Авторизований переклад Олега Сірого
За К. Хіггінсом і Ж.-К. Кар’єром „Гарольд і Мод”
Дійові особи:
Мод – 80-річна тьотя
Гарольд – 25-річний дядя
М-м Чейзен – мати Гарольда
Марі - служниця
Доктор – лікар Гарольда
Бернар - міліціант
Священик – отець Фіннеган
Доппель – міліціант
Сильвія – перший варіант
Ненсі – другий варіант
Роз – третій варіант
Садівник
Головний садівник
ДІЯ I
Картина 1.
М-М ЧЕЙЗЕН. Ідіть сюди, Марі, дивіться! Вино та інша беліберда - тут, келихи чекають поряд. Ну, а щодо льоду, то... звісно, принесіть його із кухні. Якщо виникатимуть питання, то не соромтесь, ясна річ,... запитуйте.
(Вони не бачать Гарольда, що висить у них за спиною)
М-М ЧЕЙЗЕН. (до куховарки) Давайте вже сюди закуску! Доки чекати?.. Куховарка понароблювала пирогів з креветками. Надзвичайно! Особливо смачні гарячі... Ця музика мене дратує! (Прямує до програвача, щоб його вимкнути) Подайте їх на пересувному столику, а заразом і приладдя для підігріву страв.
(Марі обертається)
М-М ЧЕЙЗЕН. Гарольд!.. При новій покоївці... (Повертається до Марі, що стала блідою, мов сніг) Мені дуже соромно, Гарольд зовсім не вміє поводитися. (Поглядає на настінний годинник) О Боже! Невже ніч надворі?! Ось-ось сюди заскочить лікар! Значить, щодо аперитиву, закуски я вже розпорядилася. Стосовно обіду, як завжди. Я нічого не забула?
(Марі, дивлячись на підвішене тіло Гарольда, параноїдально крутить головою)
МАРІ. А.... А....
М-М ЧЕЙЗЕН. Щось не так? / Поглянувши на Гарольда, хитає головою / О, не хвилюйтесь, це в його стилі... У мене тисячі справ, а він навіть не причепурився до обіду! Тобі не соромно в такому одязі перед новою служницею? / Стає під люстрою / Гарольде, до тебе звертаюся я, твоя матір, якщо ти знаєш таке слово! / Гарольд повертає голову і розплющує очі. Він зрить на маму, яка стоїть внизу / Негайно спускайся,... благаю тебе!
(Гарольд на хвильку замислюється)
М-М ЧЕЙЗЕН. Скільки разів я тобі повторювала, що не можна натягати зелені шкарпетки з чорними шкарами? Іноді в мене скаладається враження, буцімто я розмовляю з дверима... Ти хоча б розумієш, котра зараз година?
(Гарольд знімає з шиї петлю)
(Дзвінок у двері)
М-М ЧЕЙЗЕН. Це лікар Матіуш, а ти ще й досі не надів краватку. Оце так-так, Марі, що сталося? Ви така бліда, мов стеля.... Ма...
(Знову дзвінок)
М-М ЧЕЙЗЕН. (грайливо) Дзвінок!.. Чуєте?
МАРІ. Дзвінок?.. А-а-а..., дзвінок!
М-М ЧЕЙЗЕН. Ану гайда відчиняти двері!
МАРІ. Пробачте мені, мадам. / Виходить до дверей /
М-М ЧЕЙЗЕН. А тепер, Гарольде, налаштуй свої вуха на мою хвилю. Я запросила на обід доктора Матіуша. Це видатна людина, в якої безліч справ. Те, що він заскочив на хвильку, для нас велика честь. Використай цей шанс, спробуй з ним поговорити. Він може зробити тобі велику послугу. Він - творець чудес, і я сама цьому свідок.
(Марі запрошує до кімнати лікаря Матіуша)
М-М ЧЕЙЗЕН. Я щаслива, що ви знайшли час, лікарю. Як справи?
ЛІКАР. Спасибі, добре! А ви як?
М-М ЧЕЙЗЕН. Краще за всіх, лікарю, краще за всіх! А де ж це моя кровиночка?.. А ось і він. (безглуздо) Знайомся, Гарольде, це лікар Матіуш. Лікар Матіуш, це Гарольд.
ЛІКАР. (по-доброму) Привіт, друже. Багато чув про твої славетні подвиги.
(Гарольд щось мимрить собі під ніс)
М-М ЧЕЙЗЕН. Ну що ж, друже бобер, думаю, тобі слід підвестися з усім твоїм (скривилася)... мотлохом і нарешті причепуритися до обіду. Ми чекаємо. Поквапся!
(Гарольд забирає зі столу свій мотлох)
М-М ЧЕЙЗЕН. Вмощуйтеся зручніше, лікарю, бо Гарольд поважає лише свій час. Добре, що Ви зайшли! Я на сьомому небі від щастя!.. Що вип’ємо? Віскі?
ЛІКАР. Як-то кажуть, що наллють.
М-М ЧЕЙЗЕН. Марі, принесіть, будь ласка, найкращого віскі й келих білого вина для мене, бо ж це сам лікар Матіуш ушанував нас своїм візитом.
(Марі виконує розпорядження)
М-М ЧЕЙЗЕН. Часом я питаю себе, чи досить в мені сил, щоб одній, мов палець, виховувати свого сина. Ох, як мені було важко після смерті Чарльза: різні там справи, завод, дім... потім мої світські обов’язки... благочинна діяльність... Не фонтан, я вам скажу.
ЛІКАР. (іронічно) Так-так, звісно. Як же вам не підфортунило. І завод, і будинок...
М-М ЧЕЙЗЕН. Та й за життя Чарльза мені було не дуже солодко. Він переплюнув навіть свого сина! (задумливо) Хоча яблуко від яблуні недалеко падає... У день нашого весілля я з півгодини чекала його в ущерть набитій людьми церкві. А знаєте, де він увесь цей час був? У себе вдома, у ванній, зачарований механічною іграшкою - каченям, яке робило "кря-кря"!.. Уявляєте, робило „кря-кря”?!? Словом, не фонтан, лікарю, не фонтан...
(Марі заходить, розставляє келихи й виходить)
Спасибі, Марі, але то все – пройдений етап. Тепер мене турбує Гарольд. Я переконана, що ви його врятуєте. Щодо мене, то ми з ним все менше розуміємо одне одного. Він майже завжди мовчить, хоча й раніше ніколи не був особливо говірким. Гарольд розумний, це так. Дуже винахідливий. (тихіше, лікареві на вухо) От якби Ви глянули на його кімнату. Але говірким - ні, таким він ніколи не був! Ви, мабуть, вже й самі це помітили?!?
ЛІКАР. У нього був такий вигляд, я вам скажу...
М-М ЧЕЙЗЕН. Я робила все, що від мене залежало, аби прищепити йому гарні манери. Коли Гарольду було одинадцять, я віддала його до школи танцю – марно. А він навіть не причепурився до зустрічі з Вами! Мені так незручно. Вечорами він тиняється кімнатами, а тоді вмощується в якому-небудь кутку. Дуже мило, чи не так? А ще називається господар дому!..
(З’являється Марі з пересувним столиком, заставленим продуктами і випивкою)
ЛІКАР. Можливо, після обіду я поговорив би з цим козаком тет-а-тет, щоб призначити йому зустріч вже на моїй території?
М-М ЧЕЙЗЕН. Цим би Ви нас втішили... Знаєте, лікарю, матері важко про це казати, але іноді я дивлюсь на нього й кажу собі, що він злетів з котушок.
Картина 2
Кабінет психіатра.
ДОКТОР. Як часто ви себе... Гм-м-м... вбиваєте?
ГАРОЛЬД. / після довготривалої паузи / Точно не скажу.
ДОКТОР. Чому так, мій юний друг?
ГАРОЛЬД. Чи варто враховувати те самогубство, до якого я не підготувався як слід? Або той випадок, коли вибухнула плита, поки моя матір була на коктейлі? Або ті, що залишилися лише проектами, від яких я відмовився, прості каліцтва, або...
ДОКТОР. / перебиває / Так-таки-так! Щось у цьому стилі!
ГАРОЛЬД. Десь п’ятнадцать штук.
ДОКТОР. П’ятнадцать?
ГАРОЛЬД. Приблизно.
ДОКТОР. (із подивом) І всі ці самовбивання вчинені.. задля вашої матері?
ГАРОЛЬД. / пауза / Не можу так сказати.
ДОКТОР. Але ж вони мали викликати певну реакцію вашої матері, чи не так? / Гарольд зреагував / Ну, добре. Від неї я дізнався, що після того сонячного дня, коли ви розтрощили свою голову пострілом із гвинтівки, з нею трапився нервовий напад.
ГАРОЛЬД. Т-так, тоді в мене все класно вийшло! Так буває далеко не завжди. Іноді кров прискає раніше, аніж спрацює пружина.
ДОКТОР. А те, як ваша мати зреагувала, вас задовольнило?
ГАРОЛЬД. Т-так, цілком. Щодо гвинтівки – то було спочатку. Тоді все було набагато легше.
ДОКТОР. Ви кажете, ваша мати звикла?
ГАРОЛЬД. (кривляючи лікаря) Так-таки-так, врешті-решт! Із кожним днем мені все важче добитися її реакції.
ДОКТОР. А коли, наприклад, ви повісилися?
ГАРОЛЬД. Чесно кажучи, це був повний провал! Я три дні й три ночі працював над тією штукенцією! Я певен, що вона навіть не помітила моєї записки.
ДОКТОР. Якої записки?.. Хоча ні, не кажіть. Цікаво, що в ній було?
ГАРОЛЬД. Я написав там: "Прощавай, жорстокий світе!" Кожного разу мої послання коротшають. Колись я залишу на столі чистий аркуш.
ДОКТОР. Гм-м... Угу... Давайте поговоримо про вашу матір. Як вам вона?..
(Світло переноситься до М-М Чейзен)
М-М ЧЕЙЗЕН. / у трубку / Ні! Ні, Бетті! Лідія Фергюсон. Я
відіслала її до вас... Ось так, значить, я запросила її дочку Алісу в гості, щоб та зустрілася з Гарольдом... Оце так-так... Вона така манюпусінька пампушечка, така пампушка, викапана мати. Одне слово, пара кросівок. Ну ось, значить, підходимо до корту... Чисте небо, сонечко, навіть вітер ущух, а посеред басейну телембіжиться кривавий труп Гарольда з кинджалом між лопаток... Оце так-так... Жах! Та квочка здійняла галас і вибігла геть... Фергюсони? Вони зі мною більше не вітаються, Бетті... Доктор Матіуш? Безрезультатно... Ні, йому треба знайти якесь захоплення, усякі там обов’язки, одружитися врешті-решт... Що-що, Бетті?.. Шлюбне агентство з використанням ПК? Чудова думка!.. З гарантією трьох побачень? Із трьох одне обов’язково нас врятує. Я їм негайно зателефоную... Що, Марі? Та ні, тим гірше для мене, відмініть цю зустріч. Моєму Гарольдові потрібна материнська допомога, Бетті, мій перманент почекає.
(Світло переносится в кабінет психіатра)
ДОКТОР. Поговоримо про ваше минуле. Ви пам’ятаєте свого батька?
ГАРОЛЬД. Щодо батька – мені не пофортунило... Не фонтан, словом. / пауза / Але я маю його фотки.
ДОКТОР. Справді?
ГАРОЛЬД. (усміхнено) Там він завжди усміхається.
ДОКТОР. Так-таки-так! Думаю, ви б хотіли його знати.
ГАРОЛЬД. Я хотів би з ним поговорити...
ДОКТОР. Поговорити? Про що?
ГАРОЛЬД. Та про все! Мати каже, що він любив майструвати різні штуки. Я показав би йому мою колекцію...
ДОКТОР. Яку колекцію?
ГАРОЛЬД. Ту, що в Моїй кімнаті: Мої кинджали, Мій скелет, Мій електричний стілець... Певен, що йому б сподобалось.
ДОКТОР. Дуже можливо, мій юний друже, дуже можливо... Скажіть, Гарольде, що ви почуваєте до дівчат?
ГАРОЛЬД. (протирає рота) Вони мені дуже подобаються.
ДОКТОР. Ви з кимось чикі-пікі? Тобто, зустрічаєтесь?
ГАРОЛЬД. Взагалі-то ні.
ДОКТОР. А в чому справа?
ГАРОЛЬД. Я їм не подобаюсь...
ДОКТОР. Чому ви так кажете?
ГАРОЛЬД. Коли займався танцями, постійно усім відтоптував ноги.
(Доктор щось занотовує)
ДОКТОР. Давайте повернемося в минуле, в той час, коли ви були в інтернаті. Ви були щасливі?
ГАРОЛЬД. Так.
ДОКТОР. Вам подобалося те, чим ви займалися?
ГАРОЛЬД. Так.
ДОКТОР. А наставники?
ГАРОЛЬД. Так.
ДОКТОР. А товариші?
ГАРОЛЬД. Так.
ДОКТОР. Тоді я не розумію, чому ви звідти поїхали.
ГАРОЛЬД. Я підірвав хімічний кабінет. Я ж не навмисно!.. Тоді мені порадили скласти екзамени заочно.
ДОКТОР. Так-таки так-а-а. А як ви ще розважаєтесь?..
ГАРОЛЬД. Хочете сказати, коли я не готую у своїй кімнаті який-небудь...
ДОКТОР. / перебиває / Так-таки так! Як ви розважаєтесь?
ГАРОЛЬД. Я ходжу на похорони.
Картина 3
МОД. Вибачте, ви не бачите фісташок?
ГАРОЛЬД. Що?
МОД. Фісташки, / випростується, дивлячись собі під ноги / Ні! Нема! Мабуть, все зібрала. / простягає Гарольду сумку
/ Будете?
ГАРОЛЬД. Спасибі, обійдуся!
МОД. Кажу Вам, пальчики оближете!
ГАРОЛЬД. Спасибі, але я сьогодні вже їв.
МОД. / задумливо / Невже ви сьогодні вже їли мої фісташки?!? Потім, може бути?.. Ух ти-и!.. Ось бачу ще одну! Бач як сховалася?!? / підіймає / Уявляєте, виймаю із кошика сумку, а тут враз „Бац!”. І все. Мої улюблені фісташки на землі. / розчаровано / Втрачаю свою спритність... / Сідає поряд із Гарольдом і кошиком / Ви його знали?
ГАРОЛЬД. Кого?
МОД. / тицяє пальцем на домовину / Мерця?
ГАРОЛЬД. / відсторонено / Ні, не знав.
МОД. Я теж ні. Чула, йому було вісімдесят. Прекрасний вік для смерті, чи не так?
ГАРОЛЬД. Не знаю.
МОД. У вісімдесят дещо ранувато. У вісімдесят п’ять кістки ламає, що й не поворухнешся. Бажано до того часу перебратися на інший берег. Будете апельсин?
ГАРОЛЬД. Спасибі, не голодний.
МОД. Ви небагато їсте, правда? А заморити черв’ячка?
ГАРОЛЬД. Це ваше „заморити черв’ячка”... зіпсує мені весь обідній апетит. Насправді, я... / позирає на годинника /
МОД. Ви часто ходите на похорони?
ГАРОЛЬД. О...
МОД. Я теж. Це мене тішить. Усе починається й закінчується. Народження, смерть... Кінець перебуває на початку, початок – у кінці... Велике коло, що обертається... Як вас звуть?
ГАРОЛЬД. Гарольд Чейзен.
МОД. А я - графиня Матильда Шарден, хоча звіть мене просто Мод.
ГАРОЛЬД. Дуже приємно. Але в мене немає часу. / дивиться на годинник /
Мод. Озирніться навкруги: неймовірно, чи не так? Все
чорно, скорботні статуї,... і... / показуючи пальчиком / ці
похмурі розп'яття. Навіщо лякати людей смертю? Начебто зі
смертю людини історія зупиняється!
(Скромний невисокий священик підходить до них)
СВЯЩЕНИК. Мадам, це що за самодіяльність?
МОД. І вам привіт, отче. Ми чекаємо початку обряду. Це ви тут головуєте?
СВЯЩЕНИК. Так, мадам, звісно, це я буду здійснювати богослужіння. Але тут не можна їсти... Тут їсти заборонено!
МОД. Чи треба Господу що-небудь, окрім нашого блага?
СВЯЩЕНИК. Ні.
МОД. То в чому справа? Якраз про це ми тільки-но розмовляли з Гарольдом. Як вважаєте, звідкіля ця манія чорного? Адже ніхто не приносить чорних квітів, чи не так? Чорні квіти - це квіти мертві. Хто стане приносити мертві квіти на похорон? / сміється / Зовсім безглуздо!
ГАРОЛЬД. Мені час іти.
МОД. Ви йдете на обід?
ГАРОЛЬД. Так.
МОД. Ну що ж, смачного..., Гарольде. Плекаю надію знову зустріти вас.
(Гарольд киває)
СВЯЩЕНИК. Я хотів би перекинутися з вами декількома слівцями, мадам, звісно, якщо ви не...
МОД. Тим краще. Я була б дуже рада потеревенити з вами, пан отче. Хотілося б побалакати багато про що. До речі, щодо статуй. Погляньте, які вони лиховісні... ні тіні посмішки. Це, м’яко кажучи, нерозумно. Я хочу сказати, що святі повинні бути щасливими, ви не знаходите? Нещасний святий - це неймовірно!
СВЯЩЕНИК. Я, звісно, розумію, до чого ви ведете, мадам...
МОД. Мод.
СВЯЩЕНИК. А от що стосується фісташок, то...
МОД. Ой, мені так шкода! Боюся, в мене їх більше не зосталося. Хочете апельсин?
СВЯЩЕНИК. Спасибі, ні. За п’ять хвилин служба і...
МОД. Ну, тоді в нас ще є час. Ходіть-но сюди. Я давно хотіла вас запитати: чому ви замикаєте на ключ кружку для пожертвувань?
СВЯЩЕНИК. Ми завжди замикаємо її на ключ.
МОД. / простягає йому висячий замок, що вийняла з кошика / вона вже не замкнена! / виходить /
Священик дивиться з подивом. Світло гасне.
Картина 4
М-М ЧЕЙЗЕН. (Гарольду, хвалькувато) А я отримала анкету із обласного відділення Термінового шлюбного агентства. А це - довгоочікуваний шанс знайти тобі дружину.
ГАРОЛЬД. Дружину?
М-М ЧЕЙЗЕН. Так-так, мій розумничку. Пам’ятаєш, скільки тобі стукнуло? Давно пора одружитися!
ГАРОЛЬД. Але ж...
М-М ЧЕЙЗЕН. Ну, будь ласка, Гарольде, одружуйся. Дуже тебе прошу... Доки ти псуватимеш мої нерви? У нас ще багато справ, а о третій мені робитимуть завивку. / сідає за стіл /
ГАРОЛЬД. Та я ж зовсім не збирався одружуватися!
М-М ЧЕЙЗЕН. / поблажливо / Всі свого часу думали так, як ти. Але треба реально дивитися на речі. Ти вже дорослий хлопчик, правда? А одруження – це ознака дорослості. / гортає аркуші / Все просто, як пластилін! Ми платимо грошики, комп’ютер пропонує тобі трьох дівчат, а бридкі товстухи, як Аліса Фергюсон, що заходила на днях,- хай відпочинуть. Та це ж солідна фірма! Я певна, що вони знайдуть подружку, якій ти запропонуєш і руку, і серце. Присядь, друже бобер.
(Гарольд перестає сперечатися)
Лови анкету для визначення твого характеру. Усього-на-всього п’ятдесят жалюгідних запитань. Ще й із варіантами відповідей, наче для дитячого садочка. А ти ж не садочок? Безперечно, так, так!.. Хоча, можливо, й ні. Безперечно, ні! Стартуй, Гарольде! Бачу по очах, ти готовий вже не як пікуль, а як солідний огірок. Ого-го!..
(Гарольд роздивляється матір розумними очима)
Питання перше: ви часто миєте руки? Часто? Ні, не дуже. Я б навіть відповіла, безперечно, ні. Як думаєш, Гарольде? / протягом усього часу вона ставить на аркуші галочки / Наступне: чи необхідне статеве виховання поза рідним домом? Звичайно, ні, ти згоден? Звісно, згоден! Третє: чи любите самотність? Чи прагнете до неї? Дуже просте запитання: безперечно, так!
(Гарольд дістає із куртки шмат динаміту)
Ви часто запрошуєте до себе друзів? Ні, ти ніколи нікого не запрошуєш... Друзів? Ні! В тебе їх немає. Ви часто відчуваєте, що життя не варте того, щоб жити?
(Гарольд дістає решту шматків динаміту)
Що скажеш, Гарольде? Анічичирк?
(Він прудко розсовує шматки динаміту по кишенях)
Наша відповідь: можливо. Наступне: що краще, схід чи захід сонця? Питання погано поставлене.
(Гарольд виймає із кишені сірники)
Чи не здається вам, що на екрані забагато сексу? Безперечно, що так, безперечно!
(Гарольд відриває довгий шмат)
Чи тріщить у вас голова або спина після важкого дня? Зі мною і не таке буває. Ви швидко відключаєтесь у ліжку? Швидше - так, аніж ні. Ви голосуєте за страту? Так,безперечно, так!
(Гарольд підпалює ґніт)
Ви знаходите світське життя пустим марнуванням часу? Боже, ні! Чому раптом?
(Гарольд встає у нерішучості)
Чи перебігаєте вулицю, аби уникнути неприємної зустрічі? Я певна, ти робиш саме так, га?.. Цілком певна. У вас було щасливе дитинство? О, так!.. Малям ти був чарівним!.. Чотирнадцяте: чи допускає ваша позиція стосовно метафізики життя після смерті?
(Гарольд ховається до шафи)
Думаю, так. Безперечно, так! А ти, Гарольде, як міркуєш стосовно сексуальної революції?.. Гарольде?!? Ти де?!?
(в цей момент шафа вибухає)
Картина 5
МОД. Вибачте мені, але ж Гарольде?!? Щаслива зустрітися з вами. Як почуваєтеся, друже?
ГАРОЛЬД. / зовсім не хоче розмовляти / Пречудово. Якраз збирався... / показує на вихід /
МОД. Кого ховали цього разу?
ГАРОЛЬД. Жодної гадки.
МОД. Я проґавила цей похорон, і день пройшов марно... / дивиться / А то хіба не отець Фіннеган, з яким ми вчора базікали, га?
ГАРОЛЬД. Ймовірно... Дуже ймовірно...
МОД. Поздоровкатися, чи як? Правила етикету – за. Але, Гарольде, ви мені потрібні! Ходіть-но сюди на пару слів!
(вони підходять до візка-тачанки)
ГАРОЛЬД. Що ви робите?
МОД. Я хотіла подарувати життя цьому деревцю.
ГАРОЛЬД. Тут?
МОД. Я побачила його сьогодні зранку, отруєне газами, біля поліції. У цементному горщику, зовсім самотнє! Я вирішила його врятувати.
ГАРОЛЬД. Ви так просто викопали його із цементного горщика і взяли з собою?
МОД. Звичайно.
ГАРОЛЬД. Але ж це громадська власність...
МОД. Саме так. Бачите, як ці нещасні листочки поглядають на вас? Вони жовкнуть. Люди можуть жити серед газів, а ось дерева зі своїми листочками отримують від цього астму, беріть його, а я тримаю візок.
ГАРОЛЬД. Вас бачили?
МОД. Не уявляю. Хоча я робила це не для того, щоб мене бачили. Я це зробила, тому, що так треба, от і все! Давайте! Тримайте його прямо, бо порушиться циркуляція соку.
САДІВНИК. Чи не мій це візок у вас?
МОД. Ах, значить ось так? Ну що ж, і на тому спасибі. Обійдемося і без неї. Ходімо, Гарольде.
САДІВНИК. Хвилиночку! Що тут за цирк?
МОД. Спочатку я викопаю тут яму, а потім...
САДІВНИК. Ви не маєте права копати тут ями. Тут кладовище. Ями можуть копати хіба що гробокопачі. У них на це є й дозвіл, і спеціальна перепустка. А у вас є?
МОД. Тихіше ви, я нікого не збираюся ховати! Лише посаджу деревце. У Гарольда спитайте!
САДІВНИК. Хвилиночку! Я спитав, чи є у вас на це дозвіл? А перепустка? Ви зверталися до міського голови?
МОД. (іронічно) Ще й Адміністрацію Президента згадайте! Коли б це я могла звернутися до Вашої Голови?.. Я вирішила це сьогодні вранці.
САДІВНИК. Мадам, ви не маєте права ходити сюди, щоб копати тут ями!
МОД. Я не копаю ями. Я саджаю дерево. Тут буде дуже гарно, коли воно виросте. І вам воно сподобається. Ось побачите!
САДІВНИК. Чому це ви мені морочите голову? Я вам не диктофон і не Бог!
МОД. Кому ж тоді, як не вам? Отцю Фіннегану? Я думала, ви зрозумієте. Я думала, ви маєте серце. / кличе / Отче Фіннеган! Агов, агов! / вона кладе пальці до рота і свистить. Усміхається, потім махає рукою. Очевидно, отець її бачить, але відвертається / Він мене впізнав! Ну, звісно. / кричить голосніше / Пан отче! Отче Фіннеган! / знову свистить / Ну, от і все, він іде.
СВЯЩЕНИК. / входить досить розсерджений / Мадам, ви не знаєте, що на кладовищі свистіти зовсім не обов’язково?
МОД. Тепер знаю...
СВЯЩЕНИК. У мене зараз служба...
МОД. Пан отче, це ж питання життя і смерті.
СВЯЩЕНИК. Для кого?
МОД. Не для кого, а для чого. Для цього маленького деревця.
СВЯЩЕНИК. / садівникові / Хтось мені скаже, що тут, прости Господи, відбувається?
САДІВНИК. Вони збираються копати яму, а шеф не дозволяє копати тут ями.
МОД. Не дозволяє? Та за кого він себе має? За Бога-отця?
САДІВНИК. / священику / Скажіть цим двом, щоб забиралися геть, або мені доведеться доповісти про них Шефу.
МОД. Як вам, пане, не соромно?!? Отець Фіннеган -служитель Бога. Він присвятив своє життя милосердю, допомозі слабким і пригнобленим! І ви думаєте, що він повернеться спиною до цього деревця? Скажіть йому, отче...
СВЯЩЕНИК. / розмірковуючи / Але ж якщо...
МОД. Це жах, панове, це жах! Гарольде, де ти подів деревце?
САДІВНИК. Дуже добре, мадам, я не збираюся більше терпіти це неподобство. Піду за шефом. Іншим разом залиште мій візочок там, де він стояв.
/ Виходить незадоволений, забравши із собою візок /
МОД. Іншим разом мене тут не буде! Чого-чого, а місця вистачає.
СВЯЩЕНИК. Справді, можливо, ви б змогли посадити його в іншому місці, подалі від кладовища?!? Справа в тому, що дозволу копати у вас таки немає, і, якщо вам скажуть піти, то я вам не помічник.
МОД. Так ви проти Нас? Ви теж?..
ГАРОЛЬД / вступаючи в розмову / Не думаю, що...
МОД. / перебиває / Я його не звинувачую, зовсім ні!
/ священику / Я певна, що у вас на все це є свої причини. Я на вас не серджуся.
(З’являється Садівник із Шефом)
ГОЛОВНИЙ САДІВНИК. Так-так... Хто тут збирається копати ями?
САДІВНИК. / тикає пальцем / Це вона! Це вона! І він!
МОД. Побережіть слину, панове! Ваше безглуздя змусило мене змінити наміри. Тут несприятливі умови для одужання. Ми посадимо його в іншому місці - у лісі.
ГАРОЛЬД. Де?
МОД. Досить розмов. Залишмо їх сам на сам із совістю. / бере лопату й виходить /
(Гарольд все ще перебуває у „ступорі”)
ГОЛОВНИЙ САДІВНИК. Ваша правда, Жиббоне, вони зовсім чокнуті. / священику / Це ваша по′дружка?
СВЯЩЕНИК. Просто знайома. Перша наша зустріч була вчора. Вона виражає свої думки... дуже незвично.
ГОЛОВНИЙ САДІВНИК. Якщо всі її ідеї в тому ж дусі, то скажіть їй, щоб трималася подалі. Хіба закони існують даремно?
СВЯЩЕНИК. Ох, як я вас розумію... Тепер маю повернутися до своєї служби.
(Священик розвертається, але Садівник хапає його за плече)
САДІВНИК. Скажіть, пан отче, чи не на вашому авто вони від’їхали?
СВЯЩЕНИК / дивиться, від подиву роззявляє рота; чути гуркіт автомобіля, що віддаляється / І справді! Це моя машина!..
Картина 6
МОД. Великий Вальтер, знаєте такого? Вальтер- відмичка був людиною „ого-го”, скажу я вам. Талант є талант. У тюрмі вивчив буддизм, потім помандрував до Тибету... Поставте його сюди... Він і подарунок мені зробив – колекцію відмичок. До неї мені довелося додати лише декілька екземплярів для нових замків, але не так багато, як я думала. Коли в основі гарний набір, треба додати лише декілька варіантів.
ГАРОЛЬД. Таким чином ви їздите на всіх машинах, які бачите?
МОД. Не на всіх. Я перебірлива. Ненавиджу чохли із пластику... Ось тут, прекрасно.
(Гарольд ставить деревце’)
Завтра, доки ще треті півні не співатимуть, ми посадимо деревце′.
ГАРОЛЬД. Знаєте, у мене стільки справ...
МОД. / сміється / Не бійтесь, пішки не підемо. Зна′йдемо ванта’жівку.
ГАРОЛЬД. Ви візьмете ванта′жівку?
МОД. Ясна річ!
ГАРОЛЬД. / звертаючись до простору / Але ж ви вже взяли машину у отця. Тепер вам знадобиться... Що скажуть власники?
МОД. Які власники? Хіба поняття власності не абсурдне?
ГАРОЛЬД. Через вас у людей купа неприємностей. Не впевнений, що ви маєте рацію.
МОД. Мій маленький Гарольде! Якщо у декого неприємності, бо вони вважають, що мають на щось права, то я лише повертаю їм пам’ять. Сьогодні ви тут, завтра вас тут не буде. Не прихиляйтеся ні до чого. У мене на озброєнні саме ця ідея, тому я дозволяю собі колекціонувати багато цікавинок. Самі побачите! Проходьте.
(Мод знімає з кліток тканину, Гарольд дуже здивований)
МОД. Це так, сувенірчики. Абсолютно необхідні, але непотрібні. Розумієте, до чого я веду?
ГАРОЛЬД. Таке враження, що...
МОД. / показує пальцем / Дивіться, абсолют!..
(Гарольд слідкує)
Птахи! Вони чекають корму! / бере декілька зерен і стріляє ними із рогатки / Останні рештки дикого життя. Вільний, як птах! / повертається до Гарольда / Раніше я звільняла з магазинів канарейок. Але це занадто авангардно, ви так не вважаєте? / вона відсторонено гладить голову тюленя / Зоопарки, наче тюрми, переповнені. О, як у цьому світі люблять клітки! / тюлень подає голос /
ГАРОЛЬД. Це хто? Тюлень?
МОД. Звісно, тюлень, а хто ж? Пан Мюргатроїд. Ми з ним вирішили провести декілька днів разом. Знайомтеся, пане Мюргатроїд, це Гарольд. Гарольде, це Пан Мюргатроїд.
/ тюлень знову подає голос / Що ви сказали? Хочете прийняти ванну? Але ж ви купалися сьогодні зранку?! Ох, ще раз. Прекрасно. Вибачте, Гарольде. Скоро буду! Пішли,
Мюгсі.
(Вона виводить тюленя)
МОД. / за сценою / Що ви думаєте про мою нову скульптуру?
ГАРОЛЬД. Вона мені подобається.
МОД. / за сценою / Ні, не відповідайте одразу! Хоча пізно, ви вже відповіли... Ніжно доторкніться до дерева, і воно відповість вам ласкою.
ГАРОЛЬД. Справді?
(Мод наспівує)
МОД. Так, саме так, що скажете?
ГАРОЛЬД. Цікава штука.
МОД. Я тільки-но її закінчила. Це був помітний період моєї творчості.
ГАРОЛЬД. А картини? Ваші?
МОД. Ось це моя. Її Ім’я - "Веселка зі слоном і яйцем знизу". А цю оголену натуру написав і подарував один мій друг. А я позувала. Що скажете?
ГАРОЛЬД. Це ви позували?
МОД. А що? Не подобається?
ГАРОЛЬД. Ні, подобається.
МОД. Ви цього не схвалюєте?
ГАРОЛЬД. Тобто?..
МОД. Вважаєте, що це погано?
ГАРОЛЬД. Ні.
МОД. Чудова відповідь. Думаю, ми станемо добрими друзями. Ідіть сюди. У мене прекрасна колекція запахів.
(Підводить його до якоїсь металевої конструкції)
ГАРОЛЬД. Це що за штукенція?
МОД. Це так, невеликий винахід. Скажімо, реакція на байдужість, з якою мистецтво ставиться до носа. Вдумайтеся, для очей є живопис, для вух - музика, для язика- кулінарне мистецтво, а для носа - нічогісінько! Я це зрозуміла і вирішила створити для себе таке собі буйство запахів / дивиться на якісь металеві циліндри / Я починала із простого: запахів ростбіфа, старих книг, скошеної трави. Потроху дійшла до "Вечорів у Максима" і "Ферм у Мексиці"... Думаю, це вам сподобається / бере циліндр / "Різдво в Нью-Йорку" / встромляє циліндр в апарат, підкачує насосом і простягає йому трубку із маскою на кінці. Гарольд бере її і притискає до носа / Тримайте її ось так. / він киває, вона натискає на кнопку / І як вам?.. / Гарольд глибоко вдихає і посміхається, здивований /
ГАРОЛЬД. Метро?..
МОД. Не все! Що ще?
ГАРОЛЬД. / вдихає знову / Запах... цигарок... смажених каштанів... і снігу??? / Мод сміється і вимикає апарат /
МОД. Це божевілля мене неймовірно бентежить, а вас?
ГАРОЛЬД. А я б зміг?..
МОД. Без питань! Чи є щось простіше?
ГАРОЛЬД. Я - винахідник-початківець. Якби в мене були вихідні елементи, то...
МОД. Для вас це не склало б труднощів. Поставлю воду, може, почаюємо?
ГАРОЛЬД. Я б із радістю, та в мене зустріч...
МОД. Ви підете до зубного лікаря?
ГАРОЛЬД. Зубного?.. Так, схоже на те! Моя мати вже за мене домовилась.
МОД. Сподіваюся, що ви ще повернетесь.
ГАРОЛЬД. Жодних „ні”!
МОД. Мої двері завжди відчинені! Відсутність замка′ цьому сприяє. / сміється /
ГАРОЛЬД. Гаразд.
МОД. Обіцяєте?
ГАРОЛЬД. / усміхається / Обіцяю / перед дверима обертається і махає рукою / Бай-бай!..
Картина 7.
М-М ЧЕЙЗЕН. Це ви Сильвія Газель?
СИЛЬВІЯ. (швидко, улесливо) Це я, це я, мадам.
М-М ЧЕЙЗЕН. Я – мати Гарольда, як ви вже здогадалися. / Сильвія не реагує / Агов-агов! Ви що, думаєте?..
СИЛЬВІЯ. Так... Звісно... Мати Гарольда!.. Ви...
М-М ЧЕЙЗЕН. Дуже рада вашому поверненню до тями. Ви прийшли до мого сина. Вранці він був у саду.
СИЛЬВІЯ. Ваші нарциси ну просто дивовижні!
М-М ЧЕЙЗЕН. Правда?! Я зранку їх зірвала. Зовсім свіжі!.. О Гарольде! Я тебе бачу! Годі гратися з мамою. Іди сюди. / до Сильвії / Іноді він ховається. Не хвилюйтесь так.
ГАРОЛЬД. / за сценою / Це терміново?
М-М ЧЕЙЗЕН. Ану, повернись! Електронно-обчислювальна машина надіслала нам перший варіант!
ГАРОЛЬД. / за сценою / І справді! Доброго дня.
СИЛЬВІЯ. Так-так. Доброго! / робить рукою знак вітання /
М-М ЧЕЙЗЕН. Гарольде, ми будемо у вітальні.
(вони повертаються)
СИЛЬВІЯ. На вигляд він дуже спокійний і чарівний!
М-М ЧЕЙЗЕН. Ну, звісно чарівний! А яким він ще може бути? Сідайте.
СИЛЬВІЯ. Спасибі.
М-М ЧЕЙЗЕН. Значить, ви навчаєтесь?
СИЛЬВІЯ. Це справді так, мадам.
М-М ЧЕЙЗЕН. А що за спеціальність?
СИЛЬВІЯ. Політичні науки. Дізнаєшся про весь світ, ви згодні?
М-М ЧЕЙЗЕН. Мабуть, мабуть...
СИЛЬВІЯ. Мабуть??? Та це ж Політичні Науки! Що може бути цікавіше??? Хіба що домашні науки, які я пізнаю щовечора.
М-М ЧЕЙЗЕН. Домашні науки?
СИЛЬВІЯ. Щоб стати доброю господинею.
М-М ЧЕЙЗЕН. / відсторонено / Прекрасний... Прекрасний вибір...
СИЛЬВІЯ. Хіба можна займатися чимось іще, окрім політичних і домашніх наук?
М-М ЧЕЙЗЕН. Цікаво, чи звикли ви до побачень через посередництво електронно-обчислювальних машин?
СИЛЬВІЯ. Я? Звісно, ні. Я й без того чарівна. Просто ми з дівчатами кидали жереб. І я програла.
М-М ЧЕЙЗЕН. Що?
СИЛЬВІЯ. / сміється, квапиться додати / Але мені справді дуже хочеться познайомитися з Гарольдом. (на сцені знову з’являється Гарольд)
М-М ЧЕЙЗЕН. Не розумію, чого він тягне. Хочете чашечку чаю?
СИЛЬВІЯ. Чашку... чого?
М-М ЧЕЙЗЕН. Чашку чаю.
СИЛЬВІЯ. Ох, звісно. Спасибі.
(М-М Чейзен наливає)
М-М ЧЕЙЗЕН. Марі, принесіть сюди мигдальне печиво. Тільки свіже, а не те, що вчора! / владно махає пальчиком /
(Марі забирає чайник і виходить)
СИЛЬВІЯ. Чи має Гарольд хоббі?
М-М ЧЕЙЗЕН. Хоббі – це не зовсім точно сказано. Але щось у цьому таки є... Іноді він показує себе у дещо несподіваному світлі.
СИЛЬВІЯ. Жартівник?
М-М ЧЕЙЗЕН. До певної міри...
СИЛЬВІЯ. / із сподіванням усміхається / Мій брат – неймовірний жартівник!
М-М ЧЕЙЗЕН. Справді?
СИЛЬВІЯ. Якось у неділю вони з моїм дядечком Фредом взяли в гаражі старий розібраний телевізор і поставили у вітальні. Дядько Фред сховався за ним. Зібралася вся родина. І що ж ми бачимо? Дядечко Фред читає по ящику останній випуск новин! / сміється /
М-М ЧЕЙЗЕН. Безперечно, це дуже забавно. Але в Гарольда своєрідні жарти. Із ним не сумно.
(потужний вибух потрясає скриню)
СИЛЬВІЯ. Га... Га... Гарольд!..
(М-М Чейзен не розуміє, що відбувається)
СИЛЬВІЯ. Га-га-гарольд. Там!
(М-М Чейзен повертається до Гарольда)
М-М ЧЕЙЗЕН. Господи, ні!.. Гарольде! Чому твій скелет у вітальні?
(у Сильвії істерика)
Картина 8.
Дім Мод.
БЕРНАР. Це точно ваше авто? Ви мене не обманюєте?
СВЯЩЕНИК. Обман? Та я ж священик!.. Звісно, це моя машина.
БЕРНАР. Занотуйте, Доппель: авто опізнане. Підпишіть ось тут, пане священик.
СВЯЩЕНИК. Що це за документ, якому потрібен мій підпис?
БЕРНАР. Вам це знати не обов’язково. Хоча це рівноцінно ордеру на арешт.
СВЯЩЕНИК. / панікує / Арешт? Ви мене заарештуєте?..
БЕРНАР. Не вас, а цю мадам. Раніше їй вдавалося виходити сухою з води. А тепер доказів, як бджіл у вулику. Можна вважати, що пташка в клітці.
(Входить Гарольд)
БЕРНАР. Ви хто?
ГАРОЛЬД. Чого?.. А, здоровенькі були, отче!
БЕРНАР. Для тих, хто не чистив вуха, повторюю: „Ви хто?”
СВЯЩЕНИК. Я вам про нього вже казав. Це Гарольд Чейзен.
БЕРНАР. Той самий, що із цією старою вкрав ваше авто? Занотуйте мої слова, Доппелю, чи як тебе там!? І його ім’я. Тільки маленькими літерами. Економте казенний папір.
ГАРОЛЬД. Що тут за цирк? Де Мод?
БЕРНАРД. Забудьте, що ви тільки-но сказали! Це я у вас маю запитати, де ця стара шкапа. І це моя фраза „що тут за цирк”! Розумієте, це моя робота- питати. За це мені платять гроші!
ГАРОЛЬД. / з розумінням / Ох, як я вас розумію.
БЕРНАР. Тільки без цих „люлі-люлі-мусі-пусі”! Хто ви їй? Чоловік? Друг? Сутенер? Ги-ги!
ГАРОЛЬД. / розмірковуючи / Ну... Гм...
БЕРНАР. Чи є щось простіше за відповідь „так” чи „ні”? Хто ви їй? Друг?
ГАРОЛЬД. Так. Я їй друг!
БЕРНАР. Занотуйте це, Доппелю: „я – її друг”. І перевірте, чи записано у вас його ім’я, Гар... Гар... Я хотів сказати Гарольд.
(Доппель виходить)
ГАРОЛЬД. Я ні в чому не винен!
БЕРНАР. / іронічно / В тебе там крила не виросли?.. Чим ви кращий за свою подругу-медвежатницю, чи той, як її, ведмежатницю?..
СВЯЩЕНИК. Інспекторе, я не хотів би галасу...
Авто я вже повернув. Чи можна закрити справу?
БЕРНАР. Слухайте сюди, шановний, за цією старою я ганяюся не перший рік. І я її засаджу! Не заважайте.
СВЯЩЕНИК. Арешт, суд... Врешті-решт, якщо вона пообіцяє, що більше так не буде...
БЕРНАР. „Більше так не буду” говорять у садочку. Ми в садочку? Схаменіться! Відбулося правопорушення! З таким не жартують, я вам скажу. Хто-небудь, занотуйте мої слова. Ну я і сказав! Треба купувати диХтофона!
СВЯЩЕНИК. Я все розумію... Я з нею суворо поговорю. Думаю, до суду мені подавати не слід.
БЕРНАР. / неохоче / Ну, і прекрасно. Якщо вона ще раз порушить закон, цьому виною - ви!
(Вихором влітає Доппель)
ДОППЕЛЬ. / параноїдально / Шефе, Шефе!
БЕРНАР. Тебе хтось побив, Доппелю?
ДОППЕЛЬ. / хвилюючись / Радіо! Радіо! Нас кликали до... До тварин!
БЕРНАР. До тварин?
ДОППЕЛЬ. В зо...зо...зоопарк!
БЕРНАР. В зоопарк?
ДОППЕЛЬ. Викликали радіо! Ні! Виклик по радіо! Викрали тюленя!
ГАРОЛЬД. Як? Кого? Тю... тю... тюленя? / нервово озирається у пошуках тюленя /
БЕРНАР. Викрали тюленя? Не думав, що в цьому
місті стільки божевільних на зразок Мод! Доппелю, занотуй мої слова і поїхали! / Гарольду / Передавайте своїй древній подружці привіт. Одного прекрасного дня вона помилиться. І тільки-но це станеться, я з нею поквитаюся! Занотуйте ці прекрасні слова, Доппелю.
(Разом виходять за двері)
СВЯЩЕНИК. І справді, це вже не жарти. Попередьте пані Шарден, щоб вона, коли вже не може припинити, то хоча б була обережнішою.
ГАРОЛЬД. / хоче, щоб той вийшов, хвилюючись / Звісно, пан отче...
СВЯЩЕНИК. Вірю, що в неї добрі наміри. Знаю, що вона себе не контролює... Це все недобре!.. Це від лукавого!.. Вона така неврівноважена, коли б чого не вийшло!..
ГАРОЛЬД. Я їй передам.
СВЯЩЕНИК. Брати все, що в неї під руками- гріх. Є ж закони: і Божі, і мирські...
(Входить Мод)
МОД. Привіт, Гарольде, я без вас сумувала. Отче Фіннегане! Приємний сюрприз! Хоча чого ви до мене прийшли? Я ще не збираюся вмирати.
СВЯЩЕНИК. Спаси Господи і сохрани.
МОД. Чи, може, у когось будуть пишні похорони і ви вирішили мене запросити на кладовище?
СВЯЩЕНИК. Щоб я вас запросив? Спасибі. Мені вас і так вистачає. До речі, мадам, я до вас забрів не просто так. Хочу вам сказати щось важливе.
МОД. Ах, ви мене просто заінтригували! Проходьте.
ГАРОЛЬД / із запалом / Ні!
(Мод і священик зупиняються)
ГАРОЛЬД. Чому нам ховатися від свіжого повітря? Тут тихо, спокійно... / з натяком по відношенню до Мод / і жодних тварин...
МОД. / сміючись / Не розумію, про що ви? Заходьте, отче, вип’ємо... чайку.
(Вона заходить)
СВЯЩЕНИК. Хочу, мадам, сказати одне. Вам дуже щастить.
МОД. І справді.
СВЯЩЕНИК. Я вирішив не подавати до суду.
МОД. Серйозно? / іронічно / І ви не обманюєте?.. А чого це ви, отче, надумали подавати до суду?
СВЯЩЕНИК. Вчора ви поїхали на моїй машині. Без мого дозволу. Пам’ятаєте?
МОД. Якого вона була кольору?
СВЯЩЕНИК. Блакитний фольксваген зі знаком Святого Кристофа.
МОД. Звісно, пам’ятаю. Це важко забути. Її постійно заносить вліво...
СВЯЩЕНИК. Так, але...
МОД. І гальма відмовляють?
СВЯЩЕНИК. Так, але...
МОД. Ви коли-небудь у своєму житті куштували вівсяний чай?
СВЯЩЕНИК. Ні! А треба було?
МОД. Ну, це залежить від того, чи любите ви солодкий. Хоча ні, не залежить. А ще це дуже смачно. Солодке щастя! Хоча, якщо ви п’єте без цукру...
СВЯЩЕНИК. Мадам, ви занадто легковажні як для свого віку. Машина – справа серйозна.
МОД. Ну, звісно, серйозна. Вона ж їздить, на колесах, і має двигун! Хоча я цим ніколи не переймалася. Є педалі, колеса, ось і все. Я щось забула?.. От якби ця їздилка була живою, наче кінь чи верблюд! До речі, ви не бачили пана Мюргатроїда? Не ховайте очі, бачили?
ГАРОЛЬД. Він... він у ванні. І зовсім не хоче, щоб його турбували.
МОД. Що ви таке кажете, Гарольде?! Купається?.. Та він же обожнює, коли на нього дивляться під час купання.
СВЯЩЕНИК. О мадам!
МОД. А ось і м’ячик. / кидає м’ячик отцю Фіннегану /
ГАРОЛЬД. / намагається запобігти неминучому / Мод, я справді думаю, що йому не варто заходити.
МОД. / дивиться на отця / Що з вами, Гарольде? Ви бліді, мов пінгвінів живіт. А він і справді лапуля. Отче, я впевнена, що, коли ви добре попрохаєте, то він стане на весь зріст із м’ячем на носі.
СВЯЩЕНИК. Мадам!
МОД. Мюгсі! Мюгсі! Любове моя! Ви вже закінчили?
СВЯЩЕНИК. Пресвята богородице! Тюлень! Я так і знав! Ви взяли його із зоопарку. Добра не ждіть!
МОД. Ви бачили воду, в якій він жив? Отруєна, брудна, смердюча!.. А місця йому виділили, наче то миша, а не тюлень. Тоді я відчула, що маю його врятувати,як те деревце у горщику. І з честю відправити у велике плавання!..
ГАРОЛЬД. Поліція вже була тут. Вони все знають! Вони встигли навіть записати в зошит нашу розмову.
МОД. Були? Записали? Великий і маленький? Бернар і Доппель?.. А хто їм дозволяв занотовувати у моєму домі?..
ГАРОЛЬД. Не страшно?
МОД. / сміється / Боятися Льолика й Болика? Це рівноцінно самогубству. Добре, досить. Займемося Мюгсі. / тюленю / Мюгсі, сонце моє, награвся? Поїдемо до моря. Там красиво. Захід сонця... Скати...Фрегати... Візьміть ці квіти, Гарольде. Поїдемо повз лікарню.
СВЯЩЕНИК. Чи я не помиляюся?.. Ви збираєтеся випустити тюленя в море?
МОД. Ну, звісно. Хочете з нами?..
СВЯЩЕНИК. Ні, спасибі, сьогодні я дуже зайнятий і ні на які моря їхати не збираюся!
МОД. Чудово!.. Тоді ми вас не потурбуємо, якщо візьмемо ваше авто!
(З цими словами Мод виходить)
Картина 9.
Пляж.
МОД. Прощавайте, пане Мюргатроїде! Усіляких вам гараздів!
ГАРОЛЬД. Готово! Поплив!
МОД. Правда, він вміє плавати?!! Перевертається, стрибає, пірнає у великий світ. Ми і тільки ми дали йому щастя!.. / дивиться вдалечінь / Мюгсі! Ні, ні! / видає пронизливий свист і кричить / Ти взяв курс не в той бік! Розвернися на північ! / усміхається / Ось так! Сподіваюся, він створить собі сім’ю, наплодить маляток...
ГАРОЛЬД. Ви де навчилися так свистіти?
МОД. Та це ж простіше простого! Закладаєте два пальці до рота. Тільки не три, а то вам стане погано. Ось так, пальці докупи... Намацайте кінець язика і пхайте їх туди. Тепер відтягніть язика, стисніть губи. Ну, у вас зараз і вигляд, я вам скажу!.. Чого стоїте? Дмухайте дужче!..
(Гарольд слухається)
МОД. Тільки язика не викопичуйте!
(Він дме знову, комічно вивертаючи зуби впереміш із губами)
Ну,ось! За основу візьміть теорію і практикуйтеся. Не подобається мій спосіб – купіть книжку „Правила свисту”, якщо таку знайдете. А мене навчив старший брат, коли я була маленькою. Брат свято вірив, що в мене нічого не вийде. Та де там! Я і його переплюнула. Ще б пак!
ГАРОЛЬД. Ну, що тут скажеш?
МОД. Мій девіз: „Нове щодня!”. Життя – це ж так прекрасно! Ви не знаходите? І найдивовижнішим є те, що воно не триває вічно.
ГАРОЛЬД. Дивлячись на вас, можна подумати навпаки.
МОД. На мене? Ну, звісно... Я вам казала, що в суботу мені буде вісімдесят?
ГАРОЛЬД. Ні, не казали.
МОД. Перед вами результат гарного харчування, тренування і правильного дихання! Кожного дня я зустрічаю ранок ось так. / робить гімнастичну вправу, внаслідок якої починає задихатися, сміється / Мабуть, тіло стомилося жити. Для мене вже настала осінь, листопад... У суботу доведеться відмовитися від цієї вправи. / наспівує / Танцюєте?
ГАРОЛЬД. Що?
МОД. Танцюєте чи співаєте?
ГАРОЛЬД. Ні те, ні інше.
МОД. Я знала! В Ірландії кажуть: нехай твій життєвий шлях буде веселим танцем.
ГАРОЛЬД. В Ірландії так говорять?
МОД. Постійно! До речі, Гарольде, що ви робите, коли ви не на похороні?
ГАРОЛЬД. В основному працюю у своїй кімнаті над новими проектами.
МОД. Ви постійно в чотирьох стінах?
ГАРОЛЬД. Ну,чому? Щочетверга мене можна зустріти на міському звалищі. Це прекрасний день для металобрухту. Я його збираю. Якщо гарно попросите, і вам принесу.
МОД. Я буду в екстазі! (іронічно) Уявити собі, яка це дивовижа, Металобрухт! І я покажу вам ферму! Там квіти. Ви за свого життя бачили квіткову ферму?
ГАРОЛЬД. Ніколи.
МОД. Це насолода. Квіти такі привітні.
ГАРОЛЬД. Не може бути.
МОД. Це так надихає! Вони плодяться, ростуть, цвітуть, сохнуть, помирають, перевтілюються у щось інше. Все йде, все змінюється.
ГАРОЛЬД. / задумливо / Все змінюється... Мені здається...
МОД. Ну, звісно, змінюється! Якби я мала вибір, то стала б соняшником!
ГАРОЛЬД. Чому так?
МОД. / замріяно / Тому що соняшник... Він такий великий!!! / сміється / А ви, Гарольде? Якою квіткою ви б стали?
ГАРОЛЬД. Не уявляю. Я тут лише пересічна особистість. Тим паче, я не помічаю їх. / показує на квіти, які тримає Мод /
МОД. Не помічаєте чи не хочете помічати?
ГАРОЛЬД. Не хочу, бо всі вони однакові!
МОД. А ось і ні! Дивіться! / показує йому на квіти,
які тримає в лівій руці / Бачите? Одні- менші, інші- більші. Одні хиляться праворуч, інші- ліворуч. А є такі собі мутанти, в яких мало пелюсток. Вони ніби японці: спочатку вам здається, що всі вони однакові, але коли краще їх пізнаєш, то розумієш, що немає нічого більш різнобарвного. Кожна людина - неповторна. Раніше не було того, кого не буде потім... І квітка теж неповторна особистість.
ГАРОЛЬД. Ми всі неповторні, але змушені жити разом.
МОД. Мені здається, що всі наші біди через те, що люди знають: вони - ось це... / показує на квітку /, але дозволяють до себе ставитись ось так / стискає букет правою рукою /. Все, годі! Шампанського? За здоров’я пана Мюргатроїда!
ГАРОЛЬД / усміхаючись / Я не п’ю.
МОД. Думаєте, небезпечно? Та це ж натурпродукт, чиста енергія різних там полів!
ГАРОЛЬД. Сперечатися з вами?! Шампанське так шампанське!..
МОД. А потім, як завжди кажуть у таких випадках: хто куштував вино, ніколи від нього не відмовиться. Та ж шампанське - не вино!.. Хоча яка різниця?
ГАРОЛЬД. Це теж говорять в Ірландії?
МОД. Постійно!.. Хоча ні, у Франції.
(Світло гасне)
Картина 10.
(М-М Чейзен сидить з другим варіантом(блондинкою)
М-М ЧЕЙЗЕН. Молочка?
НЕНСІ. Спасибі, ні.
М-М ЧЕЙЗЕН. Цукру?
НЕНСІ. Спасибі, ні... чи... мабуть... була не була!
/ махає рукою /
М-М ЧЕЙЗЕН. Один шматочок?
НЕНСІ. Ні, два. Хоча ні, три!
(М-М Чейзен подає)
НЕНСІ. Спасибі.
М-М ЧЕЙЗЕН. Якщо я правильно вас зрозуміла, Ненсі, ви... М-м-м... Гм-м-м... Секретарка?..
НЕНСІ. Ну, звісно! У Гаррісона... В магазині містера Гаррісона з дивовижною назвою "Зерно й насіння".
М-М ЧЕЙЗЕН. І що ви там робите?
НЕНСІ. Ну, мій робочий день починається о 8. 30. Якщо запізнюся на автобус, то о 8.40. Хоча різниці ніякої, бо містер Гаррісон ніколи не приходить раніше дев’ятої. Фактично... Не подумайте, це не я так кажу. Так говорить моя подружка Шейла... Тобто, подружка моя... Шейла Фарангейт, яка працює навпроти у Ендерсона... теж у магазині... з прекрасною назвою "Емаль і фаянс". Ні, ви не подумайте... В нашій роботі нічого спільного немає... Просто іноді ми отримуємо їхню пошту, а вони- нашу. Часом поштарка плутає. У нас же навіть назви схожі! Гаррісон, „Зерно й насіння" і Ендерсон, "Емаль і фаянс". Ну, звісно, в наших роботах нічого спільного немає. Хоча ні, є. Ми ж обидві секретарки! / сміється / Нас із моєю подружкою Шейлою іноді це дуже смішить!..
М-М ЧЕЙЗЕН. / відсторонено / Цікава, мабуть, робота...
НЕНСІ. Захоплююча.
М-М ЧЕЙЗЕН. Дивно, чому Гарольд зволікає? Раніше за ним цього не помічала. Чи помічала? Ні, це не важливо.
/ дзвонить / Він в курсі, що ви тут. Зараз тільки перевдягне сорочку й білизну... Я сказала „білизну”?..
(Входить покоївка)
Марі, скажи Гарольду, щоб не ховався від мами і йшов сюди. / до Ненсі / Я сказала „ховався”? Не хвилюйтеся. Він частенько від мене ховається! Ну, нехай від мене... Але ж чому він ховається від вас, мадемуазель Ненсі? Ми що з вами, схожі?
НЕНСІ. / ніжно / Не знаю навіть, що сказати...
М-М ЧЕЙЗЕН. Ви завжди у цьому місті?
НЕНСІ. Так, тут народилася, тут пішла в садочок, потім в інший; тут закінчила школу, а зараз тут працюю. І все тут, у місті. / сміється / Дайте здогадаюся, дивлячись на мене, ви вирішили, що я - домосідка? Звісно, що так. Але мій папа’ любить казати: "Не поспішай покинути рідне гніздо, бо, як незабаром залетиш, так і станеться". / розвеселившись, вона сміється /
М-М ЧЕЙЗЕН. Залетиш? Красиве слово, як для пташки. Ще трохи чаю?..
НЕНСІ. Ні, я... або взагалі, то так. Дзенькую бардзо! Це так мій брат жартує!..
М-М ЧЕЙЗЕН. Брат? У вас є ще й брат?.. Брат? Батько? Ну, звісно, батько. Він у вас мудрий. Він хто?
НЕНСІ. / розгублено / Він - батько.
М-М ЧЕЙЗЕН. А за професією?
НЕНСІ. Гарне це слово, про-о-фе-е-е-сія. Я у вас його запозичу, це слово, якщо ви, звісно, не дуже проти! Хоча я не наполягаю. Не те, щоб дуже... Хто він?.. Пенсіонер...
/ хвалькувато / А раніше працював на телебаченні!..
М-М ЧЕЙЗЕН. Справді?
НЕНСІ. Звісно, що справді. Хіба я схожа на брехуху? Так, на телебаченні. Він встановлював антени. Але після того, як моя сестра Глорія вишла заміж минулого року, ... ні, помилочка вийшла, в позаминулому, пам’ятаєте, коли так часто дощило?.. І навіть на весілля був дощ... Ви можете собі таке уявити? Але, як казав мені мій батько,... я була подружкою нареченої,... а він тоді ще сказав: "Після дощу приходить сонце!" Уявляєте, сонце?!? Пробити собі місце під сонцем! Ну, звісно, пробити! Гвіздками або чимось іще... І я тоді думаю, він правий, тому що моя сестра живе в Саудівській Аравії. А її чоловік - нафтовик!..
М-М ЧЕЙЗЕН. / перебиває / Не розумію, де це Гарольд. Він мав би вже перевдягтися і...
(чути постріл)
ГАРОЛЬД. /за сценою / Ох, вже це... Дідька лисого!
(Ненсі все більше зливається зі стіною - білішає)
М-М ЧЕЙЗЕН. Як ви почали користуватися послугами Термінової контори?
НЕНСІ. Ой, це така кумедна історія... Минулого місяця моя подруга Шейла... Ви знаєте, вона працює навпроти,... ходила зі своїм приятелем Артуром, що грає на кларнеті. У нього є брат-близнюк Арнольд... Ні, не той, що термінатор... Він зараз працює шофером у машині... Ні, це не те, що ви подумали... Працює у нашій Корпорації... Ми навіть іноді влаштовуємо наші Корпоративні вечірки! Весело... А ще в нас на роботі є автопарк - десять, а іноді навіть дванадцять вантажівок... Раніше думала, що тринадцять... Це ж нещасливе число... Але так до тринадцяти й не можу дорахувати. Не те, щоб я не вміла рахувати, просто машини постійно їздять... Розумієте, я видаю талони, а доставка, звісно, в понеділок зранку. Якщо в мене залишилися накладні з п’ятниці, то я...
(Ненсі підстрибує)
М-М ЧЕЙЗЕН. Гарольд, познайомся, це Ненсі Марш. Ненсі Марш, познайомтеся з Гарольдом.
НЕНСІ. Привіт... дуже... дуже рада зустрічі...
ГАРОЛЬД. І вам того ж.
М-М ЧЕЙЗЕН. Сідай, я наллю чайку... Ненсі розповідала, до речі, про що?..
(Гарольд сідає, поклавши тесак на стіл)
НЕНСІ. Звісно, пам’ятаю. У мене добра пам’ять. Я навіть пам’ятаю, скільки з’їла у вас рафінаду... Ой, треба було язика за зубами тримати. Казала мені мама. Значить, стосовно накладних... / Гарольду / Накладні, що друкуються в понеділок зранку...
М-М ЧЕЙЗЕН. Ненсі працює секретаркою у Ендерсона в
магазині "Зерно й насіння".
НЕНСІ. У Гаррісона, мадам, у Гаррісона...
М-М ЧЕЙЗЕН. Оце так, вибачте, трохи заплуталася. Не те, щоб ви погано розповідали. Вилетіло з голови...
НЕНСІ. Ви, мабуть, переплутали з магазином Ендерсона "Емаль і фаянс". / Гарольду /. Нас усі плутають, бо дуже схожі назви. А ще ми знаходимось зовсім близько одне до одного. Там працює моя подруга Шейла...
(Гарольд, усміхаючись, відрубує собі руку)
М-М ЧЕЙЗЕН. Ще чаю, Ненсі?
(Ненсі, моргаючи, ледь-ледь усміхаючись)
НЕНСІ. Я... я відчуваю себе пта... Ні не пта, а... вибачте...
/ хитаючись, підводиться /
Картина 11.
Кабінет лікаря.
ДОКТОР. / белебенить по телефону / Як?.. Це жарт?.. Першу дівчину... він її... Не може бути!.. І другу?.. Тесаком? Господи! Що він собі відрубав тесаком?
М-М ЧЕЙЗЕН. Ліву руку.
ДОКТОР. Справді?
М-М ЧЕЙЗЕН. Це я ще мовчу про стіл!.. Не можу приховати свого розчарування.
ДОКТОР. Я теж... Сподівався, що завдяки сеансам йому стане краще, але, напевно...
М-М ЧЕЙЗЕН. Коли ваш наступний сеанс?
ДОКТОР. Мав бути зранку. Але Гарольд відмінив усі наші зустрічі.
М-М ЧЕЙЗЕН. Всі?
ДОКТОР. Всі!
М-М ЧЕЙЗЕН. За словами мого брата-генерала, „лише армія могла б зробити з нього людину”.
ДОКТОР. Судячи із ваших слів, я певен, що з нього вийшов би зразковий вояка.
Картина 12.
Дім Мод.
Японська вечеря.
МОД. Я взяла його в Йокогамі. Разом із віялом. Я тоді була ну просто як Сансей в кімоно із віялом. Правда, красиво?
ГАРОЛЬД. Красиво, кажете? Добре, що в нас обід по-японськи. Хоча живцем я ніколи їх не бачив, цих японців.
МОД. / прикладає пальці до очей, зображаючи японців,і сміється / Ще один прекрасний день! Дощ, свіжий вітер і ми на квітковій фермі... Що може бути більш захопливе?..
ГАРОЛЬД. / сміючись / Гарний? Дощ? Та ми ж змокли до нитки і тепер тремтітимемо, наче осикові листки. Як же ми не взяли парасольки? Ну хоча б одну...
(Мод обертається)
МОД. Справді? А я про неї зовсім забула! / бере парасолю / Я ж нею користувалася, щоб захищатися під час демонстрацій, пікетів і різних там політичних революцій. Мене хапала поліція, на мене нападали опозиційні ледарі. / сміється / Чудові часи були в нас із парасолькою!..
ГАРОЛЬД. За що ж ви боролися?..
МОД. О, завжди за благородну справу... За свободу. За
справедливість. Проти злиднів у світі. А тоді королі помирали. Так само, як і королівства. Чесно кажучи, мені не жаль королівств. Кордони, нації, патріотизм - все це не варто жалю. А от королів мені шкода, це так. Колись, ще маленьким дівчам, мене водили до палацу на прийом. І зараз бачу сяючі відблиски на фонтані, сонячних парасолях і блискучих кашкетах молодих офіцерів. Я мріяла вийти за солдата! / сміється / Як Фредерік мені потім дорікав! Такий серйозний, насуплений... Доктор наук, дипломат. Високий, елегантний. Вважав, що достоїнство полягає в манері носити капелюха. Хоча насправді саме його капелюх, так би мовити, нас завів та звів із розуму!.. Сніжкою я збила його капелюха... біля музичного кіоску... / ніжно усміхається і задумливо дивиться у вогонь / Все це було...
ГАРОЛЬД. / поглядає на неї / Тепер ви не користуєтеся парасолькою?
МОД. / кокетливо позираючи на нього /. Ні, тепер не користуюся.
ГАРОЛЬД. Цікаво, чому? Стомилися від революцій?
МОД. Та ні. Просто тепер мені не треба захищатися. Хоча боротьба за праве діло все ще продовжується, але вже на новий лад. Непомітна, особиста... У мене є секретна зброя - ніжність / ніжно усміхається, нахиляється до кальяну, що лежить поряд / Тягніть!
ГАРОЛЬД. Чесно кажучи, я думаю, що не...
МОД. Це ж треба... Не хвилюйтеся так. Це ж натурпродукт, на травах.
ГАРОЛЬД. З вами сперечатися?
МОД. / запалює кальян і простягає одну трубку Гарольду / Вдихайте глибше, а то інакше казна-що виходить!
ГАРОЛЬД / бере трубку, вдихає, усміхається / І справді казна-що!
МОД. Вади, чесноти... Краще плисти за течією, бо усе втратиш. Чи, навпаки, знайдеш нове?.. Конфуцій сказав: "Недостатньо вибрати правильний шлях. Зроби так, щоб він був приємним".
ГАРОЛЬД. Так сказав Конфуцій?
МОД. / усміхаючись / Оскільки Конфуцій був дуже мудрим, я впевнена, що саме він так сказав. Ви не проти?..
ГАРОЛЬД. / знову затягується / Не проти! Бачила б це моя мати... Який там Конфуцій? Ви наймудріша із всіх людей, яких я зустрічав. Хоча я майже нікого не стрічав. Лише так, пересічні маразматики з руками й ногами...
МОД. Я? Жартуєте... Коли я дивлюся довкруж, розумію:
все, що я знаю, це те, що я нічого не знаю. Одного разу в Персії ми зустріли мудреця-професіонала. Він торгував шпильками, на яких були вигравірувані різні там вислови. Він казав: "Ці слова наймудріші на світі". Фредерік купив одну шпильку. У готелі я віднайшла лупу, через яку вичитала: "І це скоро мине” / сміється / Мудрець був-таки правий. Дотримуйтеся цього на практиці й житимете повноцінним життям.
ГАРОЛЬД / замислено / Я ще не жив, це справді так.
/ пауза / Але я помирав! І не раз.
МОД. Це ви про що?
ГАРОЛЬД. Помирав... Сімнадцять разів. Не враховуючи каліцтв / регоче: починає діяти "натурпродукт" / Якось я прострелив собі голову за допомогою пробкового пістолета з кров’ю.
МОД. Це дуже винахідливо. Розкажіть.
ГАРОЛЬД. Тут найважливішим фактором є розрахунок часу і відповідні пристрої... Справді хочете, щоб я продовжив?..
МОД. Аякже!
ГАРОЛЬД. / радісно / Чудово! Вперше це було не спеціально. Це сталося в коледжі, в хімкабінеті. Я проводив дослід, по-науковому змішував усіляку хімічну баланду...
А тут - „трах-барабах”! І все злетіло в повітря. Окрім мене. У стелі- чорна дірка, мов у космосі. А я на підлозі. Уявляєте, на підлозі?! З палаючим волоссям. Встаю. А довкруг - дим, вогонь. Тоді я знайшов старезний, як світ, сміттєпровід і таким чином через підвал вибрався у двір. Увесь дах палахкотить, люди метушаться, верещать, дзеленчить тривога... Тоді я собі сказав: піду-но я додому, мама чекає... / підсідає до Мод /. А в неї - купа гостей... До своєї кімнати я потрапив через чорний хід. А тут як завалить до дому поліція!.. Я на поруччя виліз, чую, як мамі кажуть, що я помер під час шкільної пожежі. Обличчя її не бачив, але мама так захиталась, мов то не вона, а скошена трава... Однією рукою схопилася за шию, іншу простягнула, наче шукала опори. Двоє чоловіків кинулися до неї. Важко зітхнувши, вона, наче підкошена, повалилася до них в обійми. / на хвильку призупинився / Саме тоді я зрозумів, що мені подобається помирати...
МОД. / декілька хвилин мовчить / Зрозуміло. Багатьом подобається вважатися мертвими. А насправді ж вони не помирають, а повертаються спиною до життя. Вони сидять на лавах, спостерігаючи за ходом матчу життя. І це єдиний матч, який вони відвідають протягом усього свого життя. Кожної хвилини вони могли б взяти в ньому участь, але вони цього не хочуть робити і не роблять... / підіймається і кричить / Так давайте ж, Боже мій, уперед! Нічого, коли це боляче! Грайте! Живіть! Насолоджуйтесь! Бо в іншому випадку після матчу в роздягальні вам не буде про що розповісти.
ГАРОЛЬД. / усміхається їй / Ви мені так подобаєтесь, Мод.
МОД. / відповідає на усмішку / Ви мені теж, Гарольде.
А давайте співати, як птахи?
ГАРОЛЬД. Як птахи?
МОД. Не кажіть, що не вмієте. Не вірю. Якщо вже вмію я, то хто ж не вміє?.. / сідає за фортепіано і починає награвати мелодію, яку ми назвемо "музикою Мод". Вона наспівує кожен рядок один раз і просить Гарольда підспівувати. / "Поміж двох бурих скель - синє море"...
ГАРОЛЬД. "Поміж двох бурих скель - синє море"
МОД. "А я хотіла помаранчеве..."
ГАРОЛЬД. / повторює /
МОД. "Або навіть, мов бризки, веселковим воно б стало..."
(Мод переходить до приспіву)
МОД. Чим погано? Зіграємо разом?..
ГАРОЛЬД. Я ні на чому не граю. Хіба що на нервах...
МОД. Як так? Виголошую вашим вихователям догану! Кожен мусить вміти грати хоча б на чомусь... Це ж універсальна мова, великий космічний танок! Так, що у нас тут є?.. / відчиняє шафу, заповнену музичними інструментами / Будеш трубадуром?.. Ні?.. / дістає і простягає банджо Гарольду / Це створене саме для вас. / показує йому, як треба грати / Пальці- сюди... Не руки, а пальці!.. А руки тримайте ось так...
(Гарольд торкає струни банджо)
ГАРОЛЬД. Гадаєте, що це музика?..
МОД. Спершу треба познайомитись. Скажіть одне одному „привіт”... Коли станете друзями,музика поллється вільно, наче ви танцюєте. / сідає за фортепіано і починає грати вальс із "Веселої вдови”. Після першого удару по клавішах вона б’є в гонг, що лежить на піаніно, а фортепіано продовжує грати само собою. Мод встає і починає кружляти по кімнаті, а Гарольд зачаровано дивиться довкруг себе, не розуміючи, звідкіля ллється музика /. Ходіть-но сюди. Ви будете танцювати вальс. Це кажу вам я - ваша вчителька.
ГАРОЛЬД. Як у вас виходить? Виходить бути такою...
(Музика змовкає. Мод неправильно розуміє питання)
МОД. Це простіше простого. / демонструє танець / Раз два-три... Раз-два-три... (Танцюючи, наспівує)
Потанцюємо? / кокетливо сміється /
(Гарольд усміхається і хапає її в міцні обійми. Вони танцюють вальс)
