Зранку чомусь знудило, і поперек горла став присмак червоної риби. Якого дідька? Тьфу! Та це ж через новий роман Софії Андрухович «Сьомга».
На ніч читати протипоказано.
Унікальний витвір на теренах світової літератури!
Перший у світі (може не перший, але інші погано розпіарені) РОМАН-ВТИК
ШТО З НЄЙ ТАКОЄ?
Героїня - явна жертва якоїсь хвороби. Чи то шизофренія, чи то маніакально-депресивний психоз… але остаточної відповіді не знає ніхто. Героїня постійно шукає і втикає, втикає і шукає. В силу своєї забудькуватості або неосвіченості, вона гадає, що манга – це японські мультики, і аж ніяк не комікси… Але зараз не про це.
Час від часу вона задивляється на підлітків-нєфорів з Академії Мистецтв, їсть кавуни з горілкою і подругами (ми таким хворіли в 11 класі, а не в 25 років – прим. авторів), знову втикає. Їсть сьомгу, уявляючи, що то якісь жіночі принади або людське м'ясо. Але у збоченості чи, цур йому цур, канібалізмі, звинувачувати цю милу дівчину ніхто не збирається. Просто її "друззя" ще на перших сторінках роману пішли курити траву і кудись зникли. Це не могло не позначитися на формуванні психіки.
Отож, героїня мужньо чекає на унітазі свого загадкового, дійсного чи уявного друга – ЙОГО.
1) Вона боїться.
2) Вона прихопила з собою лептоп.
3) Вона боїться вдруге, проте удвох із лептопом це вже набагато легше.
4) Вона боїться ще раз. Краще б прихопила з собою не лептоп, а туалетного паперу.
Довгі хвилини чекання і спогадів розтягуються на всі 328 сторінок тексту. І, нарешті, на 329- ій, героїня робить спробу пізнати внутрішній світ ЙОГО… А тут такий ВІН - хоп! - приходить і вбиває її. Пращяй, Роза, дон Хосе тібя любіл! Втім, все закінчується добре. На тому світі завжди все добре.
"Мертві бджоли не гуду-уть!" Хто це таку єресь сказав? Мертва героїня "Сьомги" ще пів- сторінки все усвідомлює і (о, яка турбота про читача!) постачає своє бачення ситуації в маси. Більше того, у неї "десь у центрі черепа" щось торохтить. "Тудудух – тудудух – тудудух" (цитата з книжки).
КІНЕЦЬ НЕ ВРЯТУЄ
У творі "Сьомга" в різних пропорціях змішано психологічний роман, роман-виховання, трилер і детектив". На думку критиків, цей роман міг би написати Генрі Міллер.
Ой, а хто ета? – запитаєте ви, любі читачі. Ось бачите, хто такий Генрі Міллер не знаємо, зате "Сьомгу" вже всі перечитали.
Проте повернемося до теми нашої розмови. Сьомга – це не просто риба, а, як виявилось, справжній літературний колаж. Беззмістовні історії з дитинства, безглузді переживання, чиїсь смерті, дешева брутальність, награні ноти нєфорства (а ля цвинтар, мертві риби, блекер Влад Лістьєв), попсиві назви розділів з претензією на оригінальність – і нічого конкретного, нічого цінного і дійсно вартісного. Словом, поєднання непоєднуваного – повний гламур і постмодєрн, када многа букав і мала смисла, зато всьо блєстіт. Це ж так популярно в умовах сучасної тотальної кризи!
Роман по своїй суті та концепції унікальний. Можна прочитати перші 10 сторінок, та 10 останніх (загалом – 20, і не варто витрачати стільки часу, нервів і паперу на друк,) – сюжет буде ясним як божий день. Брутальна "Сьомга" в’їдається в наші шлунки, залишаючи тільки оскому. Ми читаємо ЦЕ, долаючи сигнали блювоти, намагаючись знайти хоча б якусь витонченість. Проте, попрохаємо взяти на замітку, що зі старанно (дуже старанно) профільтрованого ПіаРу і навіть (!) окремих фраз роману тільки іноземцю чи ПТУшніку не дійде, що авторка намагалась "косити" під Генрі Міллера.
СОФОЧКА МІЛЛЄР
У рибному шедеврі Сохвочки стільки ж екзистенціалізму, як і здорового глузду. Майже на кожній сторінці устами ліричного героя лунають переживання за своє оточення, події, почуття і відчуття, "можливості захисту" і прочєє. Як шкода, що і в Міллера, і в екзистенціалізмі такі поняття відсутні: "Мені глибоко плювати на моє минуле, і на моє майбутнє, я здоровий. Невиліковно здоровий. Ні печалей. Ні жалкувань. Для мене досить і теперішнього!" (Міллер, "Тропік раку")
Тому "косити" – це добре (тим більше, що в країні криза), а от вкладати філософський зміст – це складно, і не кожний зможе. А ще в твір бажано вкладати душу, а не тільки своє ім’я, як це роблять УСІ.
"Куди б ти не пішов, до чого б не торкнувся, скрізь – рак і сифіліс. Це написано в небі, це горить і танцює, як передвістя жахів. Це в’їлось в наші душі…" (Міллер)
Не сприймайте близько до душі! Творіть шедеври, графоманьте – ми із задоволенням порецензуємо! Бажаємо творчих успіхів!
