Моя сльза-голка впала тобі на живіт. Не здригайся, любий (дивися свій телевізор далі )- це як акупунктура. Так потрібно, бо ми дивимося "Титанік". А ще, я доросла.
Попередній був не гірший - світлий і ледь солодкий на смак. Мав теплі повіки. Знайшовся у мене під дверима. Лікувала його рани, годувала борщем і напувала підігрітим молоком (фу!), аби міцно спав. Слухала історії про подорожі літніми хмарами, фарбуючи нігті у червоне.
Набридло. Коли зібрала усі його речі ("Атлас нескінченних доріг", касету "Для тех, кто в пути " і флягу із слізьми попередніх коханок), зрозуміла, що не остання. І не перша. Але єдина.
Тоді я стала дорослою. А дорослі дівчатка, як відомо, щиро не плачуть. І сміються аби просто бути красивими.
Ти не останній, любий. І не перший. Ти - єдиний. Дивись далі свій телевізор. А лежатиму поруч на канапі, тихо-тихо...
