Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47682
Рецензій: 92544

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Антиутопія???!!!

Вулиці малого міста

© Юрій з Підляшшя, 12-08-2007
Вулиці малого міста

Коментар від Сьогоднішнього автора: Був такий час... Планував стати письменником та роздумував про що писати у своїх творах. Серед старих паперів залишився список оповідань із драстичним змістом та натуралістичною формою. Бо певно мені здавалося, що саме таке зацікавить читача? Чи може саме так бачив життя – мерзенним та негуманним. А до того ще може й доходило неусвідомлене передчуття неминучого розвалу світу прямуючого нібито до “щасливого майбутнього”, в якому однак все щойно побудоване швидко перетворювалося в запльовану руїну, як хоч би більськовий бар “Експрес” (“бар за торами” – тобто за колією; саме тут одному із моїх родичів встромили ніж у шию, але він пережив та помер щойно двадцять років пізніше, від раку горла, адже сильно курящим та питущим був). З перспективи чверті сторіччя важко про це розсудити – пам’ять людини письменної така, що як чогось не запишеш то швидко забувається...
Цикл мав зватися “Просто життя!” та включати таке: “1. Випадок на вулиці – автомашина переїжджає стару жінку. 2. Зупинка – затоптують дитину, водій підрізує пасажирові жили. 3. Дівчина в окулярах входить до блоку, всі сміються, відкриваються двері і дівчина злітає зі сходів. 4. Черга за горілкою. 6. “П’яна” жінка на вулиці.”
З записків виходить, що мав у цих оповіданнях виступати й Обсерватор. Герой одного із оповідань мав зустрітися із Обсерватором на могилках (або як зараз у книжках пишуть – цвинтарі), при могилі однокласника, який загинув у перших днях літніх канікул після завершення 8-го класу (такий дійсно був – отже, це автобіографічний момент; також випадок на перехресті я справді бачив – згодом показалося, що пошкодованою була бабуся однокласника із ліцею). В іншому мало бути про те, що одній жінці приснився сон, у якому вона “ріже синові ноги пилою, в двох місця; син сміється і просить щоб різала ще; кров густа і чорна”.
Жах, кров, одним словом – епатаж.... Це, мабуть, типове для віку. Утверджує мене в цьому й щойно прочитаний “Культ” Любка Дереша, в якому кільканадцятилітній автор примушує троє із своїх героїв до особливого dance macabre, в якому всі вони гинуть у кривавій бійці, до тощо ще із сексуальним підгрунтям...
Дещо з цих планів справді було виконано. Як когось зацікавить – хай читає... Ризик не такий то й великий, а часу багато не займе...


Вулиці малого міста
Право вулиці
Ч. І. Випадок

Після обіду, десь третя. Якась стара жінка перелазить через ланцюг, який відгороджує тротуар від переїжджої частини перехрестя двох вулиць. Приходить це їй дуже важко, мало не перекидається. З упалої на землю торби сиплються найдешевші, пригниті яблука, які купила собі, відшкодувавши останній гріш із пенсії. Збирає їх марудно і витираючи об рукав старого витертого пальта, яке носить може п’ятнадцяту весну, ховає назад у торбу. За цей час ноги людей, кожний із яких спішиться за своїми справами і не має часу звернути увагу на якусь дурницю, втоптали половину яблук в шлям із розталого снігу і піску, яким посипували обледенілий тротуар.
Позбиравши яблука стара знов береться переходити. Коли дійшла до середини перехрестя потрапила від велику вантажівку, яка саме над’їхала. Не встигла й крикнути як вже лежала на чорному, вкритому гряззю асфальті. Водій, вихилившися із кабіни та крикнувши “Як лазиш, стара дурепо!”, від’їхав, бризкаючи водою і болотом на людей, які котилися тротуаром.
А стара лежала собі спокійно серед вулиці, притиснувши закривавлену щоку до асфальту. Вервечка крові лінило вилась по похилості і разом із грязною чорною водою  спливала в кратку колектора. Кругом, на тротуарах, почали збиратися люди, які з цікавістю дивилися на стару, яка далі лежала неповорушно. Якась гарно одягнена панюся підняла її кошелдьок, який лежав при самому тротуарі і сховавши його в кишеню, вмішалась в натовп. Хтось засміявся: – Що ж вона лежить як жаба в мулові? Копни, котрийсь, в сраку, то зараз встане. – Захотілося бабі через вулицю проходити, то тепер має за своє, – докинув інший.
З-поміж людей вибігла якась дівчинка і з криком кинулася в сторону старої. – Заспокійте малу, бо здуріти можна, - крикнув хтось вельми вразливий.  Після якихось десяти хвилин якийсь старший чоловік пішов шукати телефону, щоб подзвонити по швидку допомогу. Але коли дійшов до будки з телефоном побачив, що нічого не буде. Всі шиби були вибиті, двері, вирвані разом із завісами,  були за кладку через прокопаний впоперек тротуару рів, номерний щит був вирваний, а телефонна трубка вісила на одному дроті. Чоловік, розглянувшись довкола, увійшов до будинку, в якому була якась інституція. Але яка не можна було здогадатись, бо інформаційна табличка, яка вісила на одному заіржавілому цвяху, зовсім вицвіла і можна було прочитати може одну букву на чотири. В середні, відділена шибою, сиділа молода залуп’яста дівчина із телячим поглядом. Побачивши чоловіка на момент зацікавилася, але зараз знов взялася за оглядання своїх нігтів, чи не довших від пальців та помальованих на синій колір.
- Є телефон?
- Що?
- Є телефон?!
- Єее...
- Мушу подзвонити!
- Не можна.
- Чом?!
- Директор заборонив!
Чоловік розглянувся. Телефон стояв за спиною дівчини, ма малій шафці.
- Відкрийте двері! – крикнув чоловік не пробуючи пояснювати, чому йому так нагло і куди треба подзвонити.
- Не можна нікого впускати!
Чоловік шарпнув за клямку. Шиба забряжчала і двері відкрилися. Дівчина підбігла і схватила чоловіка за руку, пробуючи вирвати йому телефон. Але він не пускав. Тоді хватила його зубами за суглоб руки, в якій тримав телефонну трубку. Чоловік крикнув, матюкнувся шпетно, і відіпхнув її від себе, аж дівчина полетіла на скляні дверцята в шафі. Один із обломків шиби розрізав їй голову і на лице попливла кров. Але чоловік не дивився на це – набирав номер.
Після півгодини, із шпиталя розташованого біля кілометра від місця дорожнього інциденту, приїхала швидка допомога. Із санітарки вийшов молодий лікар, докурив цигарку і уважно розтоптавши недокурок ногою, підійшов до пошкодованої. Оглянув стару, помацав пульс і перевернувши її на другий бік, крикнув до санітарів: - Забирайте барахло... І так вжде довно не потягне! Санітарі взяли жінку за руки та ноги й швидко вкинули до санітарки, самі вскочили швидко до середини й від’їхали. Після деякого часу задоволені видовищем люди почали помалу розходитися.

Більськ, 16.12.1982 р.


*    *    *
По освітлених ранковим весняним сонцем тротуарах, на яких танув останній сніг, який залишився ще із зими, переливався натовп занятих своїми справами людей. Одні із них спішили додому, інші спішили, щоб щось купити або за іншими справами. Їхні черевики з багатьма слідами ремонту хляпали по бетоні плит тротуару, місили залишки нерозсталого снігу з болотом і піском, яким посипався, ще зимою, обледенілий тротуар і заміняли це все в густу, темну грязь, якою хлястали на інших. Щораз-то переїжджали автомашини, ще більше охляпуючи пішоходів.
З-за вугла будинку, який стояв на розі вулиці вийшов старий чоловік і помалу йшов серединою тротуару. Що раз то хтось об його зачеплявся і кинувши не дуже миле слово йшов далі. Але він не вельми звертав на це увагу. Згорбився, втулив голову в плечі і повільним важким кроком повз до переду, стараючись не потрапляти під лікті сильніших від нього. Але не удалось йому зійти з дороги молодому здоровому чоловікові, який вдарив його цілим тілом...
Старий крикнув і важко, як мішок збіжжя, упав на тротуар. Впав прямо в мокру темну грязь вимішану сотнями ніг. З розбитого носа тонкою стружкою потекла кров. Витирав її покрученою ревматизмом рукою, розмазуючи по цілому лиці. Другою почав шукати в мокрому болоті окулярів, які згубив падаючи. Захрустіло під чиїмись ногами скло. Рука старого затиснулась вже на обломках цього, що було ще перед хвилиною його окулярами. Хтось притоптав її. З розрізаних гострими обломками пальців попливла кров, змішалась із гряззю, яку розхляпували ноги цих, які мали більше сили і не прийшлося їм лежати на тротуарі. Старий затиснув зуби і постогнуючи від болю почав повзти поміж ногами, які по йому топтали, в сторону найближчої брами, в якій міг би сховатися. Коли вимазаний кров’ю і болотом, ледве живий доповз до брами, в якій сховався перед сильтнішими від нього людьми, радісно посміхнувся – ще раз вдалось йому вийти з життям.

Більськ, 17.12.1982 р.

Прочитав я це ще раз сьогодні і сам не знаю: Посміхнутися над своїми першими творчими зусиллями, чи може все ж таки – заплакати... Над світом!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Рефлексійне

© Дана Рудик, 14-08-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.55389595031738 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …