Сестричка в таборі
Це нелегко – бути сестричкою . Новаки і новачки весь час біля мене. А деколи хочеться і перепочити від них. Тільки не можна – на вишколі навчали, що біля них потрібно бути день і ніч, пильнувати, щоб часом не захворіли, щоб не сумували. А їм і так весело! А от я – просто молодець, бо витримати деколи це напруження, це безкінечне гоніння – від збірки – до їдальні, від їдальні – до колиби, від колиби – знову на збірку – а потім – теренівки, змаги , конкурси, театри, мандрівки, вогники, - і знову – їдальня – колиба – збірка – і, нарешті, вмивання і вкладання… І думаєте, що на цьому закінчується день?
Помиляєтеся!…
…Адже починається НІЧ! Новаки, навіть, якщо і сплять ( хоча це рідко буває, бо вони такі хитрі і так вміють дурити мене, що не можна назвати це явище сном ), то все одно я про них думаю під час точкування , під час підготовки до сходин, - а це може тривати довго – і тільки десь опівночі можна подумати про себе.
Аж тут приходить братчик:
- Соню, збираємося біля колиби, тільки не барися. З дітьми залишається Тарас, а ми швиденько йдемо на нараду в їдальню – там вже всі чекають!
- Василю, чекай мене, тільки куртку захоплю…
І ми пішли. А як гарно вночі у Карпатах! А як зірки світять, а місяць який незвичайний, а як легко дихати! А ще поруч із тобою – хороший друг, надійний і добрий. А ще – такі самі незвичайні і прекрасні друзі чекають тебе на нараді, щоб разом подумати про новаків, про табір і про те, щоб все відбулося якнайкраще. Це Пласт, мій улюблений Пласт. Це – моє життя!
Але ми з Василем спізнилися. І дивиться на нас комендант строгими очима:
- Що, знову на місяць задивилася, мрійниця – Сонька – Сонечко ( він завжди мене так називає, бо моє ім’я – Софійка, скорочено Соня, а ще прізвище – Снечківська – якщо додати одну букву “ о “ – виходить Сонечківська, - це все його рук діло, має хист придумувати усім псевдо – і досить таки влучно це йому вдається ), - тільки на вас чекаємо. Як твої новачки, поснули ? На завтра готуєш вогник. Тобі допомагатимуть Оля та Тарас, який про це ще не знає, але ти його введеш в курс справи.
- Але ж я завтра маю проводити теренову гру…, - несміливо заперечила я, - та я не встигну. Та я не готова…
- Ну, тільки не починай! У тебе такі кльові помічники, - зіщулив очі “ Професор” ( комендант мав таке псевдо - через наявність у нього окулярів, а ще через нестандартне мислення і “ серйозний “ підхід до справи, а ще – через геніальні ідеї ! ),- Тарас для тебе вогник приготує з великою радістю, повір мені. Правда, Олю?
- Безперечно ! – Оля і усі решта загадково посміхнулися. А я знітилася і враз притихла. Все. Усі вже помітили. Нічого не можливо від них приховати. Навіть думки, а що вже казати про погляди, які ми з Тарасом дарували один одному. Сиджу тихо і мовчу. Записую. На нараді весело, всі жартують, вирішують справи і їдять хліб з консервами, які виховники завчасно захопили зі собою “ про запас “.
Комендант продовжує:
- Має бути сонце, але, якщо ні – ми все повинні передбачити – щоб програма не зірвалася. Тому прошу врахувати і погодні умови, і розрахувати годину – ми маємо повернутися вчасно.
Він промовляв до нас, а ми, напівсонні, замучені, слухаємо і жартуємо, сміємося і весь час жуємо. Та Оля не витримує:
- Давайте у щось пограємо, наприклад, у “ Мафію “.
- Ні, - бурчить Василь , - набридло вже.
- Зачекайте, давайте обговоримо теренівку, - не здавав позиції Професор.
- Та що там обговорювати – Сонька її приготувала ще вдома, у Львові, - ми на неї покладаємося, а що треба їй допомогти – вона нам розповість завтра, під час тихого сну.
- Маю пропозицію – граємо в “ Асоціацію “. – Це Любчик нагадав про себе. І всі ми погодилися. І сон якось відійшов. А потім були інші ігри, а ще пізніше ми співали українські пісні з англійським акцентом – і так голосно сміялися, що наступного дня новаки говорили, що десь у селі, мабуть було весілля. А ще на наступний день ми дуже хотіли спати – і все відбувалося як у сні. Але було цікаво, усі дружно допомагали один одному! Вогник, правда, затягнувся і ми повернулися близько одинадцятої години вечора, тихенько повкладалися. Діти, як не дивно, позасинали одразу, без казочки, без нічних розмов, без шепотіння. А я вже, наївна, навіть розстелила постіль – і ось знову хтось стукає.
- Хто?
- Сонечко, впусти, прошу, - чую голос Аннички, моєї подруги.
- Є справа.
Ось і виспалася. Зрозуміло, що вона вже щось замислила. Я їй не можу відмовити – рідко зустрічаємося, адже ми з різних областей, але нам так весело разом і цікаво поспілкуватися, а ще – мене просто розпинає від цікавості – що ж це за справа така серед ночі?
- Тихо. - Промовила вона. Ми з хлопцями ідемо готувати дітям ранкові жарти . Отже, - схема така – і вона нашепотіла мені на вухо усе, що вони надумали.
- Супер ! – нова бешкетницька ідея захопила мене – я одразу уявила собі цю картину – та ще більше хотіла подивитися на реакцію дівчаток і хлопців, які тихо – мирно спали і навіть не сподівалися від нас таких речей! - До праці ! – Сон відійшов, - аж відсахнувся від мене…
Біля виходу з колиби стояв зламаний причеп від вантажівки – ось туди зранку усі виховники ( маю на увазі тих, хто готував витівку ) повилазили - і зосередили свої погляди на двері, звідки мали виходити новачки.
А перед самими дверима розпростерся, аж простягнув руку до рятівного входу, весь у чорному монах. Його ноги, вбрані у кирзові чоботи непорушно лежали на землі, а голова у шапці - вушанці, знесилено, - просто на сходах. " Не дійшов. Від голоду та спраги звалився просто на порозі “ – ось як це виглядало…
… Дівчатка бачили сьомий, а може ще тільки шостий сон, аж крізь нього раптове:
- Вставання! Вставання! Алярм! – і цей характерний для алярму пронизливий свищик – короткий – довгий, короткий – довгий!
Дівчатка – новачки, не розплющуючи очі, натягнули на себе спортивний одяг – і, взуваючи на ходу кросівки, потягнулися до виходу.
- Ой – перша виглянула – і зачинила двері. – Дівчатка, там… Там щось,… хтось лежить …
- Не затримуйтеся, швиденько! – Це сестричка їх підганяє, щоб вони одразу не зорієнтувалися.
І ті, що позаду, сонні, випхали перелякану просто на монаха.
- Ви, ви… Що з вами? – Дівчинка доторкнулася до руки лежачого…
А ми в цей час, спостерігаючи за цим – дусилися від сміху, але мужньо не подавали жодного звуку.
- А новачка потягнула за рукавичку, в яку монах був одягнений, і рукавичка залишилась в її руках разом із сіном, яким була начинена. Дівчинка якось нервово здригнулася, а потім пирснула від сміху.
- Ой, а я подумала… Ну і жарти! – Вона сміялася, ховаючи рукою посмішку, а дівчата оглядали лежачого і також сміялися.
Та їх зупинила сестричка:
- Тихо будьте, нехай інші спробують.
Вони поклали рукавичку на місце і пішли “ по плану “ будити хлопців. Тут реакція була дещо інша – адже хлопці є хлопці – кожен виходив – і одразу здогадувався, що це обман – і тому, чисто по їхньому, “ жорстоко “ – але все одно якось невпевнено пхали ногами набитого сіном “ монаха “. Так, це реальність – ніякого співчуття тобі, ніякого стримання. Хлопчаки - не дівчата.
А ми дружно почали зістибувати з причепа – і для всіх них це було ще одним сюрпризом – бо ні хлопці, ні дівчата навіть не уявляли собі, що там, в такому незручному місці може хтось ховатися – а нас виявилося аж п’ятеро виховників, які отримали те, що і хотіли – добрий настрій і заряд на цілий день!
Та, справді, день видався незвичайний. Усе вдалося – ми ходили у гори – будували криївку, а потім гралися, а ще пізніше – їли, відпочивали, співали, прибирали і… готувалися до від’їзду.
Дуже швидко, справді швидко “ пролетів “ час, але через велику кількість вражень, подій, переживань здається, що усі ми, виховники та новаки, дуже давно разом, дуже вже міцною виявилася наша любов до дітей, до Карпат, до Пласту, до життя – через те за короткий час ми стали одним цілим і у нас все вдалося!
А я ще собі так думаю, що на таборі нема чого спати, бо через це можна дуже багато втратити – і вже ніколи не повернути.
Не спіть! Життя таке цікаве !
СКОБ !
написано у серпні 2001 року
Сестричка – вихователька
Новаки та новачки – діти, віком 6-11 років
Вишкіл – форма навчання ( перекваліфікації ) для вихователя
Теренівка – гра на природі, змаги – змагання між групами дітей або індивідуально
Точкування – оцінювання дітей у різний спосіб
