Природа не палить цигарок.
Не стріляє чинарики і не смітить ними навколо себе.
Природа – це любов.
Вона кохає палко і романтично, не лишаючи по собі кондомів і недопиті пляшки горілки.
Природа – лірична.
Вона співає весняними буйноцвітами і осінніми барвами, не перебиваючи солов'їний гомін плачем Єремії.
Природа – чиста і незаймана.
Так казали раніше. Сьогоднішній запах бруду спотворює ідеальні риси природи. А разом і думки, і мову, і муйбутнє...
Природа – це БОГ!
Такий добрий і непередбачуваний. Дивиться на Землю і не впізнає: недопалки труб, що тягнуться догори, вогняні хащі лісів з присмаком шашлику і пролісків. Звідки усе це?
Природа дає попередження.
Щоразу гучніше і гучніше. Кричить! Розпанахує! Стучить по шибках! Закручує тайфунами!
Потім, заспокоївшись трохи, благає. Теплим сонечком і каплями дощу.
Далі – повторює свою лють. Десь у Китаї.
