Чорти пили Червове Вино, а Відьми пили Бубнову Оковиту. Як звісно, оковита була набагато міцнішою від вина і тому Відьми п'яніли швидше від Чортів. Утім Відьми про те духом не відали, а Чорти їм у цьому не признавалися, а навпаки користалися з цього.
Коли Відьми були добре напідпитку, тоді Чорти пудрили їм мізки своїми туманними балачками, напускали на них сивого диму і рівно о 7:40 по полудню, замовляли по місцевій радіостанції "Сім Сорок" танець 7-40, щоб закрутити Відьом дзигою на одній нозі і тим ще більше збити їх з пантелику. А коли ті втрачали будь-який контроль над собою і усім довколишнім, тоді Чорти потішалися над ними, як уже самі того хотіли.
Вони тягали Відьом за чемері, штурхали їх по колу з рук в руки, свистіли їм у вуха, піднімали їхні спідниці у повітря і тоді завязували їх над Відьмовими головами. Відьми осліплені темнотою точилися, і падали додолу, як доміно - одна за одною, з вереском, прокльонами та істеричним голосінням. Та Чорти не зважали на їхні верески ніякої уваги і з третіми півнями, з веселим реготом здіймалися у повітря, опускали свої шаровари і… ср.ли на Відьом з високої гори, а потім прудко втікали з місця злочину.
Зранку коли Відьми приходили до тями, покриті сморідом і з побитими тілами, то дуже гірко плакали і кляли Чортів на чому світ стояв, жадаючи помсти. Чорти ж, у свою чергу, відмовлялися від скоєного і брехали Відьмам, що ті себе не памятаючи творили різні чудасії і гадили на одне одну. У Відьом не було ніяких доказів окрім відчуття, що після кожної зустрічі з чортячою компанією вони відчувалися так, ніби над ними познущалися і залишили лежати у багні до самого ранку. Розгнівані, принижені, ще з більшим запалом і жагою помсти над чортячим родом планували вони наступну забаву, витрачаючи непомірні кошти на вдосконалення своїх чар, щоб відігратися за свою попередню поразку. Але незважаючи на будь-які запобіжності зроблені Відьмами зазделегідь, їхні плани рушилися знову і знову, а натомість повторювалася одна і та сама картина: Чорти пудрили Відьмам мізки, крутили їх дзигою, пожирали відьмові запаси і реготалися над їхньою дурістю.
Та от якось одного разу, під час розгару нової забави, одна із Відьом ненароком опрокинула свою чарку і натомість за неуважністю ковтнула Червового Вина, яке було одного кольору з її Вишневою Оковитою. Коли вона не відчула знайомого дурману у своїй голові, то оглянулася довкола себе і помітила затуманені очі своїх сестриць і тверезе очікування у чортячих очах. Запідозрила вона оману і защеміла її хронічна виразка шлунку, роз'ятрена приступом злості, і відригнулася їй нестравлена образа жабуринною жовчею, спираючи їй дух у грудях згадкою про нестерпний сморід ранкового перегару з примішком присмаку гірко-солоних сліз.
Розсердилася тоді вона дуже, підскочила зі свого місця і вскочила у бійку з Чортами. Билася вона з ними билася, лаялася вона з ними лаялася, і кусалася, і за чуб тягнула, і просила, і заклинала, але бачить, що сили нерівні, а її сестриці оскаженіло крутяться дзигою у замкнутому Чортами колі, здійнялася вона над шаленним гуртом у задурманене повітря, розверглася громовицею і промовила заклинання перед Усесвітом вивести чортячу породу на Чисту Воду.
І вирішила вона податися у саме логово чортячого царства і докопатися до таємниці пана Зеленого Змія.
