Розділ Ен, у котрому ми разом з нашим героєм Пєтьою, просто пєтьою, залишаємо все, натурально залишаємо все і вся й прямуємо просто нах (початок шляху тут - http://gak.com.ua/creatives/1/5461 або ж - це для тих, кому так само як й мені в лом читати 13 розділів - тут - http://lleo.aha.ru/na/ua/ :)
Від слова Будапешт у Івана встав
С. Жадан
Сотні либонь найбільш тлустих, жирнючих синиць не могли замінити йому привид якоїсь дистрофічної лелеки в його засмальцьованому небі, десь там, аж у самому космі, на маргінесах чумацького шляху, за туманністю андромеди, в задниці кассіопеї коротше десь, на відстані четверти світового року од найчорнішого очка всесвіту! І це не тому, що він був просто васьою, чи то пак, пєтьою. Ні. Справа була в іншому, чомусь иншому, розумієте? Ну, ви розумієте - нірвани-бур’яни там всякі, брахмапутри-рамакрішни, третє-око-п’ята-нога, ну, гагаріни-бухаріни, чакри-симулякри... А Трінідад і Тобаго у всій своїй екзальтовано-задвинутій екзотичності просто флякло й зсихалось перед отим Іншим. Що?.. що ви там мямлите, прохфвессор Лисенко? трінідад і тобаго? шо за хрєнь? кльова назва для, наприклад, ароматизованих польських нацюцюрників, або ж конструктору для даунів, або ж… та ну його нах!.. І справді, - нам вже час прямувати за нашим героєм, раз устряли в сю халепу.
Як пєтя потрапив нах, однозначно відповісти доволі складно. Майор нечипорук висунув одразу декілька варіянтів розвитку подій (переважно з власного, багатого на усіляку «хуйню средньой значимості», досвіду). Більшість його версій були якісь заплутані та трохи притягнуті за вуха, тому згадувати про них не варто. А найбільш правдоподібним був варіянт, згідно котрого пєтя пішов в магазин по борошно, але до хати вже не дійшов, так як по дорозі його, даруйте за відвертість, послали на хуй. Саме ось ця версія здавалася майору нечипоруку логічно стрункою та завершеною, і саме на ній він планував побудувати основну лінію своїх чисельних оперативно-пошукових заходів. Професор лисенко також мав своє бачення сих загадкових подій, але майор ревниво послав його, ще й додав, що він «не прохфвессор, а старий лисий гандон», після чого лисенко не на жарти забухав (правда, через декілька тижнів до нього приєднався і майор; десь за півтора місяця вони забули і про пєтю, і про васю, і взагалі дійшли до повного коматозо-маразму).
Як би там не було, але пєтя потрафив на об’єкт доволі успішно.
Далі все складалося приблизно ось так.
Перед пєтьою постав ДЖАДЖАЛ.
Як, ви не знаєте хто такий джаджал? Ха, то вам не етика-естетика, не пірсинг-на-пірсингу, то - джа і джадж, і джад і джаджа, і, без сумніву, джаджал. Джаджал відомий перш за все тим, що все знає. Не вірите? пєтя також не вірив. Але спитайте, запитайте його що небудь.
Осьо, наприклад, Тося зі львова питає джаджала, а що то за кара така, людське серце?
І джаджал розважливо відповідає:
СеРЦе – то, дитинко, даруй, не «хуйня средньой значимості», як любив казати майор, а, коротко кажучи, Синтезований РЕдуктор Циркуляцій. То є таке автономне джерело ентропії, єдина позадіалектична річ у всесвіті. Лише серце пов’язує людину з іншими світами, і лише через нього лежить шлях до них.
