Раніше він її майже не помічав. Вона була просто однією з дівчат його групи ось і все. Струнка, проте без модної в цей час худоби. Світле волосся й блакитні очі, пухкі уста – все випромінювало якусь незвичайну доброзичливість й навіть, коли дівчина сердилась, її обличчя не було злим, а скоріше здивовано-ображеним. Досить вразлива, вона деколи смішила його своєю чуттєвістю. Лише пізніше хлопець побачив різницю між Нею та іншими.
Стояв спекотний липень. Сонце палило немилосердно, нечисленні перехожі марно шукали затінок. Він йшов посередині вулиці, підставивши лице пекучому промінню. Юнак любив сонце, в ньому виразно говорила південна кров. Пройшовши довгу вулицю він пірнув в широко розчинені двері старої будівлі, в свою альма-матер. Друзі, подруги, обійми, привітання – все так, як звичайно буває після невеликої розлуки. Зненацька глянувши прямо перед собою, побачив ЇЇ. Бронзова засмага, широка усмішка, струнка фігура в симпатичному сарафані робили її надзвичайно привабливою. Тут хлопець перший раз подивився на неї іншими очима. Підійшов щоб привітатись, взяв за руку й ніби струм пронизав його тіло.
Тієї ночі юнак не міг заснути. Покрутившись з боку на бік, встав і ввімкнув світло. ”Що зі мною, може я захворів або поступово божеволію” – подумалось. Але ні, його тіло атлета й інтелектуальний розум були в порядку. Просто він заразився однією з найдавніших і найнебезпечніших хвороб. В кожного народу є для неї назва. В країні нашого героя її називали Коханням. Щасливий і водночас нещасний той хто захворів на неї. Він приречений на страждання й ненависть, страх і хоробрість, небезпеку й очікування. Та величезна нагорода чекає того хто витримає всі випробування. Він зможе знайти рівновагу й розуміння, жагучу пристрасть та відчуття самотності. Проте страшна участь чекає переможеного. Зникне всіляка віра в людей та надія на майбутнє.
Що ж чекає нашого героя ? Давайте подивимось.
Провівши безсонну ніч й подумавши Юнак вирішив все з’ясувати відразу. Він підійшов до Дівчини взяв її за руку й сказав, дивлячись просто в очі: „ Я не знаю, що ти думаєш про мене, але знай, я не можу спати, не можу думати, не бачачи твого обличчя, твоїх очей. Я кохаю тебе, і кохав завжди навіть ще не знаючи про це.Не знаю, що ти мені відповіси, але знай я кидаю тобі під ноги свою душу, свій розум, своє життя”. Проказавши таке він замовк, дивлячись на неї і тримаючи її руку. Дівчина опустила голову, повільно витягла руку з його долоні й мовчки пішла геть.
Здавалось зникли звуки, світ став чорно-білим, люди поменьшали. За день він не промовив жодного слова, не відповідаючи на запитання стурбованих друзів мовчки ліг й заснув тяжким сном.
Прокинувся ніби від дотику метелика. Відкрив очі й відразу закрив, злякавшись видіння. Проте воно не зникало. Розплющив очі. Вона сиділа й гладила його неслухняні кучері. Струм пронизав їхні тіла, а вуста з’єднались в жагучому поцілунку, в цю саму мить у безмежності небокраю загорілась зірка, й продовжуватиме пломеніти вічно, адже Кохання не починається й не закінчується – воно існує вічно й тільки від нас залежить зуміємо ми чи ні ввійти у це нескінченне коло.
