Коли ми з Іваном Олександром були маленькі, я казала, що ніколи не буду королевою, бо не хочу прибирати цілий замок. А вчора нащ дядько Борман почав прибудовувати двадцять восьму кімнату, бо тіснява така, що не навернутися.
Хоча до Ліндиного приїзду на вакації з цим ще якось можна було миритися.
Але сьогодні роботи не ведуться. Сьогодні Різдво. Зайчик-енергайзер періодично вибігає з кухні і місця собі не знаходить: якби її воля, вона б уже і город садила. Вона завжди садить город ще до Великодня (десь приблизно у кінці лютого), а тоді воно собі любісінько вимерзає, Зайчик-енергайзер плаче і садить город ще раз.
Майже всі наші жінки – бабця-аристократка, тітка Вітка, тітка Майя, наша мама, Зайчик-енергайзер (звичайно!) і навіть Лінда – з самого ранку окопалися на кухні і тепер товчуться там, аж дим іде. (Дим, до речі, дійсно іде – мама не визнає легкого вогню: все-таки вона ж дочка Зайчика-енергайзера…) Якби не Іван Олександр, я б залюбки була з жінками, але на нас саме звалилася біда в образі рудої Нельки…
Це нещастя нам уже відоме: минулої зими воно спіткало нашу Лінду. Напередодні дня св. Валентина вона, обливаючись слізьми, робила виписки і вирізки різноманітних дієт, займалася йогою, моржизмом, важкою аеробікою, записалася на анонімні курси схуднення, обклалася журналами мод і тоненьким голоском просила Зайчика-енергайзера зробити їй пристойного валентинчика. Зайчик саме сиділа без роботи (усе вже давно було прибрано, помито, зварено і далі за списком), тому охоче розкреслила на картоні серце, зробила лекало і пошила чудового плюшевого валентинчика – з білою мереживною облямівкою та вишитим гладдю “Лінда” у центрі. Ім’я Валентина залишилося невідомим; зате тепер на Лінді не сходяться старі спідниці: ТеБомбо дивився і казав, що це дівчинка і звуть її Ангеліна – одним словом, Лінка.
Отож Іван Олександр лежить і страждає, а разом з ним страждаю я. Всі симптоми наявні: не їсть, не п’є, не спить, і якби не я, вже давно помер би від виснаження. Очевидно, через місяць Зайчику-енергайзеру доведеться кроїти ще одного валентинчика…
Сьогодні з нагоди Різдва буде великий військовий парад, яким командуватиме наш тато Раміро (мама – його ад’ютант, але сьогодні він вишукав спосіб її відпустити) – не забути всіх покликати до телевізора. Вірніше, до телевізорів – їх у нас чотири, але робочих три, бо якби з Іваном Олександром не сталося вищеописаного нещастя, він би його давно полагодив. Зате за тата ми спокійні: коли б не закінчився парад, на вечерю він буде – нема на світі людини, яка б любила червоний борщ і голубці більше, ніж Раміро Домінгес.
От дід… дід може і не встигнути.
Взагалі-то він вже кілер на пенсії, та іноді (особливо перед Різдвом або чиїмось днем народження) дід підробляє на подарунки. Сьогодні він узяв із собою тітку Варвару, щоб стажувалася, а то їй уже півтора роки, а вона все ще не визначилася, щодня лише читає десять томів енциклопедії і ні на чому не може зупинитися, – то дід тішить себе надією, що хоча б Варвара піде його стопами…
Але ТеБомбо дивився і сказав, що не піде. Тітка Варвара викладатиме прикладну сексологію в Університеті, який відкриється за п’ять років, і навіть дослужиться до декана. Справу прадіда продовжить лише Лінка… але тут доводиться вірити йому на слово, бо дід цього вже не застане.
А от бабця-аристократка застане.
Вона все пережила і все переживе. Вона пережила три революції (з них одну культурну), вона пережила шлюб із не-дворянином, вона народила двох дітей, вона пережила появу Зайчика-енергайзера у житті діда, пережила народження моєї мами, пережила чемпіонство своїх дочок, пережила навколосвітню подорож тітки Вітки на вітрильній яхті (з якої тітка Вітка привезла дядька Бормана), а тоді вже пережила все: і раптову з’яву Тиграна, і шлюб тітки Майї, і наше з Іваном Олександром народження, і Томила з ТеБомбо, і Крота на горищі, і – головне – те, що ми зробили з лужком, який вона колись принесла у посаг дідові – так що появи тітки Варвари вона вже майже не зауважила (втім, Зайчик-енергайзер теж цілком адекватно поставилася до народження другої дочки). Правда, іноді бабця-аристократка тихо мститься: то несподівано вискочить з-за повороту, то в цукерницю солі насипле, то Івану Олександру файли поперейменовує, то Блохастику до хвоста порожні баночки з-під пива прив’яже.
Власне, Блохастик брався Томилом як кіт; але вже на першу весну до нього почали збігатися коти з усіх прилеглих околиць радіусом три кілометри, і тут ми сильно засумнівалися про Блохастикову стать. Якби Блохастик хоча б раз привів кошенят, це стало б доказом; а так… ми питали ТеБомбо, та він лише гмикнув і сказав, що хай це буде його таємниця.
Ще немає Тиграна. Біржа зайнятості працює цілодобово і без вихідних, то він вирішив навідатися туди саме сьогодні – все одно свято і машини ремонтувати не можна. Минулого літа Тигран з червоним дипломом закінчив другий технікум – м’ясо-молочний, тільки за спеціальністю Тигран чомусь став юристом. Його допомоги з безробіття вистачає якраз на морозиво всім і бабцю-аристократку замість морозива зводити в театр. Насправді Тигран позичає у дядька Гросу гроші (це їхній з Ліндою тато, у нього є маленький банк), купує поламані автомобілі, ремонтує і продає як нові. А вчора нарешті поламався і мікроавтобус дядька Гросу, тому він сьогодні ходить навколо гаража колами і облизується, а вдіяти нічого не може – Різдво!
Колись давно (ще до появи усіх нас – і Томила, і ТеБомбо, і Лінди, і тим більше тітки Варвари) теж було Різдво, і посеред залу стояла лапата ялинка… і під нею в сльозах переховувалися тітка Майя з тіткою Віткою – саме завершився перший світовий чемпіонат із спортивного сексу, на якому вони поділили друге та третє місце, і бабця-аристократка прицільно жбурляла по дочках усілякою рухомою маєтністю та обіцяла позбавити спадщини. Дід-кілер саме офіційно був у відрядженні, а Зайчик-енергайзер слабувала (здається, бабця-аристократка напередодні почастувала її варениками з битим склом), і тому наша мама її доглядала… одним словом, заступитися за чемпіонок не було кому.
І тут у двері подзвонили. Бабця-аристократка, пообіцявши тимчасово припинити артобстріл, наказала дочкам відчинити…
На порозі лежав кошик із немовлям чоловічої статі. Єдиним супровідним документом була цидулка про те, що цього хлопчика звуть Тигран і чому б нам про нього не подбати. Підпису не було.
Після короткої сімейної наради було вирішено, що немовля залишиться у нас. Проте на посаду Тигрусиної матері претендувало дві кандидатки (нагадую: Зайчика-енергайзера та мою маму було усунуто від участі в конкурсі за допомогою вчорашніх вареників): тітка Вітка й тітка Майя. Після нетривалих, але дуже напружених дебатів було вирішено кинути монетку…
Тигруся дістався тітці Майї.
Власне, він єдиний з нас, хто не має дня народження. Зате він має Різдво! Хто ще може похвалитися чимось подібним?..
О, який жах! Руда Нелька принесла запрошення на зустріч із випускниками для бабці-аристократки і Зайчика-енергайзера – вони колись разом вчителювали в тій школі, де вчиться Нелька. (Все – можна сказати, Іван Олександр на найближчі півдоби пропав!) Бабусі чемно дякують (хоч би одна додумалася запросити Нельку сьогодні на Різдво – де там!) і обіцяють неодмінно завітати. Безнадійно!
Якби не ТеБомбо, так воно і було б. Але він нацькував на неї Томила і суворо наказав живою Нельку не випускати ні під яким приводом. Тому Томило потягнув її до бібліотеки – гратися в правду. Вся молодь потягнулася за ними – правди хотілося всім.
Отож старші покоління вмостилися перед телевізорами (вони у нас стоять поруч, всі три) дивитися парад, а ми, прихопивши дідову суміш (її інгредієнти він тримає у таємниці (правда, ТеБомбо пхикає і знизує плечима) – каже, що як буде помирати, то передасть таємницю комусь із внуків; але листя вишні там точно є), окупували бібліотеку і заходилися крутити цигарки. Нелька, виявляється, так хвацько крутить цигарки на стегні! Ми з Іваном Олександром вирішили курити одну на двох. Взагалі ніхто з нас не є запеклим курцем (крім діда), просто іноді бувають такі урочисті дні, в які ми пускаємо по колу люльку миру абощо.
Отож ми взяли склянку, накрили її аркушиком (здається, то була якась декларація про прибутки), поклали зверху монетку і почали по черзі пропалювати цигарками дірочки. Монетка впала після Нельчиної дірочки, тому кожен із нас мав право поставити їй будь-яке (бажано відверте) запитання… Іван Олександр – о, відповідальна мить! – зазирнув у її зелені очі і подумки (біс, ну чому я телепат!) запитав, чи згодна вона стати його дружиною – в горі і в радості і таке інше. Вона теж подумки кліпнула на знак згоди, але зробила це так голосно, що почули всі…
Тут до бібліотеки ввірвався Тигруся з морозивом. Сьогодні його обрахували і дали на одну порцію більше, так що Нелька тепер теж член (чи то пак членкиня) нашої родини. Перед тим, як з’їсти своє морозиво, вона підійшла до нас і поцілувала Івана Олександра в губи (нічого собі! А я? А що ж це має бути, коли вони одружаться?..).
Всі поїдали морозиво і курили, а я сиділа і розмірковувала… Взагалі-то раніше ми завжди якось були разом з Іваном Олександром. Але нещодавно він заявив, що хоче поступати на хакера, а я відповіла, що не мислю себе поза активною журналістикою і теж збираюся одержати вищу освіту з цього приводу. Ми навіть погризлися! Доведеться нам, мабуть, якось утрясти наші графіки – все-таки, як не крути, нам нікуди одне від одного не дітися, ми разом, як сіамські близнята…
Бо ми, власне, і є сіамські близнята.
В дитинстві це мене смішило – чому сіамські? Це коти бувають сіамські! А ми ж Домінгеси …
Поправка. Це Іван Олександр – Домінгес. Мене ж записали на мамине дівоче прізвище – Нечуйвітер. Повне прізвище діда-кілера – Нечуйвітер-Волохатенький (другу половину йому принесла у посаг бабця-аристократка).
Тітка Вітка вирішила перевірити, чи не надумали ми порозважатися хлопавками чи якою іншою піротехнікою в її улюбленій бібліотеці. Взагалі-то тітка Вітка має власну громадську бібліотеку (вона там працює), але наша – то просто шедевр! Її книжечка до книжечки збирали всі – це музей нашої родини! Ось старовинні дворянські книги у товстих шкіряних палітурках – це бабці-аристократки. Потерте керівництво для початкуючих свиноводів – це дядька Бормана. Історія кінематографу з картинками – тітки Майї. Дорогі еротичні трактати – власника не встановлено… Літературна спадщина Крота, який живе на горищі… Дитяча енциклопедія, на якій усі ми виросли, – та як тітка Вітка могла подумати таке!
(Я підозрюю, що Кріт – це саме її колишній коханець. Ніхто не впевнений, але скидається на те. Коли Кріт тільки з’явився, ми ще намагалися з’ясувати це питання, але швидко облишили – яка різниця, живе собі – і хай живе, їсть небагато, а зате пише такі шедеври!.. Його, правда, ніхто не бачив, але всі знають, що він сидить на горищі і що заходити до нього не можна.)
Зрозумівши, що ніякої загрози для бібліотеки ми не становимо, тітка Вітка кинулася провітрювати приміщення і залучати нас до накривання столу. У погляді ТеБомбо вона зчитала всю потрібну інформацію про Івана Олександра та руду Нельку і нагадала нам покласти ще одну чашку й ложку. У тітки Вітки особливий духовний зв’язок із ТеБомбо…
…вперше тітка Вітка народжувала більше доби, і тому хлопчика за звичаєм назвали Томилом; та виявилося, що він там був не один, а з братом-близнюком, який поки що виходити не захотів. Умовляти його довелося цілий рік; Томило дуже сумував (навіть Блохастика завів), нарешті довгоочікуваний близнюк таки народився – але це не дуже-то щось і змінило: усі спроби встановити із ним контакт не закінчувалися нічим, тому й назвали його ТеБомбо. “Непридатний для спілкування,” – здалися ми всі. Лише тітка Вітка вірила, що ТеБомбо ще заговорить, хоча нагальної потреби в цьому не було: вона вміла вести з ним довгі розмови і без слів.
Ура! Повернувся дід із тіткою Варварою. Сьогодні вони заклали вибухівку під головний офіс податкової інспекції – коли зійде перша зірка, має рвонути. Тітка Майя вимикає всі можливі телефони і пейджери – боїться, що з телестудії її поженуть знімати репортаж про цю подію (а таке вже траплялося – дідова творчість того варта!). І взагалі вона збирається за кілька тижнів розпочати зйомки власного патріотичного фільму жахів за сценарієм Крота… недаремно ж ми нарешті погубили моріжок!..
Коли ми з Іваном Олександром були маленькі і ще нікого, крім Тиграна, не було, дядько Борман вирішив відкрити свиноферму. Для прогодування свиноферми дядько надумав розорати моріжок, який бабця-аристократка свого часу теж принесла діду у посаг, і засадити його сульфією. “Сульфія” – це, як виявилося, зовсім не жіноче ім’я, а такий поживний бур’янець, який треба було різати ледь не на двадцять частин, як картоплю. Коротше, моріжок ми засадили (бабця-аристократка, правда, участі в акції принципово не взяла). Потім, коли до свиней додалися корови, ми пасли їх на цій сульфії… Одним словом, багато років усі були задоволені. Аж минулого літа дядько Борман різко скоротив поголів’я свиней, вклавши з дядьком Гросу кошти у стрічку, яку збирається знімати тітка Майя. Довелося нам перекопувати весь лужок і викорінювати сульфію… Лінда все питала, хто це її тут насадив на наші голови. Ми тактовно промовчали. Коротше, тепер це наш город. Ми з Іваном Олександром навіть вибили дозвіл організувати там грядочку топінамбура – на пиріжки…
Тітка Майя активно готується до зйомок: по кілька голин не вилазить із тренажерного залу, обладнаного в основному для неї та нашого тата. Колись її не хотіли брати на операторське відділення, бо “пуд камери – це занадто для тендітних жіночих плечей”. Тітка Майя присвятила цілий рік спортивному сексу та бойовому гопаку, а тоді прийшла до приймальної комісії, пробила кулаком стіну, витягнула нігтями цвяшок із одвірка, зав’язала його вузликом і заштовхала в вазон. Її зарахували без вступних іспитів…
А ось і наш тато!
Парад пройшов без ексцесів. Тато голодний і питає, чи готові пісні голубці. Цікаво, чому вони називаються голубцями? Одного разу (Лінда тоді ще тільки народилася, і треба було влаштувати її презентацію – хрестини чи звіздини, не пам’ятаю вже, як воно називалося) у нас була фінансова криза, викликана якоюсь урядовою кризою, і Тигруся наловив бродячих голубів – ото дійсно були голубці!.. Якщо коли-небудь ми з Іваном Олександром втечемо з дому, то обов’язково варитимемо супчики з голуб’ятиною, хоча Томило й кривиться і каже, що це нечисті птахи, – добре, що його ще не було на Ліндиному народженні!
Всі збираються за столом. Ми здмухуємо із лав душі предків, кладемо ще одну тарілку і чашку з кутею. Тітка Варвара прислухається до якогось підозрілого шарудіння на горищі і біжить на кухню за ще однією чашкою куті – для Крота. Дід-кілер набиває люльку, запалює свічку і прикурює від неї. Всі замовкають, проймаючись урочистістю моменту. Дід затягується, випускає дим, довго мовчить (його думок не можу читати навіть я), а тоді говорить:
– Ми зібралися тут усі: дві мої дружини, чотири мої дочки, три чоловіки моїх дочок, мої внуки Тигран, Іван Олександр, Іванка Олександра, Томило, ТеБомбо, Лінда, моя правнучка Ангеліна, дружина мого внука Неля, Кріт на горищі, а також ті, що вже були і ще будуть, а також кіт під столом. Дякую всім Богам за ще один рік. Сподіваємося, наші мертві спочивають у мирі. Хай тепер кожен помолиться про себе і знайде свої слова. А ще краще просто послухайте, як б’ються серця кожного з вас. Ісусе, Свароже, Мітро, Адонісе та всі інші – хто б ти не був і як би тебе не звали – веселого тобі Різдва!..
