Жила собі маленька дівчинка. Усім гарна була, ось тільки хворіла часто. Ну, там, ГРЗ, ангіна, грип, бронхіт і тому подібні задоволення. Буває, хворіє-хворіє, тиждень-два, тільки видужає, вийде на вулицю - трах-бах! І знову - давай чхати-кашляти. Друзі й знайомі вже і так, і сяк намагалися її на ноги поставити - меди-малини-ліки-вітаміни несли торбами. А все - повз касу.
А до речі, звали дівчинку зовсім не Білявка, а... гм, як же її звали? Не пам'ятаю... Добре, назвемо її для зручності Юлею.
І от виходить, хворіє собі вона перманентно, та все мріє про те, щоб якось раз прокинутися вранці (ну, або вдень прокинутися - не суть важливо) і відчути себе цілком здоровою й більше ніколи в житті не хворіти. І якось іде вона по вулиці взимку, раптом дивиться - іде їй назустріч… чоловік голий! Ну не зовсім голий, а в трусах сімейних, але однаково - погодитеся - серед заметів ця картинка виглядала трохи екстравагантно.
І от стоїть Юля, дивиться на це чудо природи, а мужик прямо до неї й простує. Підійшов мужик до неї й мовив людським голосом: «Здрастуй, дівчинко, мене кличуть Порфирій Іванов. Я знаю, що ти завжди мріяла не хворіти. Радуйся, дівчинко, тому що почув я мрії твої й прийшов до тебе допомогти. Якщо хочеш бути здоровою - загартовуйся!» І розтанув як дим, нібито його й не було.
Ну, а дівчинка й почала загартовуватися. Холодний душ двічі на день, купання в ополонці, босоніж по снігу при будь-якому морозі і такі інші навіженства. Дійшло до того, що свою квартиру вона відрізала від загального опалення, і взимку й улітку спала з відчиненим вікном. Позаочі її навіть стали називати - Снігова Королева.
І дійсно - більше жодного разу Юля не хворіла. Однак лихо підкралося до дівчинки з іншого боку. Здоров'я - хоч куди. Личко - гарне, фігурка - зашибісь, та от щось роки спливають, а нареченого на обрії досі немає й немає.
Зажурилася Юлія. Думає, очевидячки, прокляття якесь наді мною вчинив цей Порфирій... Пішла вона до ворожки, щоб зняти чари злі. А ворожка уважно так подивилася на Юлю й каже: «Іди звідсіля, дівко! Немає чарів злих на тобі. Бачу, гарна ти й здорова. І розумом начебто Бог не обділив, а от тіко не створив поки що Господь нареченого тобі під стать. Повинна ти його сама знайти».
Прийшла Юля додому, змахнула сніг зі стільця на кухні, сіла та й задумалася - де ж я нареченого шукати собі буду?
Воно й не дивно. Давно вже злі язики, у заздрості страшній від вроди й здоров'я Снігової Королеви, розпустили чутки, що вона трохи несповна розуму. От усі потенційні кавалери й стали оминати квартиру її десятою дорогою.
Та й, поклавши руку на серце, навіть без язиків злих, от самі скажіть - сталі б ви з отакою дівахою зустрічатися? Про яку романтику при свічах може йти мова при мінус 10 градусах у квартирі? Вона-то дівка звична - їй всі пофіг, а в парубка, мабуть, і думка ніяка піднесена на такому морозі не встане. От так до тридцяти рочків у дівках вона й проходила.
Так тіко чим далі, тим більше засмучуватися стала вона від таких розкладів.
Рік минає.
Ще один.
Ще...
А наречених - як не було, так і немає.
І тільки уві сні все частіше їй голос ворожки чувся: не створив поки що Господь чоловіка тобі під стать. І от якось раз прокинулася Снігова Королева й вирішила - все!
Баста!
Настав час брати бика за роги, а не тягти кота за яйця!
А було це вже року на 35 життя. І от що, виходить, надумала наша Юля. Вирішила вона виховати собі чоловіка під стать. Щоб і здоровий був як бик, і морозотривкий. Вирішила вона взяти собі яке хлоп'я рочків 7-8 та й виховати за власною методикою, у любові, повазі до виховательки й системи загартування Порфирія Іванова. А як досягне пацан повноліття - вийти за нього заміж.
Ну, от ви скажете, що, вочевидь, баба вже зовсім головою поїхала, якщо такі ідеї вигадувати стала. Та й сам ти, Зіпо, мабуть, несповна розуму, якщо такі казки дивні розповідаєш... Що я можу вам відповісти на це... Звичайно, певний привід замислитися - має місце бути. З іншого боку - Маринка й Серьожка Дяченки написали якось «Скрута» свого. Дик там в одному сімействі була така практика, що чоловіки знаходили собі маленьких дівчаток та й виховували собі з них дружин. Я так думаю - раз Дяченкам таке з рук зійшло, значить, і мені дозволено.
Отже, вирішила Снігова Королева діяти. Певна річ, що громадськість навряд чи потерпіла б отаке неподобство... Та й де хлоп'я підходяще взяти на виховання - теж питання.
Довго думала Юля - як же все зробити.
Думала-думала - й нарешті придумала.
Продала квартиру в центрі міста. На виручені гроші купила собі земельку на півночі країни (щоб якнайхолодніше було). Побудувала хатинку на відшибі - щоб ніхто чужий не шустав. Господарство завела... ну там усякі хрюшки, кури-гуси (бо ж не було тобі ще пташиного грипу) та інші кролики.
І почала по містах різних роз'їжджати - майбутнього чоловіка вишукувати серед дітвори. А діти що - їм тільки дай на тітку в купальнику подивитися. Приїде в яке місто, по вулиці пройдеться - дітвора й збігається. А Снігова Королева дивиться - вибирає. І от якось впав у око Сніговій Королеві один хлопчик. Вона йому відразу «Ескімо» дає - пригощайся, мовляв. Той і взяв. Запитує в малого – а звати тебе як? «Ка-а-айф!» - говорить пацан, облизуючи морозиво. «Кай? Яке цікаве ім'я...» - подумала Снігова Королева.
А морозиво не просте було.
І не наколоте.
А наклофелінене.
Пацан швиденько відключився. Снігова Королева його в мішок посадила, сіла в джип - і по газах!
Привезла додому й почала виховувати.
Так вони й жили б собі довго й щасливо.
Тільки й батьків малого зрозуміти потрібно – хтось синочка серед білого дня вкрав і навіть звісточки ніякої не залишив. Розсердилися батьки й звернулися в агентство з розшуку зниклих дітей "Г.Е.Р.Д.А." В агентстві серйозно віднеслись до замовлення. Поставили на справу Найкращого Агента.
Довго шукав Найкращий Агент зниклого хлопчика. Провів опитування свідків, зібрав усі можливі відомості - й прийшов до висновку, що хлоп'я викрали. Прийшов до батьків хлопчика й сказав: так, мовляв, і так, знайду я сина вашого, тільки грошей треба багато.
Батьки засмутилися, але подітися нікуди - продали свою квартиру, машину та дачу й стали чекати. Найкращий Агент ґрунтовно підготувався до далекої подорожі: купив собі квартиру, машину, дачу, взяв термос із чаєм і бутерброд, а також фото хлопчика, відбитки пальців та зразок ДНК і вирушив у дорогу.
Довго чи коротко їхав Найкращий Агент. Вже й чай у термосі став закінчуватися. Та й половини бутерброда - наче й не було. А дорозі все не видно кінця. Але Найкращий Агент був завзятий. До того ж не міг він повернутися з порожніми руками до батьків хлопчика.
Ніяк не міг.
Убили б.
Їхав він, їхав.
Уже й бутерброд доїв. А чаю у термосі залишилося - на самому дні. Як раптом надвечір стара, глуха дорога привела його до якогось будинку.
Заходить Найкращий Агент у цей будинок. І бачить - сидить посередині кімнати в позі лотоса Снігова Королева й на холодильник медитує. А з холодильника якесь скиглення долинає.
Найкращий Агент швидким кроком підійшов до холодильника, відчинив дверцята, а звідтіля вискакує Кай весь в інеї й зубами цокотить. Це Снігова Королева його загартуванням займалася. Найкращий Агент швидко зорієнтувався в ситуації й дістав пістолет...
Ну, ви, напевно, вже й самі зрозуміли, чим казочка закінчилася, - Найкращий Агент подивився на Снігову Королеву й закохався в неї без пам'яті. Глянула Снігова Королева на Найкращого Агента - і в неї серденько тьохнуло. От так і знайшла Снігова Королева свого чоловіка, що був їй під стать.
Як бачите, казочка закінчилася дуже щасливо.
Мораль цієї казки, дітки, така: якщо хочеш бути здоровий - загартовуйся!
А хлоп'я Найкращий Агент убив зі свого пістолета, щоб зайвих свідків не було.
