Шелестить листок, гойдається від подиху вітра. Заглядає у віконечко – там фіалка у блискучому горщику росте.
- Доброго дня, красуне !
А вона повернула свою гарненьку головку на листочкове привітання і тихо відповіла:
- Листочок, добрий день, ти дуже люб’язний.
Листок ще раз прокрутився навколо себе і додав:
- Я сьогодні літаю. А я наче птах!
Фіалочка мовчала. Потім легенько ворухнула рожевою пелюсткою, потягнулася до вікна і сумно проспівала:
- Гойдається листочок,
Фіалочка росте
І кожен щастя хоче,
Та де воно живе ?..
- Оце замість доброго ранку ? – листок образився. Але потім подумав – подумав і додав:
- Я його обов’язково знайду для тебе, тільки почекай осені – мене відпустить дерево – і я стану вільний. Тоді зможу летіти - куди захочу. Тоді знайду, обов’язково знайду те місце, де живе твоє й моє щастя!
- Добрий ти . Та мені вже треба. Потім, якраз восени я відцвіту. – і навіщо мені тоді щастя, навіщо воно здалося тоді. Я зараз хочу, поки цвіту ! – фіалка заплакала. Сльоза покотилася по пелюстках, впала на підвіконня – заблищала на сонці усіма кольорами райдуги – навколо заграли різнокольорові промінчики – маленькі – маленькі, такі веселі – вони ж бо народжені сльозою, сонечком та барвами веселки.
- Дивись, фіалко, яка краса! – вигукнув листок – зі сльозинки – радість. Важко у це повірити, але я бачу це чудо, - не переставав дивуватися він.
Та фіалочка нічого не бачила, бо поринула у свої думки. Вона була дійсно дуже гарна – рожева, ніжна, з м’якенькими зеленими листочками. Тільки щастя їй не вистачало, не могла ніяк його знайти. Тому була хоч і гарна, та сумна…
Листочок погойдувався далі. І думав. Тихесенько шурхотіли поруч його братики. Деколи він зупинявся, повертався і заглядав у вікно, де стояла у всій своїй красі – ВОНА. Зітхав. І далі думав…
Так пройшов день, другий, третій. Від думок, які не давали відповіді, листочок почав засихати.
Фіалочка занепокоїлась, листочок, завжди такий рухливий, веселий, перестав гратися з вітром, вечорами не перешіптувався зі своїми родичами.
- Миле листячко, - покликала вона його одного разу, - привіт, друже!
Він ледь хитнувся і тихо відповів:
- Добрий день, квіточка, - потім відвернувся і додав:
- Усією душею хочу тобі допомогти але не знаю як, - ось думаю цілий час – і все даремно.
Вона схилила голівку і вже більше нічого не говорила. Тільки зітхала.
Вони шукають Щастя. А до них прийшов Смуток. Його не кликали. Та він і не питався дозволу – одна частина його поселилася у ніжних рожевих пелюстках квітки, друга – тягарцем повисла на листку…
… А навколо усе квітло, зеленіло, росло і купалося у сонячних променях, вдячно сприймало життя таким, яким воно було, райдужно бажало та мріяло. Десь там – серед них - жило Щастя. Те Щастя, якого вони так прагнули.
Чому ж так несправедливо?
А Смуток собі непогано облаштувався, навіть трошки підріс і не помітив, як у його володіння завітали ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ.
Вони тихенько, наче малесенькі комашки проникли крізь дірочки та щілинки усередину двох Сумуючих і розпочали таку важку, але дуже необхідну працю. Вони готували зустріч їхнього Щастя.
