Є Всесвіт. Є Земля. І десь в Європі, є якесь місто, а у місті є якесь місце, тобто якийсь район, де є якась вулиця, де живуть Він і Вона. Вони закохані, ні, Вони були закохані, приблизно місяць, два чи три тому, а тепер рутина сьогодення знищила той компонент, який затьмарює здорове бачення на світ, той компонент який розрізняє тільки Його, і все хороше, що відбувається в той момент коли – кохання, і це сталось тому, що Вона не справилась з життєвим випробуванням, Вона не подолала ту рутинність будніх днів, яка непомітно переступила через Неї і заполонила Його. І можливо все б обійшлось? Можливо Вона погано старалась? Можливо Вона не хотіла? Можливо Вона егоїстка? Можливо все мало бути саме так? Вона була художницею.
Вона
Вона. Невисока, худорлява, точніше струнка і витончена. Мала не дуже довге волосся, виразні великі очі, рожеві губи, і такий дуже приємний відтінок шкіри. Вона завжди була надзвичайно гарно одягнена, і не тому, що носила речі відомих дизайнерів, ні, на ній був звичайний одяг, куплений на базарі чи в місцевому магазині, але поєднаний так, як ніхто б в житті не скомпонував його саме так. Виховувалась Вона у гарній сім'ї, батьки дали їй все, що вона потребувала. Закінчила місцевий університет, факультет який був зовсім тоді не популярний, Вона просто займалась тим, чим хотіла її душа. Але незважаючи на те, що у дипломі було написано зовсім не художник-оформлювач чи щось тому подібне, Їй це не заважало стати художником своєї душі. У Ній щось було, і те щось і приваблювало Його.
Він.
Він. Високий, мужній чоловік. Мав специфічний вираз обличчя, який тримав у „міцних руках” підлеглих, і щось надзвичайно добре і лагідне, яке могла помітити тільки Вона. Одягався Він звичайно, як і більшість чоловіків сьогодення. Закінчив економічний факультет Київського університету. Завжди відзначався наполегливістю і цілеспрямованістю, що і полягло в основу Його бізнесу, який у майбутньому буде досить успішним. Виховувався у багатодітній сім'ї, де був найстаршим, було не легко. У житті через усі ті сходинки Його самоствердження, „ставання на ноги”, досягнення того, що Він має на даний час, не вистачало однієї ланки у Його життєвому ланцюгу – гармонії і краси, тобто того, хто називалась Вона.
Сюжет
Познайомились Вони випадково, у книжковому магазині. Вона продивлялась нещодавно видану книгу сучасного автора, коли Він прийшов купувати саме те, що було у її руках. Книга виявилась тільки одна. Автор був популярний, і всі шукали саме цю книгу? Ні, автор був відомий, але не популярний, інакше його письма було б вдосталь і Вони б не познайомились. Він просто був Їх улюблений. Писав автор про буденні речі, але з якогось іншого боку чи сторони, і ще плюс своєрідна філософія. Вона читала його книги, і кожен раз думала і вірила в те, що дійсно є той світ з книжки, десь поверх цього нашого світу, чи прямо на ньому, але точно не під ним, просто відчуває його не кожен, а тільки дехто. Він читав, щоб розбавити книжним світом, свій власний бізнес-світ, який Він, на Його думку, терпіти не міг, але, що жити не зміг би точно, цього Він не знав. Погляди на прочитане у Них були зовсім різні. Але саме через доленосну книгу Вони познайомились.
Вона Йому сподобалась відразу, і склалось таке враження, що Він спить, і все це не насправді, просто Він ЇЇ відчував вже якось у сні. Вона у магазині поставилась, до нього дуже ревниво, вважаючи, що Він вмішався у світ, який був у неї з книжкою. Але це насправді так і було, крім того не тільки у Її книжний світ, але й у Її власний, у саму середину. Як не парадоксально, книгу купив все таки Він, хоча і намагався поступитись. Вони обмінялись телефонами. А може Вона відчувала, що книга буде спільною, тому і зробила саме так?
Вони довго зустрічались, так казали близькі, але Їм здавалось, що Вони познайомились недавно. Прогулянки вдень, вночі, подорожі до місцевих дивовижних окраїн, спільні походи до супермаркету, у гори і т.п. Вони жили у їхньому спільному світі. Вона кохала Його, а Він кохав Її. Вона любила в Ньому не все, і Він став „об'єктом Її творчості”. Вона купувала Йому одяг, оформляла Його квартиру, офіс і душу, Вона була художником Його душі, а потім і Своєї . Вона була дуже самостійною, але разом з тим, якась дуже не захищена і вразлива. Він давав Їй відчуття безпеки, надійності і опіки, це було для Неї необхідним, але Вона цього не вимагала. А Він, Він любив у Ній все, і все що Вона робила. Він Нею дихав і жив. Вона для Нього була всім. Він дуже потребував у Ній. Такий великий і дужий мужчина, а так не вистачало Йому Її, того тендітного і вразливого художника Його ж власної душі.
Рутина
Розповідати в деталях про той світ, ніхто не має права, це тільки їхній, власний. Створила його Вона, але Їм було там добре, а особливо Йому, це було те сприятливе середовище, в якому Він відновлював Свої сили, коли повертався з реального світу Своєї роботи. Ні, Вона не дотримувалась правил фен-шуй, не запалювала ароматичні палички чи аромолампи, не фарбувала стіни у якийсь спеціальний спокійний колір, який ніби заспокоює, не вішала маски якогось племені від нечистої сили, ні і ще раз ні, Вона могла цей світ створити і у пустелі під пекучим сонцем. Просто сама Вона була основою цього всього. Але хтось розповів комусь про той світ, і його стінки почали тоншати. Вона навіть не помітила, коли почались проблеми у Нього, в тому реальному світі, коли той світ почав руйнувати Їхній власний і Її саму. Він не міг нічого помітити, адже та частина Її, що була з ним не гинула, Вона була вічною, гинула решта. В один момент, Вона хотіла все повернути назад, а у інший – думала, що вже пізно; художник Його душі в Ній помирав, а свій власний Їй був ні до чого. Вона Йому допомогти не могла рутина повільно і болісно забирала Його у свої тенета.
Вона
Одного сонячного дня Вони гуляли по набережній, і Він був безнадійно щасливий, Вона знала, що цей момент це кінець початку. Вони проходили по пірсу, підійшовши до самого краю, милувалися великими хвилями. Вона відпустила Його міцну руку і пригнула в морську синь. Вона не вміла плавати, і пішла на дно. Пригнувши за нею, Він витягнув Її на берег. Рятувальна служба робила все можливе. Ще тоді коли Вона ногами намагалась доторкнутись дна, Її душа відділилась від тіла, і виплила, найдивніше було те, що вона повторювала форму реальної Її. Коли рятувальники намагались впіймати душу через штучне дихання, Її душа назад не хотіла. Вона прагнула уверх, туди, вгору, але відчувала, що якщо хоча б на мить засумнівається у своєму бажанні, Її душу впіймають. Вона намагалася вхопитися хоч за щось, за якусь гілку, за якийсь виступ, Її тягнуло в тіло, але тепер Вона була не матеріальною, Її руки не утримували жодного з предметів, просто Її у цьому світі вже не було. Вона намагалася не впасти в море, бо дуже ще близько була біля землі, адже тоді Вона стане русалкою, чого б не витримала (з самого дитинства Її лякали ці персонажі у казках). І найголовніше, Вона не мала права дивитися на Нього, тому, що тільки глянувши на низ, серце не витримає, мозок відімре, і тоді навіть душа загине, побачивши ці муки. Вона була переконана, що там забезпечить Йому той захист, опіку і безпеку, яку Він все життя забезпечував для Неї. І ось Вона зробила сильний ривок, зрозумівши, що вже пора, і стрімко полетіла угору. Там де закінчився наш, реальний світ, мав би відкритися той , в який душа потрапляє після смерті. Але там виявилась пустота, той світ приймати душу не хотів, Вона злякалась, і оглянулась. Він з таким благанням і надією дивився у голубу даль, що небо не мало права, забрати у Нього Її. І раптом, душу стрімко потягнуло назад у тіло. При цьому було якесь дуже дивне відчуття, це і був Її новий початок, але у нашому світі. Бути там для Неї було ще зарано, Вона була потрібна тут – Йому, адже Він так потребував у Ній, потребував художника Своєї душі.
