Але перед тим як вирушити у далеку дорогу наварила собі Відьма
огородини різноманітної, накришила туди цілющих трав, додала до замішаного заморських приправ, затолочила у ступі Анти-Чортин зі щіпки солі і часинку, заправила те все свіжим лимонним соком з виноградною олійкою і посипала висушеною вишнею, а для того щоб не забути, що вона відьмівського роду зверху прикрасила страву мініатюрними оселедцями - анчовісами. Наїлася вона добряче Вінігрету-Динаміту, набралася якмога більше сил, поповнила свій енергетичний запас різноманітними вітамінами- анти-страхінами і подалася змити свою багаторічну втому у бурхливих водах океану, щоб уже ніяке лихо не здуло її з наміченого путі.
По дорозі до Чорного Пляжу, розсікаючи свіже морське повітря на своєму відьмоплані і змагаючися зі зграєю дельфінів. які пустували у теплій течії, у її нутрощах травився Вінігрет-Динаміт і загоював її давню виразку, нагадуючи їй про часи, коли вона була ще маленькою Вічкою. Про ті часи, коли вона ще їла сирий чорнозем, лизала білі мокрі стіни, що пахли свіжою глиною, колихалася у лозовій люльці, яка звисала зі стелі, підчеплена на надійний залізний гак, під заспокійливе мугикання свого сивочубого діда і лагідну посмішку своєї згорбленої бабці. А ще пригадалося, як вона ридма протестувала, коли мати намагалася підсунути їй уже раніше прочитану книжку з кольоровими малюнками, замість того, щоб купувати нову. А ще - татко, який відмахувався від своєї стривоженої дружини і заспокоював її, очортілими лясами, що зробить їй нову Вічку, якщо ця сконає від високого накалу температури, і ще більше гнівав її рідну матусю своєю чортовою черствістю. Також пригадалося їй, як вона з надмірною ласкою обнімала пухкеньке жовте каченя, аж доки воно не спустило свій дух і розчарувало її своєю непорушністю, від чого вона розплакалася і більше не бажала проявляти своє ніжне почуття ні до чого милого, щоб знову не відчувати болю втрати.
З такими спогадами, вона приземлила свій відьмоплан біля самого океану, на розпеченому сонцем піску Чорного Пляжу, на якому розтікалися шоколадом засмажені оголені туші. Вона закопала в піску свої лахи і з войовничим криком кинулася до води, зазиваючи за собою чимале товариство, яке своїм веселим реготом розбудило замріяного Пана Нептуна, який, у свою чергу, надіслав на них вереницю хвилястих півнів, сподіваючися налякати розбишак войовничим пінним військом. Але ті ніби того і чекали, і спритно заскавували на самий гребінь морського півня, і мчали щодуху одне поперед одного до самого берега-а-а-а-а-а!
