Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45795
Рецензій: 89601

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Щоденник

Не дай Бог

© vimlut, 07-09-2007
Ледве встиг на останню електричку. Зручно вмостившись, підслуховую розмови «сусідів».
- Ніхто не знає, яка там вже стадія і скільки ще їй залишилося…мучиться, бідненька, зовсім худа стала, батюшка ледь не щодня заходить
- Не дай Бог такого
- Воно, знаєш, може гріх так казати, та як все життя пахать у колгоспі, та у дім тягти, то десь воно й мало вилізти
- Ну а що ж діти її?
- Син старший вдома сидить, в нього від народження ця… еклепсія, чи як
- Епілепсія
- Точно. А дочка в лікарні працює у райцентрі
- Заміжня?
- Та де там! Вона ще в школі ними перебирала, не підпускала нікого, а тут зовсім глухо. Правда, Колька, хресник мій зумів якось підбитися – зустрічався з півроку, поки свого не добився, ну а тоді й кинув
- Ото кадр! А вона?
- Вірші йому все писала про кохання, він їх всім читав, потім ще довго в школі сміялися, знаєш як воно у молодих буває…
- Менше треба було вередувати! Чи хлопці в нас погані? Так ні-культурного їй, мабуть, захотілося-бач яка!
- Ти диви як за вікном темно, хоч би станцію не проїхати, бо буде нам тоді. Вибачте, це яка станція була?
Секунда на роздуми. Рішення прийняте
- Данилівка
- О, бачиш! Я ж казала, що нам через одну. Сиди поки. Як там твоя птиця?
- Та…хвороба якась напала, де воно взялося! Вже три забила, а це вранці глянула-ще одна лежить. Хоч би не той грип, бо всі пропадуть к лихій годині
- Ти що! Он, показували вчора, як в Криму курей палять на фермах сотнями. Не дай Бог!
Вони вийшли, однаково горблячись під вагою безрозмірних торбинок.
Електричка не поспішала рушати, вочевидь пропускаючи зустрічний.
Крізь прочинене вікно було добре чути дві одинокі фігурки, які блукали порожнім пероном.
- А де це ми? Щось не пойму. Ану подивись що там написано.
- Сто-до-ли
-Як Стодоли?! Та він же казав, що тільки Данилівку проїхали!
-А ти слухай більше, що тобі люди кажуть, дурепа! Давай назад, може ще встигнемо!
-Та яке-он вже відправляється
Потяг рушив, плавно набираючи швидкість, а вони все ще щось кричали вслід.
Добре я вчинив, чи ні? Байдуже. Тихенько собі наспівуючи, вивожу пальцем на запітнілому склі: «Боже, не дай втішатися тим, що комусь на світі гірше ніж мені…»

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Не судіть, і несудимі будете

© Галина Михайловська, 09-09-2007

Дай Бог

© Ганна Осадко, 08-09-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0698380470276 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …