Чет сидить в темному кутку Палацу культури і хлище з фляги коньяк. Поруч гримає музика, бігають якісь діти в химерних вбраннях, квокчуть занепокоєні мамки, іноді спалахують якісь суперечки. Чет відчуває себе самотнім і зайвим, йому так хочеться втекти з цього бедламу, але не можна, бо йому треба написати великий репортаж з всеукраїнських змагань по бальним танцям. Єбальним танцям! Чет не вимовляє по іншому назву заходу, на який його послав Кох. Цей Кох зовсім збожеволів. Одного разу прийшов в редакцію і сказав, що перетасує профілі журналістів. Виявляється, американці вирахували, що якщо журналіст багато років пише про одну галузь, то в нього замилюється око і він перестає бути ефективним. То раз на п’ять-сім років журналістам треба змінювати профіль. Чету дісталася культура. Це теж саме, що для Паніковського Поволжя. Неможливо жити! Всі ці провінційні театри з їх закомплексованими зірками, пиздануті на всю голову музейні робітники, художники-алкоголіки, йобані клуби авторської пісні зі всіма цими гітарними імпотентами, молодіжна субкультура, яка курила стільки трави і так багато розмовляла про свою крутість, що за всім цим не встигала навчитися ані грати, ані співати. Оцей весь культур-мультур, пихатий і безсилий непотріб, Чету тепер доводилося описувати. Він би краще його обісцяв і забув.
Тим більше, що напевне знав, чого там Коху сеча вдарила в голову. Його коханка зненацька закрутила роман з німецьким інвестором і поїхала з ним до славетного міста Бремена. Кох, мабуть, мав до вертихвістки велике почуття, бо зробився сумний і зморшкуватий, навіть перестав бігати. Щоб кудись дітися, Кох вирішив врятуватися на роботі. Але редакція працювала як налагоджений механізм, не було особливого простору для дій, то Кох вирішив провести реформи. Ось так Чет перетворився на культурного оглядача, не при людях буде сказано.
Дивився на сцену, де витанцьовували учасники змагань. Чет ні хера не розумів у танцях, то зосереджувався на дівчатках. Маленьких обминав, бо був проти педофілії навіть у думках. А ось тих, хто побільше, їв очима. Дівчата були гарненькі, такі молоді та свіжі, у цих своїх минімалістичних сукнях, розпалені танцями. Так матляли своїми задками, що можна було добре розгледіти маленькі і спокусливі сідниці. \"Ах ви ж мої хороші!\", Чет завжди так думав, коли бачив гарненьких дівчат. Подивився якісь латинській танок, а потім на сцену вийшла малеча. Можна було зробити кілька ковтків, а потім треба йти і шукати фотографа, щось йому замовляти, думати над аспектами матеріалу. А, хай йому грець!
- Сподіваюсь, що це в тебе не сік?
Хоч питання було несподіване, але Чет навіть не сіпнувся, подивився в бік і побачив поруч худеньку білявку з гострими плечима. Вона (це була Ягнятко, але ж Чет не був ще з нею знайомий), щиро посміхалася.
- То сік, чи ні?
- Коньяк.
- Можна?
- Звичайно.
Дівчина зробила такий ковток, що відразу викликала у Чета повагу. А коли ще задоволено почала гурчати, то Чет і зовсім розчулився (звичайно, відіграв роль і коньяк, якого Чет вже випив майже чотириста грам).
- Як тебе звати?
- Маріана.
- Це в честь героїні латинського серіалу?
- Ні, батько хотів назвати Марією, а мамо була за Ганну. Оце і вийшов компроміс.
- Мене звати Чет.
- Будемо знайомі.
Вона сказала це так спокійно, наче їй кожен день зустрічалися хлопці з ім\'ям Чет. Зазвичай усі починали питати, що за ім\'я таке, Чет розповідав свою історію, починалась розмова, а ця білявка сиділа і дивилася на сцену. Тільки зараз Чет помітив, що дівчина була досить незвично одягнута. Якесь трико.
- Ти теж виступаєш?
- Так, але пізніше.
- Якийсь танок?
- Ні, акробатичний етюд.
- Ти акробатка?
- Ну так, намагаюсь.
З цього моменту серце Чета було скорене. Чет дуже любив незвичних жінок, бо й себе мав за незвичну, в сенсі непересічну людину. Серед його пасій була бандуристка, танцівниця зі стрип-клубу, студентка з педуніверситету, яка знала фарсі, а також поетеса. Що правда, остання творила вірші лише напідпитку, але тоді вже просто випромінювала риму за римою. А потім одружилася на мерчандайзері (Чет так і не зрозумів, що це за херня), закодувалася і народила вже трьох дитинчат.
- Акробатка. Це круто.
Вона посміхалася. Маленькі зморшки, майже павутиння біля очей. Гострий носик, білі щоки , тонкі губи, така чуттєва шия, і білі, дрібні кучери, наче розсип срібних монет.
- Слухай, я з іншою планети, пішли покажу тобі свій космічний корабель.
- Що?
Вона подивилася на Чета з подивом.
- Це я залицяюся. Хочу ближче познайомитися з дівчиною, яка мало того, що так може пити коньяк, так ще й і акробатка.
Чет на секунду уявив, що акробатка може витворяти у ліжку, і зрозумів, що закохався, як дурень. Дівчина посміхалася і ще сьорбнула коньяку.
- Добре, якось зустрінемося. Я пішла готуватися.
- Тільки не впади на глядачів.
- Їх так мало, то великих жертв не буде.
Вона пішла до сцени. Тонка талія, а ноги, які ноги! Чет подумав, що ти ноги дуже добре б було пройти поцілунками аж до самої цариці ночі, що дарить задоволення. Чет був п’яний, то думав якимись поетично-еротичними образами. Забув про усі танці, уявляв Маріану, її невеличкі груди, такі грайливі і призовні.
- У тебе стоїть чи що?
Зовсім не вчасно приперся фотограф. Ну звісно стоїть, а що ще може бути від цієї коньячної акробатки! Тільки не твоя фотографічна справа, що там у штанах робиться. Чету прийшлося випроваджувати фотографа, ще випили по сто п’ятдесят горілки, бо коньяк в буфеті Палацу культури не продавався. І правильно, в закладах культури тільки горілка!
- А тут приходить до мене одна. Каже, що треба гроші на закордонний паспорт. Я кажу, що заробити треба, вона посміхається. Тут мені замовлення з Угорщини. Анальне дільдо. Я вибрав хуй такий дебелий, кажу, давай, блять, зображуй пристрасть. Потім ще пару раз на лесбо попрацювала, я їй заплатив, зробила собі паспорт. Тепер, мабуть, десь в Стамбулі мандою торгує.
Фотограф займався різними сумнівними зйомками. То українських наречених для американських женихів знімав, то якусь там еротику-порнографію. Заробляв непогано, хоча колеги кілька разів чистили йому пику за демпінг. Він на них скаржився, що ціни гилять і працювати не хочуть.
- Я на об’ємах заробляю!
Ще любив похвастатися, що у нього завжди баби під рукою. Чет завжди при цьому посміхався, бо як кажуть, у нежонатого чоловіка секс завжди під рукою. Думав, про те чортеня у трико, ледь відкараскався од фотографа і побіг в зал. Там вже танцюристи кудись ділися, а виступала заводська самодіяльність. Кілька номерів суцільного безглуздя, коли вийшла Маріана. Вона жонглювала і водночас робила акробатику. Така тоненька, раніше Чету здавалося, що неможливо закохатися в жінку без примітного задку, але зараз він ледь не плакав від щастя (це кіно, то тут Чет міг і заплакати, але в реальному житті ніколи).
Коли Маріана закінчила виступ, то гаряче аплодував, майже єдиний в залі. Потім чекав її на виході з Палацу. Вже встиг сто разів подумати, як зустрічає її, починає цілуватися, потім їдуть на таксі, мчать до нього і там займаються коханням усю ніч. Чету хотілося цілувати її ноги і сіднички. Він так замріявся, що не замітив, як вона вийшла. Прийшов до тями, тільки коли почув її сміх. Такий легкий і приємний, наче прохолодний вітерець у спекотний день.
Чет підняв голову і побачив, що Маріана йшла не одна. Якийсь нахабо обіймав її і мацав за сідниці. Саме це (і звичайно коньяк з горілкою), невимовно розлютило Чета, який побачив як кохання, принаймні ніч кохання, тануть у руках якогось бовдура. Якби Чет був трохи тверезіший, він би впізнав у кавалері акробатки хлопця, який виступав з гирями. Якби Чет був ще більше тверезіший, то він би міг провести ланцюжок логічних операцій, які б привели його до висновку, що з гирьовиком краще не битися. Якби Чет був зовсім тверезий і не закоханий, то він би спокійно прийняв той висновок і пішов додому, де б подивився порнографічний збірник, який подарувала стриптизерша, коли йшла від нього.
Але Чет був п’яний, як чип, і закоханий, як перший закоханий чоловік на Землі. То він левом кинувся до кавалера Маріани. Що правда, лев цей сильно хитався, але спромігся нанести влучного і сильного удару по ворогу. Зазвичай от ударів Чета люди гепалися, як перестиглі яблука від пориву вітру, але це ж був артист, що працював з гирями. Він встояв, більш того, вдарив Чета. Зазвичай Чет тримав удари на ногах, але це був якийсь дивний вечір, коли усе відбувалося не так, як завжди. То Чет впав на землю, відразу як дві башти Всесвітнього торгового центру. Це означало, що він розвалився, майже перетворився на суцільну руїну. Гирьовик був людиною без моральних принципів, то хотів додати нападнику ногами і тоді б Чет міг вмерти молодим і п’яним, як рок-герой. Але Чет не любив рок (як і всі інші стилі музики), а поруч була Маріана, яка зупинила гирьовика і навіть вмовила його відтягнути Чета у фойє Палацу культури, щоб він не змерз на вулиці, де була зима (а чого б інакше Чет пив би, як не для того, щоб підтримати організм у сумну і холодно зимню пору).
Хоч удар був міцний, але інстинкт самозбереження допоміг Чету відповзти від дверей під батарею і там вщухнути. Це допомогло оминути сторожа, який би точно викинув Чета на вулицю, не дивлячись на мороз.
Через кілька годин Чет прийшов до тями, трохи проблювався і відчув, що в нього пропало одне око. Вивчення пальцями допомогло зрозуміти, що око на місті, просто заплило якоюсь болячою масою, в якій Чет не впізнавав власне тіло. Вранці він пошкандибав у лікарню та не впізнав себе у дзеркалі, потім лікарі казали щось про пошкодження вічного дна. Коли Чет прийшов до редакції, Кох почав кидати громи та блискавки, пообіцяв залишити до кінця року без премій і відправив у двотижневу відпустку за свій рахунок. Чет пішов додому, трохи соромлячись вигляду свого обличчя. Щоб відволіктися, Чет розмірковував на різні теми і вже майже дійшов до свого дому, коли згадав обставини отримання синця. Точніше одну обставину, а саме Маріану.
Її сміх, її очі, її плечі, її груди, що стирчали під трико. Чет якось спокійно і чітко зрозумів, що без тої жінки життя робиться схожим на пісний борщ, в який ще і солі не поклали.
- Маріана, я йду до тебе, кохана моя.
Чет це вимовив доволі гучно, навіть перехожі почали обертатися. Але Чет не пішов до Маріани. Хіба можна являтися до коханої жінки у вигляді побитого собаки? Чет Загорулько ніколи не ходив на побачення неголеним чи у брудному взутті, що вже казати про синець на пів-обличчя. Чет посилено його лікував, аж поки не звів зовсім. До того часу встиг дещо розвідати про Маріану. Що вона жила з тим клятим гирьовиком у гуртожитку, що вона була сирота – її батька, підсобного робітника цирку роздавив слон, а мати отруїлася поганою горілкою. Чет розумів, що дівчині приходилося важко у житті, то вона трималася гирьовика, хоч той виглядав суцільним дегенератом. Чет уявляв його, як напів-істоту, напів-машину, яка тільки і робить, що жере м\'ясо і тягає гирі. А ще, іноді, зовсім рідко, бо де багато м\'язів, там хуя ні хуя, лапає Маріану.
- Красуне, ти варта ліпшого!
Чет казав це сам собі, коли йшов з квітами і тортом освічуватися Маріані у коханні, а також пропонувати руку і серце. Вона розсміялася і спитала, чи не жартує він. Чет сказав, що серйозний, як ніколи.
- Маріана, я кохаю тебе. Переходь жити до мене, так на цій скучній планеті стане на дві щасливих людини більше.
- Спасибі, Чет. Але ні.
- Ні?
- Ні.
- Чому?
- Тому що мені добре з Толею.
Господи! Його звали Толею! Чету здавалося, що більш банального імені не придумаєш.
- Красуне. Я кохаю тебе. В мене немає великих грошей, але повір мені, що моє кохання багато чого варте. Ніхто у світі не буде кохати тебе так, як я.
- Можливо, але я залишаюся з Толею.
- Він дегенерат. Привіт з неандертальських часів. Він вміє розмовляти?
- Вміє.
- То треба зробити номер \"Мавпа, що вміє розмовляти по-людськи\".
- Чет, не треба.
І вона якось так сумно посміхнулась, що Чету аж кольнуло у серці.
- Господи, Маріана, ти так посміхнулась, наче у нас позаду багато років всякого різного і ми так зморились один від одного, що навіть дивитися один на одного нам важко.
- Чет, тобі треба йти. Скоро прийде Толя, ще чого доброго знову зчепитися битися.
- Битися з цим звіром? Та я його просто пристрелю, зроблю чучело і поставлю як рідкісний трофей у краєзнавчому музеї (Чет займався культурою вже кілька місяців, то почав не тільки багато пити, але й розбиратися у музеях).
- Чет, ти цікавий хлопець, я хочу з тобою товаришувати, але не більше.
- Слухай, хіба я підор якийсь, щоб зі мною товаришувати і не більше!
- Не дратуйся, Чет.
А як йому було не дратуватися, коли він хотів цілувати і ніжити її, хотів вивчити і пройти всю губами, хотів вкусити за плече і сідничку, а вони пропонувала товаришувати?
- Будь моєю дружиною.
- Ні. З мене не вийде дружини.
- Чого?
- Тому що я мрію про цирк.
- Про що?
- Про цирк. Я хочу виступати на арені. Толя теж, ми готовимо спільний номер. Я не хочу стати домогосподаркою, варити супи та прати пелюшки.
- Я тобі не це пропоную.
- Тобі треба йти.
В її очах було стільки впевненості, що Чет пішов геть. Вирішив вирвати її з кров\'ю із свого серця. Крові було і справді багато, але в серці вона залишилася. І в думках і в снах і в мріях. Чет потайки ходив до Палацу культури, щоб побачити її виступ. Потім перестав, тому, що вони почали виступати в одному номері. Вона, така худенька та ніжна і він – гора м\'язів. Виглядало досить непогано, то скоро їм запропонував роботу цирк, що був з гастролями в Сумах. Їх тут нічого не тримало і вони поїхали з цирком.
Чет, коли дізнався про це, хотів їхати за нею. Потім намагався закохатися в когось ще, що вгамувати сердечний біль. Потім хотів їхати в Португалію. Там осіла стриптизерка, запрошувала і казала, що знайде для нього роботу в барі свого чоловіка. Чет навіть їздив по путівці в Чехію, щоб мати місцеву візу, яка полегшувала здобуток Шен гену. Навіть подав документи в португальське посольство. Сидів під дверима, поруч сиділо з десяток проституток, які теж хотіли поїхати в Португалію, а звідти вже чкурнути у більш заможні Францію чи Англію. Одна з проституток читала газету, Чет відмітив для себе цей факт, як дуже дивний. Анекдот якийсь – сидить проститутка і читає газету. Ну хоч не Стравінського слухає. (Чет вже навіть знав прізвища композиторів). Потім проститутки пішли снідати, а Чет підібрав газету, якусь жовту пресу, від якої нудило. Він прочитав тільки пару заголовків і хотів викинути цей змарнований папір (Чет був серйозним журналістом і ненавидів жовтяки, як він називав таблоїди), коли побачив фото.
Її фото. Почав читати статтю, чув, як б\'ється його серце. Трагічний випадок. Молода циркачка впала з великої висоти. Переламаний хребет, лікарі врятували життя, але здоров\'я не повернуть. Цирк поїхав, а каліка залишилася. От як буває в житті, поплачемо браття.
Чет встав і пішов. Він же був кримінальний журналіст, то швидко знайшов її. Лікарі з радістю дозволили забрати її, бо не знали що робити з безпритульної калікою. Чет ніс її на руках і казав, що кохає її, як і раніше, буде піклуватися про неї і ніколи не кине. Вона мовчала. Травма сильно вдарила по ній. Весела, іноді до несамовитості, зараз вона цілими днями лежала мовчки. Лежала і дивилася у стелю, нічого не помічаючи. Чет бігав до лікарів, ті казали, що з головою у неї все добре. Тобто фізично, мозок не постраждав. А от духовна травма виявилася надважкою. Серед її речей Чет знайшов купу фотографій. Маріана на сцені. Така спритна, яким щастям світяться її очі, зараз спустілі, наче місто на травневі свята.
- Маленька, поїш.
Чет годував її ложкою, Чет носив з-під неї судно, Чет робив їй щоденний масаж, щоб не було пролежнів, Чет намагався побільше розмовляти з нею, щоб вона не здичавіла ще більше. А ще він сподівався, мав велику надію на те, що колись, ні, не швидко, бо ж їй випали такі муки, але все ж, колись вона таки помітить його. Скаже хоч слово, всміхнеться, поцілує в піднесену щоку.
Чет забороняв собі думати про те, що фактично врятував її, що через неї прийшлось кинути журналістику і працювати вантажником на базарі, щоб мати вільний графік, щоб частіше бути з нею. Чет вважав, що коли кохаєш, то бухгалтерія ні до чого, треба не рахувати, а віддавати побільше і від щирого серця. Та він же віддавав усього себе! Ну хоч погляд! Хоч посмішку! Вийди з того проклятого панциру! Я кохаю тебе!
Але вона мовчала. Вона не бачила його. Можливо вона була на арені. Виступала, крутила сальто під самим куполом, раділа аплодисментам і захопленим вигукам. Можливо вона вмерла, хоча тіло її ще жило. Чет сидів з неї, щось розповідав, брав за руку, пожовтілу і тонку, схожу на лапу лелеки. Чет заглядав Ягнятку в очі і бачив незворушну сірість. Він намагався бути сильним, він умовляв себе зрозуміти її. Але іноді зривався, тікав до туалету і там кричав, жалівся сам собі. Хіба він не заслуговував хоч трохи поваги. Він не просив кохання, він розумів, що його не було і не буде. Але хоча б трохи вдячності, трохи уваги, хоча б іноді посмішка, хоча б помічати його. Він розумів, що їй важко, знав, як вона любила цирк, але ж хіба не можна зрозуміти і його. Хоч трошки!
Іноді йому хотілося просто позбутися її. Відвести в притулок для калік. Хіба він щось їй винен? Хіба він щось обіцяв? Хіба він заслуговував цю муку? Ні. Він навіть дізнався, як це зробити. Навіть спробував сказати їй про це. Якби вона заплакала, чи хоч би зітхнула, хоч якось прореагувала, то він би зупинився! Але вона не чула його і не бачила. Вп\'ялася поглядом у стелю і мовчала. Що і кому вона намагалася довести? Не хотіла жити? Але хіба це людині вирішувати? Жити чи ні? Живеться – живи! Якщо є людина, якій ти потрібна, то хоч побач ту людину!
Чет багато разів казав собі це. Навіть купив інвалідного візка, щоб відвезти Ягнятко у притулок. Але не зміг. Не міг віддати її у чужі і байдужі руки. Не міг розстатися з надією, що колись, колись Ягнятко прийде до тями, колись посміхнеться йому і щось скаже. Хіба не буває у світі див, хіба людина не звикає до усього? Чет довго чекав і так не дочекався. Колись він прибіг з базару, приніс овочів і риби, щоб приготувати обід, заскочив в спальню і завмер. Ягнятко лежала мертва. Така маленька і така далека. Чет поцілував її в щоку, як товариш товаришку і приліг поруч з наміром вмерти слідом. Але не вмер, бо мав бичаче здоров\'я. Поховав її, частенько ходив на могилу, сидів біля пам’ятнику, з якого дивилася на Чета вона. Всміхнена, летюча і швидка білявка у смішному трико.
