В колоді карт існують джокери. Вони, сідаючи за гральний стіл, гадають, що грають всіма іншими картами, але тим часом доля грає ними. Спочатку джокери були нормальними людьми, що мали краще чи гірше дитинство, мрії, прагнення… А тепер вони просто джокери, гральні карти, що блазнюють всім чим лише можна, що загубилися в світі та в собі.
Чотири джокера, чотири долі: Віта, Лола, Карл, Езоп
Віта ховалася від щирості, блазнювала перед коханням, жонглювала подорожами, чи то втечами, любила ворон та антени. А також вона шукала чогось в мистецтві: натурщиця, що кохалася з художником, скульптор, що заліпив себе в скульптуру, а потім розбив. І помер. Віта не мала справжніх почуттів, реальних емоцій, бажань і саме їх намагалася віднайти. Маючи матеріальний достаток, друзів, чоловіка, роботу, Віта не мала нічого.
Лола хотіла сховати себе, блазнювала безпосередньо з собою. Їй так не подобалася та проста дівчина, котрою вона була, тому вона її так старанно ховала. Їй так хотілося бути іншою: красивою, багатою, коханою. Але вона була проституткою. Вона хотіла нею бути. І виражала свій хороший настрій короткими спідницями.
Езоп хотів мати гроші. Хоч він і любив батьків, але вони - звичайні селяни, тому вони були від нього далекі, й він соромився їх і намагався заховати своє селюцьке нутро за вигаданими ним же нормами та ідеалами. Він хотів грошей і ради цього блазнював перед жінками. Брехав їм в очі, закохував у себе, жив за їх кошт. Звичайнісінький альфонс? Голохвастов по-штельмахівськи? Чи просто блазень?
"Він - актор, невизнаний талант якого оплачується дивовижними рахунками його коханок"
Карл грав у справедливість. Він переконував себе, що вбиває не за для помсти, а за для справедливості. Його справедливість полягала у доведенні чогось самому собі, здобуттті чогось значимого, аби виправдатися перед самим собою за травмовану в дитинстві гідність. Карл грав роль люблячого батька та сумлінного двірника. Він любив прибирати вулиці, двори, зайвих людей, що не вписувалася в його власний світ.
Джокери мали багато спільного. Вони не любили своїх імен:
"з таким ім'ям як у мене, я ніколи не стану Ейнштейном"
І тому нікому не розповідали, що насправді їх звати Кіра, Марина, Макс та Антон.
Блазні блефують навіть із смертю. Але смерть блефує з блазнями, то дихаючи в обличчя, то підступно зникаючи. Померти вдається лише Віті… з другого разу.
Блазні грають в карти з долею, хоча, можливо, це вона ними грає. Почергово витягують джокера з її колоди. Джокер Віти - поїздка на Мальту, точніше, втеча від Києва. У такий спосіб вона хотіла повернути давно втрачене, але загубила те, що мала: коханого Аркадія, можливо тому, що запізно зрозуміла, що кохає?
Езоп теж отримав свого блазня - Анжеліну, якою давно марив. Анжеліну, що снилася йому і обманула його, налякала, пошила в дурні.
Лола витягнула з колоди долі Маркуса, дівчина сподівалася, що це щире, справжнє кохання, навіть взаємне. Виявилося, що це не зовсім так. Справжньою картою для Лоли став блазень Езоп.
Карл витягнув з колоди чергового гомосексуаліста, котрого хотів вбити заради справедливості у світі. Але гомосексуаліст вбив його тещу й дітей. Залишив по собі лиш жагу помсти.
І ось цю колоду карт, хтось постійно тасує (автор? Неназваний автором герой?), а потім розкладає подивитися, як же розташувалися джокери та інші карти. Тому Карл бачить Віту, Лола закохується в Езопа, Езоп краде гроші у Лоли, вона ж чіпляється за мітлу Карла. Тому в долі Лоли з'являється невідомий, що веде щоденник, тому Карл, що вбиває, опиняється раптом батьком убитих, тому Віта, що не кохає, раптом розуміє, що все ж таки кохає, а одурювач Езоп сам стає жертвою хитрості.
Люди живуть, усвідомлюючи свою масть і вартість, а джокери страждають, шукаючи себе в брехні, подорожах, мистецтві, вбивстві. Але нічого там не знаходять, як би вони себе не переконували.
У кожного з блазнів була крихта справжнього, що не давала їм, блазнюючи, остаточно згубити себе.
Віта, хоч і пізно, віднайшла своє загублене справжнє кохання, ходила слідами сліпих спогадів. Але розбивши скульптуру ворони на антені, можливо символу її минулих блукань і обману, вона накладає на себе руки. Тому що джокер - її суть, і жити, як людина вона не може. Вона потрапляє у відбій.
Лола закохується по вуха в Езопа, повертається до тієї простої дівчини, якою вона є. І все ніби чудово, але Езоп - блазень, і їх стосунки досить хиткі й побудовані на брехні. Лола не назвала свого справжнього імені чи професії. На що перетвориться згодом її нещодавно знайдена чирвова масть - невідомо.
Езоп має живе й пульсуюче дитинство, що не відпускало його серце. І на чолі його дитинства стояла Гренні, його бабця. Дитячі спогади повсякчас переслідують Езопа, вносячи корективи в його доросле життя. Але він так і не відпустив його, він так і не зміг віднайти і пофарбувати хрест бабці на кладовищі.
Карл мав живу помсту в серці. Його теж не відпустило дитинство, але не солодке, як у Езопа, а жорстоке й болюче, коли над ним поглузували хлопці, коли він пережив сильне приниження. Саме ота дитяча образа підштовхула вбивати гомосексуалістів і просто людей, що не подобалися Карлу.
Тонка авторська гра деталями змушує задумуватися над книгою, розгадувати її, прораховувати карти і ходи.
Блазні - люди, з яких зняли маску масті, вони мусять усвідомити себе в цьому світі, в цій грі. Але це не так просто. Тому вони заплутавшись і заплутавши інших, вибувають із гри, виконуючи чужу роль або потрапляючи у відбій, блазнюючи з картами, гравцями і собою.
