Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2490
Творів: 44924
Рецензій: 87905

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза рецензія для ДЧ

Спосіб створити родинне пекло

© Рудська Марися, 18-07-2007
"Гівнюк" - книга польського автора, наймолодшого призера престижної польської премії "NIKE" Войцеха Кучока, видана українським видавництвом "Кальварія" в серії "Бібліотека журналу "Четвер".

Переклад з польської зробила Наталя Чорпіта. Перекладений текст має польський смак і навіть запах. Перекладачка дбайливо посипала його полонізмами. У зв'язку з цим виникають сумніви, чи буде зрозумілим текст всім (!) українцям?


Роман поділено на три частини - "Раніше", "Тоді", "Потім".

В тексті Войцеха Кучока немає нічого випадкового, і якщо вам здалося, що якась деталь там просто так - значить, ви неуважно збирали картинку.

Біля того будинку, в котрому жив гівнюк та його родина, росло дерево - дуб. З того дерева батького старого К. бажав зробити собі труну. Те дерево пояснює структуру роману: "раніше" - це корені,історія родини, "тоді" - це стовбур, дитинство і формування гівнюка, "потім" - це гілля, листя, плоди, результати виховання.

РАНІШЕ

Частина, в якій розповідається історія родини оповідача. Родина жила у великій трьохповерхівці на вулиці Цвинтарній.

Родина гівнюка поділяється на дві частини: родина старого К і родина мами. Родина старого К подана значно детальніше, проте в ній не було щасливих людей. Кожен має свій втрачений шанс.

Особливе значення автор надає іменам, вони є лише в тих, хто їх вартий: дідо Альфонс, Ґуньо, Льолек.

Декого він не лише не називає по імені, а навіть не підкреслює родиних зв'язків. Таким є зокрема батько гівнюка, старий К.

Всім іншим, хто жив у домі, дісталися назви за родинними зв'язками: сестра старого К., брат старого К. і лиш мати залишилася просто матір'ю. Але це не просто собі так, це слово значить набагато більше, ніж перераховані вище назви родичів. Саме до матері тікав малий від побоїв батька, саме в материного батька було імя, саме матір поставала чимось більш-менш світлим у житті гівнюка. Проте навіть вона не в силі була опиратися пеклу, що творилося в домі, й часом сама роздмухувала полум'я родинних чвар.

Прізвищем нагороджуються сусіди, що викупили перший поверх родинного будинку, та незважаючи ні на що, родина їх люто ненавидить. Адже їм прийшлося продати житлоплощу, якою родина раніше володіла сама.

Навіть сам гівнюк залишається без імені. Чим же завинив малий, що йому не дісталося імені? Iм'я - це ознака особистості. А особистість гівнюка вбили канчуком.

Цей роман - родинна драма.

Той дім - це стіни, що обмежують приватне пекло однієї родини, в якому опинився оповідач. Все, що він зробив для потрапляння в пекло - це народився.

В тому домі шанували родинні традиції: гноблення, страх перед волею ближнього. Старий К. боявся волі дружини та сина, тому він з нею продуктивно боровся впродовж всього свого життя. Сестра старого К. боялася волі брата, брата старого К. А той через м'якість характеру, закомплексованість кориться волі сестри і навіть жінку, про котру він мріяв усе життя, переховував від сестри.

Батько старого К., що збудував той дім, марив уві сні з часів війни, зруйнованими будинками, спаленими, поваленими, неіснуючими. Руїни приходили до нього мало не щоночі. Але війна так і не спромоглася забрати жодного будинку в околиці. Родинний дім зруйнувало зло, що в ньому накопичувалося, але батька старого К. на той час вже не було.

Будинок безперервно старів. Старіли не лише речі, а й люди.

Родина, мов шкарпетка, зношувалася з покоління в покоління, поки не залишився старий К., зогниле дерево батька, брат старого К., не певний в собі, старий і холостий, сестра старого К., що провела вік в моліннях і обмеженні свободи брата старого К., та гівнюк, що так і не зміг втекти з родинного будинку.

ТОДІ

Це період виховання гівнюка.

Знаряддя виховання - це канчук. Раніше ним виховували великих собак, а тепер дитинча людської породи., що жалібно скавуліло і кричало від болю під ударами.

Батько не знав, що це боляче, адже його ніколи не били, а слів він не слухав.

Крім канчука малого виховувала ще слина, слина була в школі і дорогою до школи, слина була засобом конфліктування та вирішення конфліктів.

Санаторій, на який, мов на ковток волі, сподівався малий, обернувся для нього жахом. Ледве гівнюк втиг скучити за мамою та … старим К., як зрозумів, що навіть тут є старий К., все одного його контролює і карає бійками жорстоких від заздрощів до його здоров'я астматиків. І йому навіть не було куди втекти, і гівнюк втік додому і він вже ніколи не зможе втекти від того дому.

Дитина не мала любові та уваги для нормального зростання і тому завойовувала її неправильними методами, наприклад, хворобами. Їх любив гівнюк саме тому, що батьки не сварилися, що був спокій та увага. І навіть шкряботіння маминої ручки здавалося малому чимось надзвичайно цінним. Втім, ці дні радості гівнюка старий К. вмів перетворити на кошмар, намагаючись у відсутність мами вилікувати застуду класичною музикою.

Родина існувала в постійних сварках, докорах у власних невикористаних шансах та взаємоприниженні.

Їм не варто було боятися потрапити в пекло, вони запровадили його собі в домі:

"Колись, іще малим, я запитав її [маму], як воно там у пеклі?

Мама відповіла мені тоді навдивовижу впевнено, наче вже побувала там, наче то був її власний досвід, а не уява:

- Синку, в пеклі тобі найперше показують усі твої невикористані шанси, показують, як виглядало б твоє життя, якщо б ти уналежний час вибрав належний вихід. А потім тобі показують усі ті хвилини щастя, які ти прогаяв поки ти спав (…)

- Потім, синку, залишають тебе самого з твоїми докорами сумління. На цілу вічність. Немає більш нічого й нікого. Тільки ти й твої докори сумління…."

Спочатку вони мали шанс: один одного. Потім спостерігали, як цей шанс зникає, а потім кожен залишився сам для себе, сам собі.

Дорослішання давалося гівнюку з муками.

Він не зміг опертися навіть на релігію. Він навіть не висповідався отцю, що дуже хотів почути від нього розповідь про онанізм, а натомість почув лише фразу: "Я згрішив, отче". Слід зазначити, що це був останній раз, коли гівнюк називав отця "отче".

Старий К. не хотів вірити у те, що дитинча людської породи - дорослішає і стає самцем.

Старий К. позбавлявся свого єдиного засобу самоутвердження.

ПОТІМ

Потім дім постарів не лише людьми, але й речами. Він неухильно рухався до своєї гибелі.

Автор дуже реалістично описує старість дому, кожного разу вражаючи точністю та життєвістю.

Трухляве дерево батька старого К. зогнило в його дітях…

Згодом гівнюк все життя тікатиме від того дому і постійно позіхатиме, навіть уві сні. Можливо, він засинає? Можливо, у напівсні він пропустить всі ті хвилини щастя, що їх показуватимуть в пеклі? Можливо, в ньому засинає родина К., щоб уже ніколи не прокинутися? Можна лише здогадуватися…

Особливе значення в романі мають символи.

Головний символ це ГІВНО:

Гівнюком називали малого в родині, а часом і поза нею, від гівна, що вирвалося з каналізації, загинула родина. Врятуватися дозволили лише матері. Хоч герої часом називають своє життя пеклом, все ж вони не є пекельною силою, вони не є силою взагалі. Відходи, непотріб, котрий щодуху намагається самоствердитися і все довкола перетворює на таке ж гівно. Все це накопичувалося роками, а потім вибухнуло, вирвалося і зруйнувало тх, хто його породжував. Родину К.

СЛИНА - це символ виховання поза домівкою. Слина незамінний секрет в організмі, проте, опиняючись поза ним перетворюється на щось бридке, принизливе й противне. Так само як і гробарі, що жили на вулиці Цвинтарній, - необхідна частина суспільства при виконанні своєї роботи, але разом з тим це низькі, обмежені люди поза нішею, виділеною їм суспільством.

КАНЧУК це символ батька, що не може самоутвердитися перед собою та перед гостями іншим способом, ніж фізичним насильством над власним сином. Над істотою, що не може постояти за себе, через слабкість, "здихляцтво". Це символ антивиховання, що замість поштовху до розвитку сприяє деградації. Старий К. осліплював свого сина страхом до себе, щоб той не зміг побачити його власну слабкість. Власну гівняність.

Крізь весь роман проходить образ війни: спочатку війна зірвала постіль, тишу й спокій родини. Війна примусила їх продати перший поверх будинку, боятися та змінюватися. Війна ж була заповітною мрією малого гівнюка:

"Я хотів щоб вибухнула війна, Я чекав, що спалахне якась війна, нехай би хоч на кілька днів, я б тоді вступив до армії, котра б боролася проти тієї, в якій воював би старий К., і навіть якби він не воював у жодній, якби десь сховався і намагався перечекати, я був би у ворожій армії і виконував її накази, а наказом було би стріляти у противників, тоді і під егідою закону я міг би прийти додому й застрелити старого К., після чого війна могла би скінчитися."

Гівнюк хотів вбити старого К. саме вдома. Він не боявся принести смерть, бруд, зло додому, це місце не було для нього святим, чи принаймні таким, яке б варто було захищати. Це просто помешкання, де були вимушені співіснувати він, старий К. і мама.

Дитина, що не є бездомною, увесь цей час росла без відчуття дому.

Антибіографія - саме так називає цей роман автор, це приклад спотворення дитинства однієї малої дитини, що ні в чому не була винна. Що просто народилася у світ, де вже були старий К та його канчук…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

до теми

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Myroslava, 20-07-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.37103509902954 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Нездоланні». Залежності, які тримають нас на гачку
Чи думали ви про те, скільки часу щодня займає перевірка електронної пошти, соц. мережі чи нова серія …
«Чому нації занепадають». Теорія і історія світової нерівності
Є книжки, які, попри певну спрощеність чи, можливо, саме завдяки їй, здатні вплинути на світогляд широких …
«Люди чи прибуток». Відповідь однозначна
Піддатися спокусі легкого збагачення чи подумати про людей — ми опиняємося перед таким вибором чи не щодня. …
Для чого бізнесменам «Мистецтво війни»?
Може видатися дивним, що трактат, якому більше, ніж дві тисячі років, допоможе нам навчитися бізнесу. …