Дівчатка 9-го класу шепталися про молодого вчителя фізкультури. Він, виявляється, ще ніколи не працював у школі, не служив в армії і навіть нежонатий. Все це їх страшенно цікавило. Хлопці поглядали на молодого тренера оцінююче. Ще б пак, раніше вони займалися з Юрієм Федоровичем, який підготував чимало гімнастів-розрядників. Він, закоханий у спортивну гімнастику, не дуже-то придивлявся до шкільних програм, які щороку змінювалися, а присвячував гімнастиці всі уроки в залі. Чи варто казати, що всі учні Юрія Федоровича також любили гімнастику? З першого класу тренер навчав їх акробатичним вправам, закріплював "спини" і тренував м'язи, потроху підводив до снарядів. Не було проблем з юнацькими розрядами, а в декого вже і з дорослими. На уроках хлопці поглядали, як однокласниці виконують вправи на брусах або сміливо котяться колесом по колоді, а дівчатка милувалися, як хлопці крутять сонце на перекладині чи демонструють виступи на коні. Порядок був такий, що вправи показували кращі учні, кожен у групах біля снарядів допомагав наступному, а сам вчитель дивився за всіма і підстраховував саме там, де було потрібно. Уроки фізкультури неможливо було пропустити – це було соромно, працювали навіть хворі. Крім того, більша частина класу відвідувала гуртки гімнастики і акробатики і брала участь у змаганнях і спортивних вечорах. Четверо дівчат, наприклад, виступали у спортивних парах з хлопцями-десятикласниками!
Але з вересня все змінилося. Улюблений тренер пішов на пенсію. На уроках фізкультури почалися командні ігри. Заняття у дівчат і хлопців проводилася вже окремо: дівчата тренувалися з Анатолієм Степановичем, колишнім учнем і колегою Юрія Федоровича, а до хлопців прийшов новий вчитель, Петро Вікторович… Перший урок, назвемо його випробувальним, показав, що новий вчитель не проста пташка. Він не помітив, як Гришко картинно шкутильгає після пробіжки, не став заводитися з Федьком, який зображав глухого; вчитель терпляче відповідав на дурні запитання і пояснював, як треба розбігатися при стрибках (кому! Таким спортсменам!). Хлопці удавали зацікавленість і тягнули час. Даремно. Тренер зумів зберегти обличчя і незворушність. Та й взагалі він тримався солідно, по школі ходив у костюмі з краваткою, приємно пахнув вишуканими парфумами, а спортивна форма у нього була особливо гарна і акуратна. Новий вчитель, до речі, повідомив, що теж був учнем Юрія Федоровича і дуже його шанує. Він був ввічливим і коректним, говорив тихо, і все-таки щось у ньому хлопців дуже дратувало. Любий "Юрко Федорович" у звичайному спортивному костюмі, який не прикривав круглого животика, коли він піднімав руки, здавався їм недосяжно прекрасним.
Незабаром новий тренер попередив, що буде проводити окремі тренування з баскетболу, бо скоро залік. Після уроку хлопці мовчки перевдягалися. Гришко, прикривши двері роздягальні, спитав:
Ну, що будемо робити?
Нам кришка, – сумно констатував Віталій.
Кидок – кільце, кидок – кільце, – проспівав, кривляючись Гришко.
Так. – Фізорг Нік підняв вказівного пальця. – Треба готуватися. Для початку підемо вибирати нову форму.
Всі мусили погодитися і після уроків посунули до супермаркету. Спортсмени – народ організований і дружний! Раніше вони тренувалися у коротеньких гімнастичних шортах, а тепер їм потрібні були баскетбольні, завдовжки до колін. Та хлопці недовго ходили по відділу спортивного одягу – лише поштовхалися і помилувалися неприступними цінами. Потім перейшли до відділу чоловічої білизни. Звичайно, вони не думали там обирати спортивну форму, а так собі просто заглядали: з серйозним виглядом крутили в руках різні трикотажні вироби, примушували червоніти молоденьких продавщиць… Гришко, звичайно, виступив із сольним номером: сховався у кабінці для примірок і вискочив до гурту в якійсь соромітній піжамі. Він і надихнув спортсменів на цікаву ідею. Форма у майбутньої баскетбольної команди 9- А повинна бути неординарна, і разом з тим проста і елегантна! Новий тренер буде у захваті! На поличці незайманим стосиком лежав дешевий продукт місцевого виробництва: скромні прості труси, які називають дідівськими або сімейними. Класичний сатин чомусь фантастично майорів барвами веселки – залишалося скинутися і обрати дизайн за смаком.
Го-го-го! – залунало з відділу чоловічої білизни. – Ги-ги-ги! – котилося розкотистим басом. – Ой, гі-гі-
гі!– хтось підверескував тоненько…
Наступного дня всіх однокласниць попередили, щоб вони дуже уважно слідкували за початком уроку фізкультури. Пролунав дзвоник, дівчата вже розминалися у шкільному дворі на площадці, а хлопців все не було. І раптом... з шкільних дверей один за одним почали вибігати якісь клоуни у широких і довгих панталонах неймовірних кольорів! Першим вискочив завжди підтягнутий фізорг Нік, і його було важко впізнати у темно-синіх з рожевими трояндами трусах; за ним – дебелий Гришко у різнокольорових ромбиках – послав дівчатам поцілунок; далі – метушливий Федько у крупний яскравий горошок вітально помахав ручкою, тоді всі інші – майже без повтору малюнків. Останнім був сором'язливий Віталій – просто у дрібненьку квіточку. Дівчата від такої зухвалості застигли з розкритими ротами, а коли схаменулися, почали махати руками і зображати групу підтримки… Анатолій Степанович співчутливо дивився услід своєму колезі.
Дивно було тільки, що новий тренер повів команду клоунів не на шкільну площадку, а у сквер. Команді довелося пробігти по тротуару, повз Палац культури, повз відпочиваючих на лавах скверу … Шоу для городян було неабияке, але що вдієш, треба тримати марку! Казали, що сам Петро Вікторович страшенно почервонів, коли хлопці "у формі" неспішно вийшли з роздягальні, але теж взявся тримати свою марку. Хто кого…
На тому, вони, здається, й порозумілися. Минуло зовсім небагато часу, і всі гімнасти охоче лупили м'ячем у щиток, влучали у кільце, ганяли нескінченні кроси. Командні ігри завжди приваблюють, а гарна спортивна підготовка допомогла дуже швидко створити в класі баскетбольні юнацьку і дівочу команди. Навесні юнацька збірна школи виборола перше місце у зональних змаганнях, а згодом посіла перше місце в області. Та самою приємною була участь і перемога збірної у міському чемпіонаті серед дорослих колективів. Коли хлопці через рік розбомбили команду верстатобудівного заводу, їм дозволили зустрітися з сильною учительською збірною. І вони перемогли навіть вчителів! Гарну форму переможній команді закупила школа – знайшли спонсорів. Стіни коридору біля спортивного залу, як і раніше, прикрашали фотографії кращих гімнастів, вихованців Юрія Федоровича (серед них був і Петро Вікторович), а поруч з'явилися нові великі фото шкільних баскетбольних команд і уславленої збірної Петра Вікторовича. Високі баскетболісти на фото весело обіймали свого молодого тренера.
2006
