувся на чиєсь тіло і гепнувся на підлогу. За мить яскраве електричне світло осяяло все приміщення. Довкола адвоката стояла цілісінька юрба його співробітників з дурнувато розтягнутими обличчями. Хтось допомагав йому підвестися. Стас повернув голову і побачив усміхнену Маринку. Просто перед ним виринуло вдоволене обличчя Віктора з пляшкою шампанського в руці. Станіслав сів і помацав забиту потилицю. З дверей 319 кімнати поважно вирулили Розман з доктором і зненацька вся компанія вибухнула аплодисментами. Двоє героїв, також усміхнені, розкланялись і під вигуки “Браво” приєднались до гурту. Віктор вже розливав шампанське у приготовані фужери. Піднявся шалений гвалт, всі навперебій ділились враженнями. Стас закрив обличчя руками. Не було ніяких сумнівів. Він став жертвою найтупішого жарту і, здається, автором його був Віктор. Такого приниження переживати йому ще не доводилось. Але треба було програвати достойно. Він взяв запропонований Віктором фужер і навіть зміг витиснути на лиці бліду подобу усмішки. Він хотів знати, як це сталося. Після кількох проголошених тостів “За Новий Рік !”, “За нашого мужнього Стаса, який не зламався!” і подібних Вітька Масний з глибокою насолодою взявся оповідати:
- Вся справа в деталях. По суті, людина, яка досягла певного рівня розумового розвитку, робить висновки не з явних фактів, що подаються їй на блюдечку, а з окремих незалежних деталей, що лише дотично підтверджують якусь певну теорію. Саме на це був розрахунок і, здається, він справдився. Що скажеш, Станіславе ? Ти вже прийшов до себе ?
Станіслав проігнорував запитання, а натомість поцікавився, хто ж такі Розман і Зевулсон насправді. Виявилося, що обидвоє є акторами театру імені Заньковецької. Віктор заплатив їм непогані гроші за щойно розіграну виставу, які вони відробили сповна. Стасові трохи полегшало. Все-таки, він купився на фальшивку, виготовлену руками професіоналів.
Обидвоє акторів відтягли Стаса набік від компанії, що вже входила в режим самодостатності, і почали вибачатись. Стас з приємністю зауважив непоганий синяк на підборідді товстуна і також став перепрошуватись. Але той не дав йому закінчити:
- Що ви, пане Станіславе, які можуть бути вибачення. А ви, я вам скажу, міцний горішок, хе-хе-хе, - і “Зевулсон” знову захихотів. Стас відчув, що може не стриматись і зробив спробу сказати всім “До побачення”. Але розігріта компанія не могла відпустити головного героя. Віктор потяг всіх назад до власного офісу. По дорозі до Станіслава приклеїлась Маринка. Вона єдина не реготала, як навіжена, і також спробувала вибачитись за містифікацію з телефоном. Але настрій у адвоката було зіпсовано остаточно. Він уявив собі поголос, що піде по всіх його знайомих, друзях... “Який жах... Все коту під хвіст... От паскуда Віктор, так підставити людину... Напитися з горя, чи що?..” На цьому рішенні він і зупинився.
В офісі забава тривала далі. Перші три фужери Станіслав через силу влив собі в горлянку. Далі пішло легше. Знову звідкись взялась Маринка і потягла його в кабінет шефа. Стас неохоче відповідав на загравання дівчини, але та була наполегливою. Зрештою, шалена хвиля хіті підхопила його і винесла на свій гребінь... Піднесення тривало недовго, але зате трохи протверезило Станіслава. Коли все було скінчено, невдоволена секретарка різким рухом поправила спідничку і гримнула дверима кабінету. Адвокат знесилено опустився в крісло шефа і прикрив очі. Зненацька його знудило, і він ледве встиг зігнутись над килимовим покриттям. “Тільки цього ще бракувало,” - подумав він, коли рефлекс втратив свою силу. Дві смердючі плями на килимі суттєво псували досконале оформлення кабінету. Стас згріб кілька чистих аркушів зі столу і кинув під ноги. “І мара з ним,” - він сплюнув на підлогу. Раптово захотілося запалити. Стас засував шухлядами столу в пошуках цигарок і раптово завмер. Тоді обережно, двома пальцями, витяг з верхньої шухляди два листки друкованого тексту. Це була така сама угода, яку він бачив в Розмана. Але цього разу “Довірителем” був вже Масний. Стас звірив підписи. Все сходилось. Подібний на трапецію підпис Віктора і розмашистий із завитками підпис Зевулсона. Він глянув на дату підписання. Все сходилось. Саме з цього моменту, два роки тому, акції Віктора різко пішли вгору. Саме тоді він почав задавати свої дурні запитання. Але ж, якщо так, то саме сьогодні Віктор має вмерти. І той, Розман, чи як його там, також... А вони сидять там, за дверима, і пиячать, наче все нормально. І той клятий “Зевулсон” з ними... Щось не клеїться... Та й біс з ним... Станіслав відчув, як тріщить його макітра. Зараз він встане, добереться до свого кабінету, одягне пальто і поїде додому. І забуде про всіх Зевулсонів на світі...
Притримуючись за стіну, Стас потрохи добрався до дверей і зіткнувся з Віктором. Той вже був добряче напідпитку. Стас хотів вийти, але Масний загородив йому дорогу:
- Зачекай, старий, треба поговорити. Розумієш, ти того... ну, вибач, одним словом. - Віктор закрив двері і посадив колегу на бокове крісло. Сам, затинаючись, добрався до власного місця і з розгону заскочив на нього, як вершник на коня. - Старий, є справа. Треба, щоб ти підмахнув один договір. Я тобі потім поясню... Тримай ! - Віктор підсунув Стасові свій “Паркер” і два аркуші до болю знайомого тексту. Станіслав зауважив, що кімната починає обертатись довкола нього, спочатку повільно, а тоді дедалі швидше. Він спробував зупинити цей божевільний рух, але карусель розкручувалася далі і на то не було ради. Десь взявся Розман і собі приєднався до кружляння. Його коняча щелепа щоразу, роблячи повний оберт, клацала золотими зубами просто над вухом адвоката. Стасові збрело в голову зазирнути під стіл. Так і є: під столом сидів Ві Ел Зевулсон, який чомусь зменшився до розмірів карлика, і крутив корбу, додаючи обертів у і без того розкручену кімнату. Мимоволі Стасові пальці впіймали запропонований “Паркер” і дрібно затремтіли, передчуваючи неминучість підпису. Раптом карусель трохи пригальмувала і з під-столу долинув виразний скрегіт зубів карлика. Якась біла хмарка зринула над правим плечем адвоката і поволі опустилася на покручену судомою руку. “Паркер” брязнув до столу, але карлик наліг на корбу, і кімната знову заходила ходором. Стас не став чекати продовження. Він подумки перехрестився, проказав “Господи, помилуй” і, жбурнувши кріслом у вікно, вискочив назовні...
***
Для широкого загалу публіки вищеописані події залишилися непоміченими. Лише в одній з львівських бульварних газет за кілька днів з’явилась стаття наступного змісту:
ЗАГАДКИ НОВОРІЧНОЇ НОЧІ
Новорічна ніч, як завжди, виявилась багатою на пригоди. Але цього разу, окрім вже звичних опіків від феєрверків та алкогольних отруєнь, не обійшлося і без справжніх трагедій.
Зокрема, в перші хивлини Нового року на вулиці Сахарова поблизу бізнес-центру компанія підлітків знайшла на тротуарі тіло непритомного чоловіка зі слідами багаточисельних травм. Ним виявився відомий львівський адвокат Б., що з невстановлених причин випав з вікна власного офісу на другому поверсі. Потерпілого було доставлено в міську лікарню швидкої допомоги, де він продовжує перебувати і досі. Патруль райвідділу міліції, що прибув на місце інциденту, піднявся в приміщення офісу, де виявив два трупи: директора фірми, на якій працював адвокат Б., та актора одного з львівських театрів. Ознак насильницької смерті зафіксовано не було. Результати судмедекспертизи говорять, що причиною смерті обох чоловіків став обширний інсульт, спричинений, можливо, передозуванням спиртного. Тим не менше, провадження у справі ще не завершено.
Слідчий сподівається, що адвокат Б. прийде до тями та допоможе слідству скласти повну картину подій, що відбулись в офісі тієї злощасної ночі.
Окрім трагедії, зафіксовано і кумедний випадок. До рук правоохоронців потрапило кілька молодиків, які, очевидно, щоб якось пояснити свій екзальтований стан, стверджували, що стали свідками левітації поважного пана з портфелем в руці. Останній, мовляв, розминаючись з ними на доріжці у Стрийському парку, вигукнув: «Happy New Year !», і, злетівши понад деревами, зник з очей. Побачене настільки вразило молодих людей, що ті кинулись перелізати металеву огорожу парку, вискочили на проїзну частину і були затримані нарядом міліції. Новий рік горе-свідки зустріли у буцегарні. І хоча аналіз крові затриманих на алкоголь дав негативний результат, правоохоронці впевнені, що своїми діями запобігли серйозним неприємностям. А громадськості та державним органам давно пора звернути увагу на проблему психостимуляторів, які останнім часом стають все більш популярними серед нашої молоді.
Богдан Скабрук.
