Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50955
Рецензій: 95696

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 5657, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '35.173.178.60')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Справжнісінька правда

Пригоди годинника

© vanda, 19-07-2007
"Про Гришу – ні слова!" – часто задумливо повторює вчителька хімії Людмила Анатоліївна, коли дивиться на нашого Гришка Василенка. Якось вона розповіла такий собі учительський анекдот. Мовляв, приходить учителька додому і щоразу починає "професійні" розмови, герой яких – якийсь типовий порушник дисципліни Гриша. Сідають  з чоловіком їсти, а вона: "А Гриша приніс на урок мишу". Час відпочивати, а вона: “А Гриша сьогодні вікно розбив…". Ну і таке інше. Одного разу жінка хотіла щось сказати, а чоловік як грюкне кулаком по стролу: "Про Гришу – ні слова!"
Суть професійного гумору, мабуть, до кінця розуміє тільки сама Людмила Анатоліївна і, можливо, її чоловік. Як не дивно, Гришко теж по-своєму розуміє вчительку і стає на диво слухняним,  коли вона замість зауваження  тихо каже ніби сама до себе: "Про Гришу – ні слова…"  А от ми в таких випадках щоразу згадуємо конкретну пригоду з годинником і  зловісними ударами по столу, яка сталася з нашим Гришком Василенком. Розповідь про неї вже передають з уст в уста, виникає народний анекдот, тому вважаю за потрібне точно записати, як було все насправді.
Коли неприємності минулися, Гришко сам про все щиро розповів у класі. Він лише випустив той факт, що йому дуже подобалася Оленка Вакуленко. Безперечно, всіма його вчинками керувало кохання, хоча він вдало прикривав це почуття жартами – такий собі самозахист. Але його видавали очі. Вони в нього "волоокі", як писали давні греки, – темні, булькаті, з довгими загнутими віями, печальні і задумливі, коли він дивиться на Оленку.
Того дня Гришко підсів до неї і поводився "як лицар", тобто вигадливо набридав: падав на підлогу, коли зі столу скочувалася ручка; повзав, щоб знайти її (а попередньо робив все можливе, щоб у дівчини та ручка чи олівець впали); на перервах картинно  дарував крадені зі шкільної клумби айстри, добряче прим'яті в нього за пазухою; співав їй на всю школу. Вона ж, звичайно, ні в яке кохання не повірила. Хіба можна Василенка серйозно сприймати, він же артист, розіграє кого хочеш! Оленка просто побачила, що Гришка не позбутися, і гру прийняла. Вона королівським жестом вирядила його до буфету за булочками, а квіти встромила у вазон на підвіконні.
Гришко ж настільки ввійшов у роль закоханого лицаря, що посмів дуріти навіть на уроці історії. Ні, він сидів відносно спокійно і тихо – на уроці історії у нас завжди гарна дисципліна, а  від тиші і монотонного голосу вчителя хочеться спати. Наш історик Микола Володимирович – чоловік грізний, високий, сивий. Він такий, що може не обмежитися зауваженням, а ще й  в гості прийде: "Скажеш мамі, що буду сьогодні ввечері, нехай ставить чайника". І мама тремтячими руками кладе у вазочку печиво, готує чай, винуватця лають або й луплять, і вся сім'я трепече. Бо, як правило, батьки порушника теж були учнями Миколи Володимировича. А це на все життя…
І ось на уроці у самого історика з Гришком трапилося нещастя. Він забрав в Оленки годинник і почав ним гратися. Відстібнув від браслета, притулив до одного вуха, до другого, до губ, спробував на зуб – Оленка ж бо казала про свого годинника, що він у "позолоченому корпусі". Микола Володимирович помітив ці кривляння і не зводив з Гришка очей. Тоді  Гришко запхнув годинника за щоку, зробив страшну гримасу і навмисно прошипів Оленці, що він його ковтнув. Історик не витримав і ляснув долонею об стіл. Гришко від несподіванки дійсно проковтнув годинник.
Він одразу трагічним здавленим голосом попросив вибачення в учителя. Той прийняв  щире розкаяння, не здогадуючись, що так злякало хлопця. Потім Гришко написав Оленці записку: "Прощавай і прости" і сидів скам'яніло  до кінця уроку. Але почувався він нормально. Зрештою, годинник був не більший за черешню. Але була ще одна причина, щоб серйозно боятися: що скаже батько, коли довідається про те, що сталося? Чи не зателефонують йому батьки Оленки?  Батька Гришко поважав, а його важкої руки боявся змалечку. Але якщо тут були якісь надії, то гірше було з самою дівчиною. Оленка на перерві твердо сказала йому: "Поверни мого годинника або не підходь до мене ніколи!"  Було не до жартів.
Після уроків Гришко у відчаї пішов з вірним другом до лікарні, і там йому просвітили нутрощі. Хірург радився з рентгенологом, а  Гришко чекав у коридорі. Чекав, що зараз скажуть негайно лягати на операцію. Але він, звичайно, бадьорився.
– Послухай, цокає? – удавано весело питав він друга.
– Ще цокає, – відповідав той, притуляючи вухо до Гришкових грудей, хоча чув тільки бухкання серця.  
Та ось покликали постраждалого. Гришко з порогу впав на коліна і трагічним голосом запитав у  лікаря, яка його доля і що з ним тепер буде.
– Хочу сказати, що тобі, хлопче, пощастило! –  посміхнувся  лікар і прописав йому чекати природного вирішення цього питання. Так пройшов день, другий, третій. До батька все-таки дійшла якась інформація про гришковий “виступ” у лікарні. Ввечері він покликав сина, звелів сісти перед собою і почав його грізно допитувати. Гришко щось плів, викручувався, аж поки батько не вдарив широкою долонею по столу:
- Признавайся, що ти накоїв?
Від того стуку і крику Гришкові терміново приспічило вийти. Ось так вдруге від удару по столу вирішилася доля годинника. Від нього  лишився неушкодженим тільки корпус, а все інше зіпсував шлунковий сік…
Те, що далі вчинив Гришко, міг придумати тільки він. Ретельно вимивши залишки годинника  і вимочивши його в маминих парфумах, він відніс його до гравера. Той уважно подивився на Гришка поверх окулярів, але мовчки зробив кучерявим почерком  напис: “Він був біля мого серця“. З тим написом  реліквія і повернулася до Оленки. Невідомо, як пройшло вручення, чи щось додавалося до пам'ятного сувеніра і що сказала Гришкові  Оленка, та примирення відбулося...
27.09.2006

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Не школярі, а страуси.

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олександр, 24-07-2007

Так романтично

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 20-07-2007

як у тореадорів

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Волошка, 19-07-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.41051316261292 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …