Був час, коли я в кожній жінці бачив маленьку Дівчинку, а в кожній дівчинці – Жінку… Але не все так просто… Люди самі все ускладнили, і сПрощенням власним – нічого не змінити.
Зараз бо в жодній людині не має всього неОбхідного їй же. Воно і є – і його не має. Бо люди сплять, і схоплюють лише частки Реальностей. А впевненість/самовпевненість їхня – їх і губить…
Не можна все пояснювати собою і через себе. Не тому, що не можна в принципі, а тому, що люди втратили Довершеність. Нам постійно потрібно шукати себе, збирати себе з окремих Часток, витягати свої тілеса з Реальностей суміжних/паралельних. Це – наша робота така. І ми не можемо завершити її повністю в цім втіленні…
Ти мені не можеш довіритись, бо для Тебе боляче припустити, що Ти не права. Ти ж - маєш Право бути неПравою. Але потрібно й вміти довірятися іншим в тому, в чому не можеш бути правою. Твоє твердження – я завжди Права, – свідчить лиш, що Ти насправді нікому не довіряєш повністю, крім себе. Я ж – знаю, де я неправий і чому, і знаю, що я неправий і в тому, про що і не здогадуюсь іще. Я і тому – шукаю, бо прагну знайти Тих Хто Доповнюватиме мене. Я чесно й без лукавства це визнаю. Люди ж шукають Довершеності. Їм здається, що коли знайдуть тоГо, хто буде правий і безгрішний – довіряться йому беззастережно. Але згадай Христа… Насправді ж, таких як він було багато, і участь їхня схожа…
На цім проміжку часу, люди мусять довірятись неДовершеності, і об’єднуватися в ціле заради досягнення Довершеності…
Я відчуваю Твої (й свої) вади, слабкості й чесноти одночасно. Не в словах, не в емоціях, не в думках. А – Відчуваю, мій маленький Донкіхоте…
Йде війна… від неї не сховатися ні в собі, ні в світах суміжних/паралельних. Ми кожної миті можемо втратити всіх і все – коханих, близьких і чужих, і тілеса, і душу… Кожної миті – ВСЕ!
Це розуміння заставляє маленьких дітей «безпричинно» плакати й боятись. Потім ми забуваємо... забуваємоСя.
Я забував, але – я пам’ятаю. Тому й Люблю, тому – Кохаю. Бо можу втратити щомиті… Ти розумієш, як боляче Тебе кохати, знаючи, що в мить наступну ЩОсь вирве Тебе з мого Серця назавжди? Ось коли це усвідомлювати починаєш, коли цю біль не Зневажаєш, тоді починаєш розуміти – як захистити, як вберегти… Здається мені, що ЦЕ – суто чоловіче… але жодного чоловіка не стрічав, який би не дав себе приспати…
Я не хочу тебе лякати, моя маленька Дівчинко, але – ми на Війні…
Усвідомлення Війни, заставляє людей шукати один одного не на словах, довірятися один одному – не на словах, творити спільне не на словах… Хоч починається все із Слів…
Знання і Досвід – необхідні, як і Любов й Кохання, й Віра і Надія. Все ЦЕ не виключає одне одного, а доповнює. Ми мусимо об’єднувати ЦЕ все в собі, і в прагненні такім – єднатиСя між собою. Робота ЦЯ – і колективна й особиста…
Я вже довго не дивлюсь телевізор, бо гидую. Але знаходжу миті подивитись таке, як «Холодна Гора». Там теж про війну, одночасно історично й метафорично…
Сучасні серіали – на грані порно. Вони доводять до грані, вони – реклама порно, і зброя одночас. Людина впускає добровільно в себе… смерть свою… й погибель…
Я не ходжу до жодної з Церков. Бо Храм – в мені. Його будую Я. Й шукаю тих, хто тоГо ж прагне…
Сучасний світ лиш пальчиком поманить, лиш пообіцяє цяцьку й шоколадку, як люди забувають і про цноту, і про любов, і про своЄ усе по Праву. Ми – діти, і нас розбещують безбожно! О, Господи, відкрий же Оці людям!
Я Всіх люблю, але не можу - всіх Любити. Лиш тим, хто ближче – віддаю себе. І не шукаю sайве, а шукаю неОбхідне. Шукаю Половинки/Частки свої по Праву. І я по Праву – їхній теж. Я ваш по Праву, хто мене сПриймає. Й не відпускайте, і не впускайте sайве.
О, Господи, додай мені Наснаги, і Сили й Твердості Твоєї і Любові. Я – Воїн Твій, і воїнство Твоє збираю…
Не зраджуйте мене, мої кохані Друзі. Не віддавайтесь на поталу sлу та із лукавим не єднайтесь.
Згадайте: це ж було уже не раз із Вами! Вертаю Вас іще й іще, і тілеса вертаю ваші з Реальностей суміжних/паралельних, щоб ви прожили вкотре Мить Прозріння й свідомо свій обрали Шлях…
