Коли Відьма торкнулася мілководини, то не вийшла на беріг, як інші купальщики, а побрела вздовж берега по коліна у воді, щоб загартувати свої ноги перед далекими мандрами. Вона розгрібала воду своєю ходою і на її шляху трапилася їй німа рибина, видом і розміром з доброго судака, яка потріпала ще декілька разів своїм байдужим хвостом і попливла у морську глибочінь без єдиного звука. Потім була зустріч зі смолянисто-лискучим морським кошеням, яке з допитливістю спостерігало за нею занурюючи час від часу свою привітну вусату голову у воду і була набагато приємнішою, тому вони обмінялися люб'язними вітаннями. Морський скат з розпластаним тілом наставив на неї своє гостре жало, і наляканий її човганням по піщаному дну зашурудів від неї геть, занурився у пісок і звідти почав викрикувати погрози, роздратований тим, що вона зігнала його з нагрітого місця. Вона пропустила поза вуха його погрози і ще голосніше зачовгала по дну, щоб ненароком не наступити на ядовитий хвіст-жало його побратима, а навпаки, розігнати небезпечних бістій зі своєї дороги.
Коли вона вийшла на беріг, то зустріла там одного знайомого Чорта, якого вона взяла за руку і хотіла погнатися з ним у прискачку назад до своїх лахів. Чорт спочатку відмовлявся, але вона стояла на своєму аж поки той не здався і не поскакав поруч з нею. Та скакав він якось, не так, як вона, а якось по-своєму, по-чортячому. Вона сердилася на нього спочатку, що він робить їй наперекір, але потім докумекала, на своє превелике здивування, що він був невзмозі зробити так як вона хотіла, незважаючи на всі його намагання. «Ну і дурень! От так дурень! Хіба ж на таких ратицях добре поскачеш!»,- зрозуміла вона, перестала на нього ображатися і залишила його позаду. Коли Відьма сіла спочити на хвилинку, то біля неї підсів якийсь беззубий Чортяка і спокусливим голоском запропонував їй посмалити люльку набиту чорною блекотою. «Не палю», - відрізала Відьма і відвернулася від спокуси. У той час білка-базіка розносила місцеві плітки: «Ще не вистачало щоб подумали, що я з таким остогидлом в одному товаристві» - промайнуло у неї в голові, і вона миттєво заскочила у свій відьмоплан і зникла з поля зору, ні разу не оглядаючись назад.
Вона роздобула топографічну карту, загнуздала Гарячого Вітра і запрягла в нього свою новеньку Червону Повітряну кулю, навантажила її закоркованими пляшками з Сильногазованою Вишневою Шипучкою для того, щоб якнаймога швидше досягти до своїх фантастичних випробувань.
