Авторизований переклад Олега Сірого
За К. Хіггінсом і Ж.-К. Кар’єром „Гарольд і Мод”
ДІЯ II
Картина 1.
Дім Гарольда.
М-М ЧЕЙЗЕН. Гарольде, авто нового варіанту із Термінової контори вже у дворі. Агов! Ти чуєш? Я вимагаю, щоб ти припинив ці свої дурниці. Залишу вас тет-а-тет. Коли повернуся, я не хочу бачити її в істериці перед твоєю відрубаною рукою на столі чи твоїм черепом на підлозі. Хоча б це тобі ясно?..
ГАРОЛЬД. Так, мам.
М-М ЧЕЙЗЕН. Якщо ти кажеш, що доктор Матіуш тобі не потрібен, лови спосіб це довести...
ГАРОЛЬД. Так, мам.
М-М ЧЕЙЗЕН. Цей варіант - твоя гостя. Прийми її як джентельмен. І не забувай, що це твій третій і останній варіант.
(Покоївка заводить Роз д'Оранж...)
М-М ЧЕЙЗЕН. / чемно / Здоровенькі були! Ви...
РОЗ. Роз д'Оранж.
М-М ЧЕЙЗЕН. Так, все правильно. Почувайте себе, як удома. Я - мадам Чейзен. А це - Гарольд, мій син.
ГАРОЛЬД. Як життя-буття?
РОЗ. Нічого! Могло бути й гірше!
М-М ЧЕЙЗЕН. Так-так, пригадую, ви ж акторка!
РОЗ. Я теж хочу у це вірити...
М-М ЧЕЙЗЕН. Я певна, що ви знайдете спільну мову з моїм сином. Він теж свого роду актор... Гм-м-м... Актор театру...
РОЗ. Прикольно!
М-М ЧЕЙЗЕН. Я за напоями. Чи, може, мадемуазель Флер д’Оранж хоче сигарету?
РОЗ. Роз д'Оранж, мадам. Роз...
М-М ЧЕЙЗЕН. Ах, да, звісно / виходить /
(Гарольд підводить Роз до канапи)
ГАРОЛЬД. Сигарету?
РОЗ. Спасибі, не сьогодні. Це бруднить пальці.
ГАРОЛЬД. А... / тиша. Гарольд справді намагається зав’язати розмову / д'Оранж – вас справді так звуть?
РОЗ. Це ім’я людини, що виховує в мені акторку. Луї д'Оранж. Чули про такого? Ні?..
ГАРОЛЬД. Ні...
РОЗ. Він розвиває мій інструмент. Інструмент - це тіло, ви знаєте?! Відчувши, що в мені цвіте щось нове, я взяла псевдо д'Оранж у мого метра. Моє справжнє ім’я - Роз. Називайте мене Розеліна. Мені так дуже подобається. / підіймається і роздивляється кімнату / Дивовижна місцина. Я просто в екстазі від меблів, що нагадують мені декорації, в яких ми ставили „Макбета”. / щвидко додає / Сучасний варіант. /помічає банджо/ Граєте?
ГАРОЛЬД. Вчуся! А ви?
РОЗ. Взагалі-то, ні. Намагалася на гітарі- довелося кинути. В мене з’явилися мозолі. Актриса не може допускати, щоб у неї був мозолястий інструмент.
ГАРОЛЬД. Ну, звісно... / тиша. Він знову починає розмову / Ви часто граєте?..
РОЗ. Щодня репетиції. Метод д'Оранжа: мати завжди настроєний інструмент. Останнім часом працювала з класиками... Тобто, над класиками. Знаєте? Такі собі Шекспір, Бернард Шоу... А особливо - над Клеопатрою. От якби в мене був арабський акцент... Ну що ж, усім чогось бракує...
(Гарольд зітхає. Роз помічає на каміні колекцію зброї)
Роз. Вах-вах-вах! Яка потішна колекція клинків! Їх можна помацати? Люблю мацати все незвичне! / позирає на Гарольда /
ГАРОЛЬД. / йому щось спало на думку / Ви це сказали?.. Ви сказали це?.. / встає, підходить до неї /
РОЗ. Що я сказала?
ГАРОЛЬД. „Яка потішна колекція клинків”.
РОЗ. І справді???
ГАРОЛЬД. І справді! / бере кинджал / Тримайте, це дуже цікава штука... Це шабля для харакірі.
РОЗ. Яка ручка! Дивина!..
ГАРОЛЬД. Це старовинна церемонія.
РОЗ. Справді? Так само, як і чай?!?
ГАРОЛЬД. Не зовсім. Гляньте. Ось так!.. / з азіатським вереском встромляє клинок собі в живіт. Опускається на коліна і, стікаючи кров'ю, продовжує розпорювати собі живіт, поки нарешті не падає вперед, востаннє здригнувшись /
РОЗ. / дивиться на безкровне тіло і, лементуючи, падає
на коліна / Геніально!.. Справді геніально!.. Просто..., але ж яка безумна геніальність!.. Хто був вашим метром? / на хвилинку відходить від Гарольда / О, пардон, я знаю, що це... На лекції Оранжа я грала Джульєтту. Джульєтту перед мертвим Ромео. Луі вважав це моєю кращою роллю. / швидко поправляє волосся і, глибоко зітхнувши, береться грати роль Джульєтти, що промовляє над тілом Ромео / Це що таке?.. Кубок?.. В руці коханого? Отрута, яку я бачу, прискорила його смерть... Ненаситний!.. Ненаситний!.. Ти випив усе! / б’є Гарольда / Випив, не залишивши мені жодної рятівної краплі! Я поцілую тебе в губи! / з пристрастю обіймає /
(Гарольд перелякано розплющує очі)
РОЗ. Отрута все ще стікає з вуст твоїх. Для того, щоб мене порятувать,... принісши смерть. / цілує Гарольда / (Гарольд тут же підхоплюється)
РОЗ. Які палкі твої губи, коханий!..
ГАРОЛЬД. А...
РОЗ. І чути шум... Потрібно поспішати / бере кинджал / О блаженний кинджале / перериваючись, щоб перевірити вістря клинка, із задоволенням продовжує /, блаженний кинджале... Лови свої справжні піхви,... упокойся... тут... і дай мені... померти... / заколюється і мляво падає на підлогу /
(сказати, що Гарольд „дуже здивований” – це нічого не сказати)
М-М ЧЕЙЗЕН. Гарольде!.. / трохи заспокоюється, простягає руку до дівчини, що впала мертвою / Здається мені, що це було твоє останнє побачення!..
Картина 2.
Дім Мод.
МОД. А-а-а... Це ви, інспекторе?.. Здоровенькі були, сержанте Доппелю! Дуже мило з вашого боку провідати мене.
БЕРНАР. Мадам, це не смішно. Ми налаштовані серйозно. У нас із вами буде довга розмова... Дуже довга... І сьогодні переливання із пустого в порожнє вас не врятує... А назва „Меблі від Барклі”, тих, що брати Барклі, вам щось каже?..
МОД. А має?..
БЕРНАР. Чесно?.. Так!.. Має казати... Бо, якщо у вас старечий склероз, ми нагадуємо, що ваші меблі від фірми братів Барклі.
МОД. Ну, звісно, згадую... Чарівний продавець, із нервовим тиком лівого ока. Ми з ним бесідували. Знаєте, про що він мріяв? Про те, щоб вирушити в плавання південними водами і стати фоторепортером. Він мріяв про фото, черепах і папуг...
БЕРНАР. Його ім’я Ельот? Кінсі Ельот?
МОД. Звісно, що Ельот. Це ім’я саме для нього. Така собі приємна молода людина. Цікаво, де він подівся?
БЕРНАРД. По наших каналах ми пробили, що він нелегалом відплив вантажним судном у напрямі Самоа.
МОД. От і прекрасно! Я щиро радила йому так і зробити.
Інших способів вилікувати його тик не існує.
БЕРНАРД. Можливо. Але він залишив по собі таку плутанину в документах, що Барклі були змушені звернутися до нас. От список... Ці меблі були вам доставлені. / простягає їй список / Але жодної копійки проплачено не було. Таким чином, або ви негайно платите, або ми все конфіскуємо... Гроші є???
МОД. Ні.
БЕРНАРД. Я знав! / знову бере список і кличе вантажників /
Тільки швидше! В мене повно справ...
(з’являються два вантажники)
МОД. Ви відбираєте все?
БЕРНАР. Лише те, що вказано у списку... / позирає до списку / Гм-м-м... Тобто, все... / посміхається /
МОД. Але ж...
БЕРНАРД. Я збрехав би, якби сказав, що сумую з цього приводу. Ви мені надто насолили,- якщо у вас, звісно, вистачає мізків зрозуміти, про що мова. Я злий, але не безжалісний. Знаєте, тут поряд є один притулок для старих... Я веду до того, що, коли продасте дім, то...
ГАРОЛЬД. / перебиває / Сержанте, забирайте все... всі меблі... сідайте на них і грайтеся скільки завгодно... Можете радіти з цього приводу, але, якщо хочете реально „вбити” Мод, вам треба ще й жонглювати м'ячем на кінчику носа... Я певен, ніхто не подасть скаргу.
Картина 3.
У лісі.
МОД. (щодо деревця) Ось так... Нехай буде з ним купа щастя!
ГАРОЛЬД. Тут гарний грунт.
МОД. Чорнозем?
ГАРОЛЬД. Наскільки я розуміюся в чорноземах, це чорнозем.
МОД. А я бачу лише пісок.
ГАРОЛЬД. Перший раз бачу, щоб пісок був чорноземом... Хоча й чорнозем перший раз бачу...
МОД. / піднесено / Яке ж це чудо – життя довкруг нас! Погляньте, воно ж усе живе: і листочок, і травинка...
ГАРОЛЬД. Але цих живих істот ніхто завтра не викине за двері... Мод, а якщо страйкувати проти поліції, яка, за словами влади, нас береже?!? Хочу вас заінтригувати: у завтрашній день народження чекайте на сюрприз... сюрприз від зайця...
МОД. Як це мило з вашого боку!.. Не все ще втрачено... вони мене не виженуть до завтра...
ГАРОЛЬД. А меблі?
МОД. Поїмо на підлозі. Хіба нам, японцям, звикати?
/ сміється / Тим паче, нам звільнять місце для танців.
ГАРОЛЬД. Як вам вдається в усьому поганому знаходити хороше? А для поліції... Чи не можна щось для них придумати?..
МОД. Давайте поміняємо платівку... Ну ось, справа
зроблена, прощавай, деревце, рости, зеленій, а коли помреш, нагодуй земельку. Пішли! Хочу вам дещо показати. / йдуть і зупиняються біля великого дерева / Що скажете?..
ГАРОЛЬД. Воно велике.
МОД. Велике, кажете?
ГАРОЛЬД. Сподіваюся, ви на нього не полізете?
МОД. А в чому справа? Чом би й ні? Я завжди так роблю. Чом би й ні? Це не складно. / починає видряпуватися на дерево /
ГАРОЛЬД. Будете падати – кричіть!
МОД. Ні за що! / зрить зверху / Ви лізете? Якщо боїтеся, я вам переповім, що бачу я.
ГАРОЛЬД. / зітхаючи / Вважайте, що я вже поряд. / видряпується /
МОД. Непогано. Досить-таки. Це варте того, щоб піднятися. Ви не пожалкуєте. Тут прекрасно.
ГАРОЛЬД. Охоче вірю. В іншому випадку мої розбиті коліна на вашій совісті. / Мод досягає вершечка і всідається на товстій гілці /
МОД. Дивина! Бачите ту сходинку? Вона спеціально для вас. Ану ж! Ще трошки! Гарольд у свою чергу теж досягає вершечка і сідає коло Мод, міцно обхопивши дерево / Правда, це оживляє?
ГАРОЛЬД. Так, тут і справді... високо!
МОД. Дайте волю своїй уяві. Вихлюпніть свої емоції якщо не мені, то хоча б цьому дереву. Вам не здається, що ми тут наче у колисці серед мільйонів віковічних дерев... І ми лише маленька частина усього цього дивовижжя...
ГАРОЛЬД. Прислухайтесь... Чуєте море?..
МОД. А якщо підняти вітрила?! Хтозна, може, ми вирушили б у велике плавання... Це було б чудово...
ГАРОЛЬД. Ви зможете набагато більше... А щодо мене, навіть не знаю...
МОД. Ну я і роззява, не взяла свого кошика. Я б змогла тут в’язати.
ГАРОЛЬД. / починає спускатися / Я за ним?
МОД. Так-так, Гарольде. Тоді й пакет із фісташками про всяк випадок прихопіть, я б тут трохи погризла... Будете?..
ГАРОЛЬД. / вона сипле йому до рук фісташки / Трішечки... Та я ж просив трохи...
МОД. А ще в мене є апельсинка! Стривайте, я зараз прихоплю заразом із пакетом для сміття.
ГАРОЛЬД. / починає розслаблюватися / Більшість людей не схожі на вас. Вони замикаються у чотирьох стінах, а ключ від дверей ковтають... Самотньо живуть у своїх замках... І не знаєш, чи вони живі, чи вже померли... Як я...
МОД. Замок, автофургон, хатина... Кожний живе самотньо, але ж можна відчинити вікна, опустити розвідний міст, вийти нарешті, натрапити на інших, озирнутися, полетіти!!! Як це прекрасно - перестрибнути через стіну і спати просто неба!..
(Вони спускаються вниз)
ГАРОЛЬД. А вам не страшно бути такою відважною?
МОД. Я давно забула страх... А чого мені боятися? Чи кого? Те, що мені відомо, знаю... Те, що невідомо, прагну пізнати / відкриває сумку / Погляньте, та це ж апельсини власною персоною вшанували нас своєю присутністю... Окрім того, в мене є друзі.
ГАРОЛЬД. / здивовано / Друзі?.. Хто?..
МОД. Людство!..
ГАРОЛЬД. / усміхаючись / Непогано... А ви впевнені, що вони – ваші друзі?
МОД. Знаєте історію про двох архітекторів, які прийшли до Будди, щоб попросити в нього грошей?.. Перший будував мости, і Будді це імпонувало. Тільки-но став молитися, як звідки не візьмись з’явився великий білий бичок із мішком золота на спині. „Бери цей мішок,- сказав Будда,– і будуй нові мости". Другий будував стіну. "Гарна стіна”,- мовив Будда, як завжди трохи урочистий. Тут як тут з’являється бик, іде до архітектора і просто сідає на нього.
ГАРОЛЬД. / регоче / Годі, Мод! Годі!.. Це ви вигадали цю історію!..
МОД. / підтримує реготіння / Але ж це правда. Чистої води правда! Світу більше стіни не потрібні. Треба висолоплювати наші миловидні хобітки назовні і будувати якомога більше мостів. / сміється /
ГАРОЛЬД. Не скажете, як я жив без вас? Тобто, існував... Хіба без вас то було життя? Я б ураз зіскочив на маківку Монблана, якби ви були поряд.
МОД. Вам би там сподобалося. Особливо північний бік.
ГАРОЛЬД. / продовжує дивуватися / Ви й там були?..
МОД. Звісно, з Фредеріком, я уклала з ним парі, що перепливу Константинопольську протоку. Фредерік, як завжди, програв і йому довелося платити. / простягає Гарольду апельсин, вони беруться за жування /
ГАРОЛЬД. І знову ваш чоловік?.. Де він?..
МОД. Помер. А я навіть не знаю, як це сталося. Кінець війни і зараз мені здається заплутаною павутиною... Навести довідки мені не вдалося. / пауза, Мод тяжко видихає повітря, дивлячись на верхівки дерев / Зрозумій, Гарольде, не існує „вчора” чи „завтра”... Існує лише „сьогодні”!
ГАРОЛЬД. Яке нескінченне небо, таке блакитне, і величезний
космічний простір... весь чорний!
МОД. Засіяне, мов поле, зірками. Одна моя подруга, поки була жива, казала: "Ось саме зараз вони сяють. А ми не можемо їх бачити". У Світі так багао речей, до яких відсутній доступ...
ГАРОЛЬД. Ви молитесь Богу?
МОД. Швидше, причащаюся.
ГАРОЛЬД. До Бога?
МОД. До життя.
ГАРОЛЬД. У Бога вірите?
МОД. Як усі.
ГАРОЛЬД. Ось як!?
МОД. Звісно, якщо ви трохи помізкуєте...
ГАРОЛЬД. А який він, ваш Бог?
МОД. Існує незліченна незліченність його імен. Рама, Тао, Ієгова... Щодо мене, то я згодна з Кораном: "Бог – це любов!".
ГАРОЛЬД. Це з Євангелія.
МОД. Справді?
ГАРОЛЬД. Банальна фраза, між нами кажучи.
МОД. Сьогодні – банальна фраза, завтра – глибока думка і
навпаки. Коли дивлюся на це дерево, міркую лише про те, що за цією думкою криється багата уява... різна там фантазія... / показує своє в’язання і спиці, встромлені в клубочок, який падає додолу / Чарівно, чи не так? Торік навчилася в’язати. Казав мій батько: „Вчитися ніколи не пізно”. Якби він дізнався про мої сімдесят дев’ять... О-о-о... Що було б...
ГАРОЛЬД. Тут я відчуваю себе дитиною. / Мод сміється /
МОД. Тому що поряд із вами – я?
ГАРОЛЬД. Ні, зовсім ні. Я не це мав на увазі... А знаєте чого мені хочеться?
МОД. І чого ж?.. Гм-м-м... Фісташок? Ні?.. Мармеладу?..
ГАРОЛЬД. Перекидатися!..
МОД. Тоді чого ви чекаєте?
ГАРОЛЬД. Не знаю... У мене буде ідіотський вигляд...
МОД. Ну то й що? В мене завжди ідіотський вигляд. Ви не вважаєте?.. Кожна людина має право на ідіотський вигляд. Хоча це право й не занесене до „Конвенції про Права Людини”, але ж його придумала я!..
ГАРОЛЬД. От і добре. Побуду трохи закоханим ідіотом... / встає і робить декілька перекидів / Мод аплодує. Він сміється. Вона вже ні про яке в’язання і не думає /
МОД. О! Колесо... Треба розім’ятися... / розминка, „присіст” /
ГАРОЛЬД. Вам, мабуть, здається, що ви йдете небом, мов та хмарина...
МОД. Мов хмарина?
ГАРОЛЬД. Та ви і є хмарина... Постійно підвішена між Небом і Землею. Ви - моя красива казка.
МОД. Хіба коли стою на голові... / повертається у вихідне положення / Кляте волосся! На що я схожа?!
ГАРОЛЬД. / спокійно і ніжно / Ви – найказковіша із красунь, яких я стрічав.
МОД. Гарольде, / усміхається / з вами я відчуваю себе школяркою! / він чмокає її у щічку /
ГАРОЛЬД. Спасибі за ще один прожитий день!
МОД. Прекрасний день, правда? Але всьому приходить кінець... Сонце заходить... Заходить за обрій і життя... Але тим життя і прекрасне, що воно скінченне. / піднесено / А сонце!.. Сонце!.. Воно випереджає нас, і ми ось-ось залишимося на самоті із сутінками й зірками.
ГАРОЛЬД. Як сказала б ваша подруга.
МОД. Вона вірила зіркам, тому, що ті щебечуть... Усе це і підтримувало її, незважаючи на холод, і голод, і сторожові вишки...
ГАРОЛЬД. Сторожові вишки?..
МОД. Вона помирала на моїх очах у сорок третьому. У великодній понеділок. А скільки інших!.. Дивіться!..
ГАРОЛЬД. У вас на руці номер.
МОД. Я така не одна. / піднесено / Он там, бачите?.. / він дивиться туди, куди показує її рука /
ГАРОЛЬД. Це усього-на-всього чайка.
МОД. Під час ув’язнення на острові Диявола капітан Дрейфус описав якихось невідомо-чудесних птахів. Минули роки. І вже в Англії він зрозумів, що це були лише ластівки. Ходімо, Гарольде... Ластівки завжди будуть прекрасними птахами...
Картина 4.
Дім Мод.
ГАРОЛЬД. Що це?
МОД. Погляньте, яка розкіш!.. Стільки місця!
ГАРОЛЬД. Схоже на циклон...
МОД. А я від цього безладу ну, просто божеволію!.. Ліжко кинуте напризволяще... Зникли й лампочки... Повикручували... У-у-у! Забрали в мене світло!.. У мене таке враження, буцімто я бачу це вперше.
ГАРОЛЬД. Що робитимете завтра, коли вони прийдуть знову?..
(Мод дивиться на речі)
МОД. Нічого... Це ж, всього-на-всього, речі... А те, що залишиться, віддам. Книги – до лікарні... Що скажете?
ГАРОЛЬД. Вам немає про що... турбуватися...
МОД. Це дуже мило з твого боку, мій маленький хлопчику, і я маю приготувати вам подарунок.
ГАРОЛЬД. Я серйозно!..
МОД. Знаю, знаю... Вам не важко встромити сірника до каміну?.. Хай палахкотить, бо вогонь – це єдине, що в мене лишилось... А я пошукаю чогось смачненького!..
ГАРОЛЬД. / розпалює вогонь. Мод відчиняє шафу, дістає карафку і два келихи /
МОД. Знаю, чого нам бракує. Романтичної атмосфери, ось чого!.. Піду візьму свічки. / береться запалювати свічки / Мою „Запашну колекцію” отримає притулок. Ну, завтра буде й деньОк!
ГАРОЛЬД. І не забувайте, що завтра ввечері на вас чекає сюрприз...
МОД. Поліція?
ГАРОЛЬД. Ви що, забули, що у вас День народження?
МОД. Ні, я не забула. Більше того, лише про це і думаю.
/ вона ставить свічки біля ліжка / От і все. / гасить верхнє світло і прямує до книг / Нам бракує музики!.. Де ти, музичко моя?.. Здається, сьогодні ввечері по радіо передають концерт Шопена.
(вона б’є в гонг)
ГАРОЛЬД. / озирається довкруг / Неймовірно!
МОД. Що неймовірно?.. Шопен?.. Який, все ж таки, прекрасний вогонь / сідає на ліжко /
ГАРОЛЬД. Ну і ну!.. / сідає коло неї, із захопленням / Як ці свічки приємно пахнуть!.. Чи це, бува, не сандалове дерево?
МОД. А ось і ні. Мускус тібетського бика. А продавці його справжню назву не кажуть. Вони пишуть: "Гімалайські пахкотіння" чи "Зваби Делі"... І мені здається, що „Зваби Делі” звучить краще, аніж „Мускус тібетського бика”...
ГАРОЛЬД. Романтичніше...
МОД. Ага!..
(на хвильку зупиняються)
ГАРОЛЬД. А у вікні – зірки. Бачите?..
МОД. Ага!.. Вони яскраві... І здаються такими маленькими, але ми-то з вами знаємо, що вони більші, аніж здаються!..
ГАРОЛЬД. Ви казали, що ваша по′друга обожнює зірки.
МОД. Вона дивилася на небо у такі ось ночі і казала, що світла далекої зірки доходить до нас більше, аніж за мільйон років. А мільйон років - це час, який треба було природі для того, щоб створити крило птаха. Що ж відбудеться, перш ніж світло від тієї зірки дійде до нас?.. Чим ми станемо?..
ГАРОЛЬД. Мод...
МОД. (підіймає миловидні оченята) Що?..
ГАРОЛЬД. Заспіваємо?!?
МОД (знову оволодіває собою) Якщо ми з вами вже разом перекидалися, то заспівати треба обов’язково!
ГАРОЛЬД (встає) Я прихопив із собою банджо. Сподіваюся, тренування не пройшло даремно... Це вам не в’язання і не якісь там гачечки-крючечки. Це - музика...
(виходить і приносить банджо)
МОД. Вони забрали піаніно... Ну, й нехай. Десь тут була губна гармошка... Ну що, дует?..
(вона відкриває старий сундук і сідає на ліжко, Гарольд повертається і приносить банджо у чохлі)
ГАРОЛЬД. Пальці я ставити навчився, але щось ритм для мене невловимий... Я дуже повільно їх міняю...
(Мод знайшла у коробочці щось таке, що її засмутило)
МОД. О, Боже мій, який бардак!..
ГАРОЛЬД. (вражений дивиться на неї) Мод!?! Що з вами?
МОД. / важко говорить / Та нічого... лише ці... старі речі... листи... картки на хліб... Бачите стару фотографію?
/ показує велике ч/б фото / Я тут зовсім інша... і при цьому наче та ж сама...
ГАРОЛЬД. (здивований) Ніколи не бачив ваших сліз... Ніколи б не подумав... Але мені імпонує те, що ви – недосконала!..
МОД. Так, я плачу. Я плачу про вас. Про те, про се... Про захід сонця, про чайку... Я плачу, коли хтось нехтує своїм ближнім, коли когось мучить совість і він просить прощення, а йому відмовляють... Коли йому вибачають... Ми сміємося, плачемо, бо так треба!..
(Гарольд намагається у свою чергу не заплакати. Він бере Мод за руку, а іншою витирає щоку від сліз. Вона усміхається)
Картина 5.
Дім Гарольда.
М-М ЧЕЙЗЕН. / нарікає / Все, це провал, бідна моя Бетті. Це провал! Перша врятувалася втечею, друга втратила мову і стала заїкою... Ха!.. І хай! Не вийшло вибитися із Дурочки в Курочки!!! Щодо третьої, тут вже мені стало погано! Зовсім навіжена акторка. Постійно... / запнулася / Все про свій інститут, інститут... Наче вчена коза... та кинулася грати трагедійну сцену... Нічого дивного, вона зачепила навіть
Гарольда... Значить, це було в четвер... А вчора спозаранку він пішов із дому... Ще не повертався... Ні, його не було ніч... Де?.. В тому-то й справа, що я навіть не уявляю.
(Входить Гарольд)
Хвилинку! / прикриває рукою трубку / Де ти вештався, Гарольде?
ГАРОЛЬД. Цієї ночі мене не було... Тут...
М-М ЧЕЙЗЕН. Я це помітила. Ти де був?
ГАРОЛЬД. Мам, я одружуюсь.
М-М ЧЕЙЗЕН. Та що ти кажеш? Це невдалий жарт, Гарольде.
ГАРОЛЬД. Я одружуюсь / хоче вийти з кімнати /
М-М ЧЕЙЗЕН. Не кладіть слухавку, Бетті... Гарольде, зачекай! Ти не можеш сказати таке і так просто піти!.. Ну, якщо це серйозно...
ГАРОЛЬД. Це серйозно.
М-М ЧЕЙЗЕН. У такому випадку я маю знати, про кого йде мова. Га? Ні, кажи мені! Що?.. Ця акторка???
ГАРОЛЬД. Ні, не вона.
М-М ЧЕЙЗЕН. Спасибі, Боже!!! Тоді блондинка чи брюнетка?
ГАРОЛЬД. Ні та, ні інша.
М-М ЧЕЙЗЕН. Ти її не знаєш? Яка вона?
ГАРОЛЬД. Дивовижна.
М-М ЧЕЙЗЕН. Де ти її підчепив, Гарольде?
ГАРОЛЬД. У церкві.
М-М ЧЕЙЗЕН. От і добре! Вона вірить у Бога! Отець її знає?
ГАРОЛЬД. Звісно, вони друзі... Ма, в мене ще багато справ... Ще треба купити те, се,... обручку врешті-решт! Я їй освідчуся сьогодні увечері. (прямує до дверей)
М-М ЧЕЙЗЕН. Ні, ну, Гарольде, зачекай! Не можна безголовим кидатися в подібну авантюру. Яке в неї оточення? Звідки її родина?
ГАРОЛЬД. Із Австрії. Сім’я аристократів.
М-М ЧЕЙЗЕН. / зацікавлена / Аристократи, кажеш?
ГАРОЛЬД. Мені здається, вона графиня.
М-М ЧЕЙЗЕН. Графиня? Справжня?
ГАРОЛЬД. Не знаю, справжня чи ні... Вона живе, говорить... Мабуть, що справжня!.. Я не маю більше часу...
М-М ЧЕЙЗЕН. Треба з нею познайомитись. Де вона мешкає?
Хочу надибати її сімейство.
ГАРОЛЬД. / виходячи / Останній дім на вулиці Ваверлі, той, що під номером 726.
М-М ЧЕЙЗЕН. Гарольде! Як її звати?
ГАРОЛЬД. Мод.
М-М ЧЕЙЗЕН. Мод? / замислюється / Мод Чейзен... Мадам Гарольд Чейзен... / згадує про телефон / Бетті, алло, ви в трубці? Сталося неймовірне! Гарольд знайшов собі наречену!!!
Картина 6.
Дім Мод.
МОД. Рада вас бачити, інспекторе, проходьте. А я вже заварила чайку. Вип’ємо?
БЕРНАР. Спасибі, ні.
МОД. Вівсяний чай. Б’юся об заклад, таким вас ніколи не частували.
БЕРНАР. Я справді не хочу.
МОД. Ну, то справа Ваша.Але я не розумію, як люди можуть відмовляти собі в нових відчуттях. Це що, мазохізм?
БЕРНАР. Я тільки із суду. Вас виселяють. Маєте двадцять чотири години, щоб зібрати свій мотлох...
МОД. Цього цілком досить. Я все прекрасно зрозуміла і піду звідси набагато раніше. Притримайте пальцем цей вузлик... Тут дещо для лікарні...
(несвідомо Бернар погоджується)
Бернар. Ви, мабуть, вважаєте, що я надто жорстокий щодо вас...?
МОД. Звісно, ні, інспекторе, що ви таке кажете?
БЕРНАР. Так-так. Але ж ви, безумовно, розумієте, що це моя робота. Хтось же має не давати таким, як ви, перевернути наш човен. Щодо вас особисто я нічого не маю. Ось що хотів сказати вам...
МОД. Стосовно цього я ніколи не мала сумнівів, інспекторе.
/ закінчує зв’язування книг / Красненько дякую! За ними прийдуть із лікарні. До речі... я дуже хочу залишити вам щось на згадку про мене. Ця картина вам до вподоби? / розгортає велику "ню" із власним зображенням / Вона зветься "Німфи й пастухи, що присутні при екстазі Святої Терези".
БЕРНАР. / приголомшено / Це ви?.. Це ви тут?
МОД. Ну, звісно я, а хто ж іще?
БЕРНАР. Тоді спасибі, але я мушу відмовитись.
МОД. Ну й нехай! Я відішлю її отцю Фіннегану. Тут же, як не крути, релігійний зміст! / закриває картину /
(Свище чайник)
МОД. Вибачте, та в мене чайник... Чуєте?..
БЕРНАР. До побачення, мадам.
МОД. Усіляких вам гараздів, інспекторе! Сподіваюся вас побачити. (вона виходить до кухні, інспектор – за двері)
М-М ЧЕЙЗЕН. Вибачте, мсьє, це дім номер 726 на вулиці Ваверлі?
БЕРНАР. Мадам, один-єдиний дім на цій вулиці. Але я запевняю вас, цілком досить і одного. / мадам входить /
(мадам Чейзен важко зітхає і стукає у двері)
МОД. / за сценою / Проходьте.
МОД. А, це ви з лікарні?! Ну, тоді привіт! Ось вам книги. / Мод видає згорток книг / Я приготувала чай. Вип’єте зі мною за компанію?.. / не чекаючи на відповідь, прямує на кухню /
М-М ЧЕЙЗЕН. Мадам, я...
МОД. / за сценою / З молоком чи лимоном? А, нічого-нічого, я принесу і з лимоном, і з молоком. Я вас запевняю, що ви, як гостя, матимете право вибору! / Мод наспівує на кухні /
(Змирившися з тим, що їй доведеться пити чай, М-м Чейзен озирається довкруги)
МОД. Сідайте. Ось скриня.
М-М ЧЕЙЗЕН. Вибачте, я, мабуть, помилилася адресою.
МОД. Справді?
М-М ЧЕЙЗЕН. Я шукаю дівчину, яка...
МОД. Ви не з лікарні?.. Ви не з лікарні?..
М-М ЧЕЙЗЕН. / приголомшено / Ні... Я не з лікарні... Хоча, можливо, скоро там буду...
МОД. / сміється / Це кумедно, але не треба таких жартів! А я думала, що з лікарні... Вони обіцяли прислати когось за книгами...
М-М ЧЕЙЗЕН. Так-так, бачу. Я сама роблю їм пожертвування... „Час від часу не легше”... А от зараз шукаю дівчину, яка, в принципі, живе тут, але...
МОД. Я живу сама. Більше нікого немає. У мене сьогодні свято – восьмидесятиріччя!
М-М ЧЕЙЗЕН. Ого!.. Стільки прожити?! Чудово! Це чудово! Мої вітання!
МОД. Не бачу вітань, але нічого... Ви ж не знали, що мені стукнуло вісімдесят! Чи знали?.. Хоча це не має значення... А тепер чай! Без цього я вас не відпущу! / сідає і починає розливати чай /
(Тепер М-М Чейзен не може піти)
МОД. Ще багато роботи... Не встигаю... Як бачите, я від’їжджаю. Але все гаразд... Цукру?
М-М ЧЕЙЗЕН. Ні, я п’ю без цукру... Він шкодить здоров’ю... Хоча ні, давайте одну ложечку... А, може, та дівчина, яку я шукаю, ось-ось сюди переїде?
МОД. Можливо... Ну ось, беріть пиріжок!
М-М ЧЕЙЗЕН. / сідає із чашкою в руці / Спасибі, але я мушу відмовитись... Я на дієті... А ще, кажуть, тісто погано впливає на волосся... Не хочу, щоб страждала моя завивка...
МОД. З інжиром і мигдалем. Сама пекла. Сьогоднішні.
М-М ЧЕЙЗЕН. В такому випадку я не можу відмовитись, візьму один. А вам із вашим... М-м-м-м... характером... треба працювати менеджером по рекламі. Вам не можна відмовити.
МОД. Ну, звісно, не можна, пригощайтесь... / наливає чашку чаю і собі /
М-М ЧЕЙЗЕН. Чарівний чайничок.
МОД. Справді, захопливий? Він належав родині покійного чоловіка. Подобається, чи не так?
М-М ЧЕЙЗЕН. Дуже.
МОД. То забирайте собі.
М-М ЧЕЙЗЕН. Ви даруєте його... Мені?
МОД. Від цього я отримаю велику насолоду.
М-М ЧЕЙЗЕН. Але я не можу прийняти такий дарунок, бо я...
МОД. Ну, чому ж? Я певна, що ви будете про нього піклуватися... Там, куди я їду, такий чайничок не потрібен...
М-М ЧЕЙЗЕН. А куди ви їдете?.. Хоча ні, не кажіть... Ви сказали „піклуватися”? Ну, звісно, буду! Дозвольте мені його купити!..
МОД. В жодному разі. Відтепер він належить вам.
М-М ЧЕЙЗЕН. Тільки тому, що ви так просите. Спасибі. Дуже люб'язно з вашого боку.
МОД. Дрібниці! Пиріжка?..
М-М ЧЕЙЗЕН. Ці пиріжки мене спокусили. Вони справді
чудові.
МОД. А що я вам казала? Візьміть два! Я вам зараз із собою загорну. Візьмете додому, почастуєте діток...
М-М ЧЕЙЗЕН. Спасибі... А чай!.. Який аромат!
МОД. О, так! Вівсяний чай – моя гордість!
М-М ЧЕЙЗЕН. Вівсяний, кажете? Дасте потім рецепт... Вибачте, я не відрекомендувалася, Елен Чейзен.
МОД. Мати Гарольда?
М-М ЧЕЙЗЕН. / здивовано / Так.
МОД. Рада зустрічі, Гарольд багато про вас розповідав.
М-М ЧЕЙЗЕН. Ви...
МОД. Графиня Матильда Шарден.
М-М ЧЕЙЗЕН. / недовірливо / Графиня?
МОД. / сумно / Графиня... Титул, що вийшов із моди, із ужитку. Але це справді так. Називайте мене „Мод”. Так простіше.
М-М ЧЕЙЗЕН. Мод?
МОД. Звісно, Мод, Елен. А як же інакше?
М-М ЧЕЙЗЕН. Мод?
МОД. Не повторюйте моє ім’я так часто. Не люблю, коли повторюють...
М-М ЧЕЙЗЕН. / кричить / Мод!
МОД. Так, це моє ім’я, щось сталося, Елен?
М-М ЧЕЙЗЕН. / приходить до тями / Ви знайомі з моїм сином?
МОД. Ми друзі. Найкращі у світі! Він у вас такий незвичайний. Розумний, вразливий. Я його обожнюю. А ви? Хоча чому я питаю? Ну, звісно, так!..
М-М ЧЕЙЗЕН. Так-так...
МОД. А що це за дівчина, яку ви шукали? Вона із Шлюбної контори?
М-М ЧЕЙЗЕН. Ні! Зовсім ні.
МОД. Йому потрібно частіше виходити на люди, а то він якийсь відлюдний, сидить у чотирьох стінах. Спробуй від нього видобуть хоч краплину емоцій... Ну вам, як матері, це, безсумнівно, вдається?.. Гарольд розповідав, що ви користувалися послугами Одружувальної контори... / сміється / Він розповідав... Але треба, щоб він сам когось знайшов...
М-М ЧЕЙЗЕН. / роздивляється Мод / Саме тому мені страшно.
А ви справді збираєтеся від’їжджати?
МОД. Сьогодні опівночі буду далеко. Дуже далеко.
М-М ЧЕЙЗЕН. Дуже далеко?
МОД. Ну, я так думаю...
М-М ЧЕЙЗЕН. Виходить, я маю з вами поговорити...
МОД. Про що?
М-М ЧЕЙЗЕН. Це таке делікатне питання... Наче мурашник... Не знаю навіть, чи треба його ворушити... Як би вам сказати, але...
МОД. Сказати що?
М-М ЧЕЙЗЕН. Гарольд вам розповідав... Про одруження?
МОД. Ні. А що?
М-М ЧЕЙЗЕН. Він такий імпульсивний юнак... Особливо останнім часом... Як увіб’є собі щось у голову, то... Що ви думаєте про одруження?
МОД. Ну, як сказати? Одруження – це прекрасний процес: спочатку „вах-вах-вах”, потім – „ого-го”, тоді – „так собі”, після чого – „жити можна” і нарешті „самі знаєте що”... Хоча це може бути досить-таки забавною мандрівкою. Було дві людини і тут раптом „бац!” - і стала одна...
М-М ЧЕЙЗЕН. Але... Що ви думаєте про жінку похилого віку, яка виходить заміж за молоду людину?
МОД. Нічого поганого не бачу. А ви?
М-М ЧЕЙЗЕН. Це сказано трохи поспішно.
МОД. А коли старий дід одружується на юній леді?
М-М ЧЕЙЗЕН. Ну... Це ж зовсім інша справа, яку всі визнають.
МОД. Справді... Про гендерну рівність говорити не доводиться... Хоча я вас розумію... Вас перш за все хвилює, що скажуть люди?
М-М ЧЕЙЗЕН. Взагалі-то так...
МОД. Це вас давно турбує?
М-М ЧЕЙЗЕН. Звісно, давно!.. Ще б пак!.. Похила жінка давнього віку...
МОД. Яка була заміжня?
М-М ЧЕЙЗЕН. Так.
МОД. Але в якої помер чоловік.
М-М ЧЕЙЗЕН. Так, безперечно, так!
МОД. І яка хоче вийти заміж за молоду людину?
М-М ЧЕЙЗЕН. Так, я..
МОД. То чому ж ви зволікаєте??? Не вагайтеся ні хвилини, виходьте заміж!
М-М ЧЕЙЗЕН. Що???
МОД. Я розумію, що дехто буде над вами сміятись. Але якщо ви прислухаєтесь до голосу вашого серця, то не матимете жодного шансу на помилку!
М-М ЧЕЙЗЕН. Ні, ні, ви не розумієте!
МОД. Я все дуже добре розумію...
М-М ЧЕЙЗЕН. Справа в Гарольді, а не в мені.
МОД. Гарольду сподобається ваша ідея. Давайте я з ним побесідую.
МОД. Та ні ж, ви не розу...
МОД. Я інтуїтивно здогадуюся, що вас щось бентежить. Ви розповісте мені, у чому справа?
М-М ЧЕЙЗЕН. Так.
МОД. Тримаю парі, мова йде про медовий місяць!
М-М ЧЕЙЗЕН. Що?
МОД. Та не турбуйтеся так. Побережіть себе. У вас уже не той вік, щоб через такі дрібниці... Ви ще досить приваблива. Я не знайома ще з жодним голубом, який прилетів би поворкувати до вас під крильце.
М-М ЧЕЙЗЕН. / встає / Все, годі! Досить цього балагану, я іду!
МОД. / проводжає її / Але чому?.. Було так цікаво!.. Хоча я теж... Іду... Була рада з вами познайомитись. І, повірте моєму досвідові, правильне дихання і відповідні вправи, і ви йому ні в чому не поступитеся.
М-М ЧЕЙЗЕН. Збожеволіла на старості літ... / виходить /
МОД. / помічає чайник / Елен!!! Постривайте! Ваш чайник!..
Картина 7.
М-М ЧЕЙЗЕН. Вона просто навіжена!.. На неї чекає божевільня!.. Стукнуло вісімдесят, а вона хоче вийти за мого сина. Здуріти можна!..
СВЯЩЕНИК. Вельмишановна пані...
М-М ЧЕЙЗЕН. Лікарю мій!
ДОКТОР. Мадам!..
М-М ЧЕЙЗЕН. Він хоче на ній оженитися! Чому його тягне на всякі старожитності?.. Я його не благословлю!
СВЯЩЕНИК. А чи цікавить його ваша згода?
М-М ЧЕЙЗЕН. Значить... Отче Фіннегане, ви ж знаєте Гарольда. Що з ним можна зробити? Ах, у меня перехоплює подих.
СВЯЩЕНИК. Чарівний юнак, дуже набожний. Я часто бачу його на похоронах.
М-М ЧЕЙЗЕН. Т-так... На похоронах, кажете?.. А тепер він надумав оженитися!
СВЯЩЕНИК. Оженитися? Яка новина!.. Та це ж прекрасно! Я її знаю?
М-М ЧЕЙЗЕН. Здається... Ця графиня... Чи як її там?
СВЯЩЕНИК. Графиня?..
М-М ЧЕЙЗЕН. Да, Графиня. Ця Мод!
СВЯЩЕНИК. Пресвята богородице й діво Маріє з усім її святим воїнством!..
(на середину сцени виходить Гарольд)
ДОКТОР. Гарольде, ви впевнені, що цей ваш досить-таки... Гм-м-м... Намір оженитися не просто одна із форм вашого юнацького протесту? Ви ж визнали, що ваші самогубства були свого роду виставою для пробудження емоцій і уваги до вашої особи, чи не так?
ГАРОЛЬД. Може й так. Точно не скажу. Але ж зараз, ясна річ, інша справа. Хіба по мені не видно?.. Стосовно мого мотлоху, то я його викину. Порадую матір.
М-М ЧЕЙЗЕН. Матір?.. Вона буде на вершині щастя!
ДОКТОР. Елен, з точки зору Фрейда...
М-М ЧЕЙЗЕН. З точки зору Фрейда він відмовляється від самогубства для того, щоб спокуситися зачаруванням дряхлості! Чим ти ще порадуєш матір?..
СВЯЩЕНИК. Ну, не треба так, Елен, не треба...
М-М ЧЕЙЗЕН. Хоч ви скажіть йому що-небудь! / священику / Ну, зупиніть його... Ці його дурощі!..
СВЯЩЕНИК. Ви бачите, Гарольде, як хвилюється ваша мати?
ГАРОЛЬД. Бачу... Це не дуже весела картина.
М-М ЧЕЙЗЕН. / підходить до лікаря і Гарольда / Не дуже весела картина?.. Це все, що ти зміг із себе вичавити??? Але чому? Чому?
ГАРОЛЬД. Любов.
М-М ЧЕЙЗЕН. Що?
ГАРОЛЬД. Любов.
М-М ЧЕЙЗЕН. Любов? Яка це в біса любов? Ні, ні і ще раз ні! Це збочення, а не любов. Це патологічна пристрасть до старожитностей!
СВЯЩЕНИК. Комплекс Едіпа, мадам. / лікарю / Щодо вас, ви мали б це знати...
М-М ЧЕЙЗЕН. Скажіть йому, лікарю. Ну, скажіть йому, що вона стара, як світ, що вона б могла бути йому матір’ю! О Господи, вона настільки стара, що могла б бути і моєю матір’ю!
ДОКТОР. У вас усі ознаки хвороби, Елен... Усі ознаки...
М-М ЧЕЙЗЕН. / перебиває його / Отче мій, ну, переконайте його! Як можна так зі мною?..
СВЯЩЕНИК. Гарольде!
ГАРОЛЬД. Що, отче?
СВЯЩЕНИК. Гарольде, церква не проти союзу молодості й старості. У всьому свої принади!.. Але ж в основі кожного шлюбу лежить потомство!
/ іронічна реакція психіатра /
СВЯЩЕНИК. Я б не виконав свій церковний обов’язок, якби не сказав вам, що думка про... думка про те, що ваше молоде й невинне тіло потрапить... ваше молоде й невинне тіло притискається і потрапляє в обійми до... наблизиться... то... я думаю, що... чесно кажучи, я відчуваю, що мене зараз знудить...
ДОКТОР. Вам погано, отче? Якісь ви стали червоні!
СВЯЩЕНИК. Ні, все більш-менш... Здається, мені вже легше...
/ віддаляється в супроводі лікаря /
М-М ЧЕЙЗЕН. Гарольде, синку...
ГАРОЛЬД. Що, мамо?
М-М ЧЕЙЗЕН. Ти мене не любиш... І ніколи не любив... Якщо так робиш...
ГАРОЛЬД. Мені час...
М-М ЧЕЙЗЕН. Вона тебе занапастить!
ГАРОЛЬД. Занапастить? Любов?.. Я так не думаю.
М-М ЧЕЙЗЕН. А що скажуть люди?
ГАРОЛЬД. Я плювати на них хотів.
М-М ЧЕЙЗЕН. Звісно, тобі плювати! На них, на мене, на отця, доктора Матіуша... На всіх, окрім твоєї нареченої, цієї восьмидесятирічної принцеси!.. Куди ти?..
ГАРОЛЬД. Я йду...
М-М ЧЕЙЗЕН. Ідеш?
ГАРОЛЬД. Так.
М-М ЧЕЙЗЕН. / в розпачі / Куди?.. Куди ти йдеш?..
ГАРОЛЬД. Одружуватися на тій, кого люблю.
Картина 8.
Дім Мод.
МОД. Тепер я можу увійти?
ГАРОЛЬД. Так-таки-так!
МОД. / заходить / Але ж я нічого не бачу!
ГАРОЛЬД. І не треба!.. Обережно, не спіткніться.
МОД. Кімната ж порожня. / сміється / А що ви зробили, поки мене не було?
ГАРОЛЬД. Опа!
/ Кімната освітлюється /
МОД. / у захваті / Овва!.. Як вам це вдалося? У вас же часу не було...
ГАРОЛЬД. Часу було витрачено набагато більше, ніж очікував. Розраховував приготувати все до обіду, а вийшло
тільки до вечері.
МОД. Ну, сьогодні видався й деньОк!
ГАРОЛЬД. Не забувайте... На вас чекає сюрприз...
МОД. Обожнюю сюрпризи, а ви? У мене таке враження, що я... мильна бульбашка... Соняшники??! Де ви їх надибали?
ГАРОЛЬД. Сам зробив.
МОД. Вони бездоганні.
ГАРОЛЬД. А це – справжня квітка. Відтепер вона ваша.
/ вона бере вазу / Особистість, неповторна індивідуальність... Пам’ятаєте?
МОД. Таке неможливо забути.
ГАРОЛЬД. А тепер, щоб цей прекрасний день запам’ятався нам обом... / відкорковує шампанське, яке до цього ховав /
МОД. Ух ти! Шампанське!..
ГАРОЛЬД. Натурпродукт! Пам’ятаєте?
МОД. Це прекрасно! Можна подумати, що в цьому домі вибухнуло ціле сонце феєрверків.
ГАРОЛЬД. Увага! / розливає шампанське / За що п’ємо?
МОД. Це я хочу почути від вас!
ГАРОЛЬД. За вас, Мод. За кого ж іще?.. За вас... Вчора... / дає їй квітку / Сьогодні... / чокається з нею / І завтра... / виймає із кишені таку собі шкатулку і кладе на стіл /
МОД. Дуже мило з вашого боку... Такий тост... До дня народження... / п’є / Ви часом не поет?
ГАРОЛЬД. / сміється / Це ви - поет, а не я.
МОД. Я - поет? / сміється /
(вони сідають)
МОД. Ну, хіба що астронавт!
ГАРОЛЬД. Хто?
МОД. Астронавт. Але в особистому характері. Як ті люди, що помандрували в плавання з Магелланом. Плисти для того, щоб подивитися, чи справді люди падають на краю Землі. / рукою описує в повітрі коло / Було б забавно, якби я, так само, як і вони, повернулася туди, звідки розпочала свій рух.
ГАРОЛЬД. Щось сумно стало... Заспіваємо?
МОД. Почекайте, я думаю... / прямує до якоїсь коробки /
ГАРОЛЬД. Не варто. Я взяв банджо. / бере банджо / Великий труд минув недарма. Готові? / грає перший куплет "Пісні Мод", щоправда, з деякими помилками. На другому куплеті Мод піднімається /
МОД. Нічого собі! У вас абсолютний музичний слух. Таке втрачати не можна! / простягає коробку / Це вам.
ГАРОЛЬД. Що це за штука?
МОД. Знак моєї прихильності. Відкривайте...
ГАРОЛЬД. Ну, так і бути... А це вам!.. / простягає їй скриньку / Спершу відкрийте мою!
МОД. Ще сюрприз? Забагато, як для одного дня... Вам не здається?..
ГАРОЛЬД. Це каблучка... Великої цінності не має, але... / не без хвилювання / сподіваюся, це зробить вас щасливою...
МОД. Я й так щаслива. Як можна бути щасливішою за мене?.. Не могла подумати, що в нас буде таке ніжне прощання...
ГАРОЛЬД. Що?
МОД. Ну, звісно. Мені ж вісімдесят...
ГАРОЛЬД. Але як? Ви ж нікуди не їдете...
МОД. Їду... Я прийняла те, що слід, десь годину тому... Опівночі я буду далеко...
ГАРОЛЬД. Як? Але ж... але ж це...
/ Мод усміхається йому /
ГАРОЛЬД. Телефон!.. Де телефон?..
МОД. Ні, Гарольде!..
ГАРОЛЬД. / бігає по хаті в пошуках телефона / Як же так? Телефон!.. Де телефон?..
МОД. Телефон? Ви з ґлузду з’їхали.
/ Гарольд, знайшовши у кутку телефон, пильно дивиться на Мод /
МОД. Він був пташиним домом...
ГАРОЛЬД. Лікарня?.. Тут таке сталося... Нещастя, одним словом... Що? Я думаю, наковталася пігулок: „Швидку”, швидше!.. Так-так, харчове отруєння!.. Саме так, будьте ви неладні!.. Хіба не бачите, вона помирає!.. Так... Вулиця Ваверлі 726... Ну, так! Так! Тільки швидше!.. Це питання... Це питання життя і смерті... / кладе слухавку /
МОД. Справді, Гарольде? Питання життя і смерті?..
ГАРОЛЬД. Не ворушіться і мовчіть... Бережіть сили... Вони вам іще знадобляться... Три хвилини – і вони тут як тут!..
МОД. Ходіть-но сюди. Хочу бачити ваші очі і... Усміхніться!..
ГАРОЛЬД. Молю вас!.. / стає перед нею на коліна / Не треба. Тільки не так!.. Тільки не це...
МОД. Ми починаємо помирати із самого народження. У смерті нічого поганого немає. Ні, Гарольде, я не іду, а, навпаки, повертаюся...
ГАРОЛЬД. Чому сьогодні?.. Тепер?.. Чому саме зараз?..
МОД. Я давно обрала цей день. Вісімдесят – гарна цифра, щоб померти.
ГАРОЛЬД. Мод...
МОД. Повірте мені. От і все! Вірте... / сміється / Ой!.. Як у голові закрутило, наче я невагома...
ГАРОЛЬД. Ви не розумієте! Ви для мене все. Я ж нікому такого не казав... Як ви можете?.. Не робіть так зі мною...
МОД. Тихіше... Тихіше, я сплю...
ГАРОЛЬД. Як мені далі жити без вас?..
МОД. / засинаючи, гладить свого маленького Гарольда по голові / І це теж мине... Скоро мине...
ГАРОЛЬД. Ніколи!.. Я ніколи вас не забуду!!!
МОД. Гарний був вечір... Спасибі, Гарольде... / заплющує очі /
ГАРОЛЬД. / на колінах / Спасибі?.. Хіба ви не розумієте, що я вас люблю... люблю... люблю...
МОД. / востаннє йому усміхається / Це прекрасно, Гарольде. Це прекрасно... Люби... Люби ще... І ще... І ще... Люби... / помирає /
ГАРОЛЬД. / у розпачі / Мод!.. Мод!.. Мо-о-о-д!..
/ наближається сирена „швидкої” /
ГАРОЛЬД. Мод... Кохана моя Мод...
