Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45668
Рецензій: 89356

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авантюрна проза

Трінідад і Тобаго 13

© Олексій Тимошенко, 03-07-2007
Розділ 13, в якому  Петя  Вяцек   потрапляє на позачергове засідання таємної гондураської організації „Рух за звільнення  Гондурасу від  тарганів” і проявляє неабиякі ораторські здібності. Ще одна цікава зустріч. (початок http://gak.com.ua/creatives/1/5461)

Ми сиділи з доктором Лисенком  в кімнаті, яка тимчасово слугувала місцем зустрічі багатьох  людей, всього нас було біля двадцяти.  На імпровізованій сцені у кутку кімнати стояв стіл, біля нього сиділо  четверо осіб, схоже  лідери цієї організації. Стіни кімнати були обклеєні  плакатами, на яких були намальовані  великі таргани, були там і надписи:
„Усі на боротьбу із тарганами!”. „Той хто знищив таргана – покращив життя у Гондурасі!” , „ Подивись навколо себе – може побачиш таргана”,  „Знищуючи тарганів ти допомагаєш суспільству” та інші.
- А я вам кажу, цей хлопець мені одразу сподобався, - продовжував свою промову Пискля.
- Ага. – підтвердив Гера. – Ми одразу впізнали справжнього трінідадського хлопця. Несправжній ніколи не зміг би врятувати нашого Юхима від кудасовських копів, ой, тобто від  тарганів, правда Юхиме?
- Що?
Схоже у Юхима  було щось із слухом. Мабуть і він побував на „дискотеці”.
- Юхиме,   це  ти ж  зміг розгледіти цього хлопця?
- Ну,  я.  – Юхим піднявся. – В нашій небезпечній боротьбі із  гондураськими тарганами  кожен  чоловік може стати в нагоді. А тим більше  такий як Вяцек!
Присутні  в кімнаті  спеціалісти по боротьбі із тарганами загомоніли.
- Слухайте, професоре, не можу ніяк второпати, до чого тут таргани? – тихенько я запитав у Лисенка.
-Ци-и... – прошепотів професор.  - Це метафора.
- Чого?!
- Ну для конспірації, щоб ніхто не здогадався.
- А-а-а, – багатозначно  я протягнув. – Клево!
- Синку, це ж Гондурас! Тут може бути всяке, „у кожного кущика –своя акустика!” От  тут всі і бояться  один одного та Кудасова.
- А зараз  ми запрошуємо до слова нашого шановного гостя,  відомого спеціаліста по боротьбі із гондураськими тарганами – Петю Вяцека,  – завершив свою промову Юхим.
Спантеличений я піднявся.
- Так...я..
Я подивився навкруги. Стало тихо. Всі присутні  мовчки дивились на мене. Відчуваючи, що така урочиста мить в моєму житті буде ще не скоро, і розуміючи всю відповідальність, яку поклали на мене люди, що присвятили своє життя справедливій боротьбі  за звільнення Гондурасу від нечисті, я захопив повітря губами і почав:
- Шановні.. колеги, брати, і просто друзі!!
Всі мені зааплодували.
Підкріплений першою позитивною реакцією, я продовжив.
- Сьогодні, в цей важливий день, в цей важливий час, ми повинні піднятися на справедливу боротьбу із гондураськими тарганами, ці потвори заважають нам жити, бігають  у нас під ногами,  обмежують нашу свободу, забирають наш хліб нарешті!!!!
- Браво!!!!
- Нам потрібна зброя, нам потрібні  кошти, нам потрібні люди! І це все у нас буде! Трінідадьська опозиція з нами, мої друзі!!!! Усі на  боротьбу  із тарганами!!!  
  Всі підскочили зі своїх місць і почали голосно кричати:
- Усі на  боротьбу  із тарганами!!!  Усі на  боротьбу  із тарганами!!!  

Все це божевілля закінчилось досить швидко і раптово. В кімнату залетів черговий і заволав щосили:
- Небезпечна ситуація!!!! Таргани заволоділи центральною поштою, терміново викликається загін по боротьбі із гондураськими тарганами!!!
Що тут почалося!!! Здавалось, що прийшов кінець світу. Всі забігали. Заметушились, загомоніли.  Дехто радісно стрибав по кімнаті  і кричав:
- Нарешті, справжня справа!
Хтось витягував із шафи, що стояла у стіни, якесь складне спорядження. Біля мене зупинився один із патріотів Гондурасу, підняв вгору вказівний палець своєї правиці і урочисто промовив: „Той хто знищив таргана – покращив життя у Гондурасі!”
Піддаваючись загальному настрою, підскочив було і я зі свого місця, але професор мене схопив за руку і вичавив із себе вбивчі слова:
- Сядьте, Вяцеку!!
-Але ж...
- Сядьте, кажу вам.
Я впав на стілець.
Мовчки ми дивились як за мить з кімнати зникли всі колеги, брати та просто друзі. Ми залишилися   вдвох.
-Розумієте, Вяцеку, це ж Гондурас! Тут є своя специфіка...
- Але ж боротьба...
- З тарганами, Вяцеку, з тарганами.
- Ви ж говорили, метафора.
- Говорив. Але ж Гондурасом керує  Кудасов, ви що, Вяцеку, думаєте, що він би дозволив існування якоїсь справжньої  революційної сили? Маячня!
- То вони..
- Реально вони  ведуть боротьбу із тарганами, в думках  -  із людською несправедливістю, та олігархічним правлінням Кудасова. Такою є наша держава!!!!

Оце вам і є справжнє обличчя Гондурасу! І в таких умовах я повинен працювати, бідна моя голівонька, це занадто складно і якось незвично. Ну, шеф, йдіть  ви знаєте куди!
- Слухайте, професоре, а ви  як тут опинилися? Яким боком ви тут? І як ви мене знайшли?!
Мені чомусь стало трішки  не по собі. Я з підозрою глянув на цю людину, яка зараз сиділа поруч зі мною і посміхалась кутиками губ. Професор,  чи може знову  псевдопрофесор, глянув спідлоба на мене і промовив:
- Спокійно, Петя, я все розкажу, але  спочатку нагадаю, що в  Гондурасі тобі  повинні зробити пластичну операцію, і цим буду займатись саме я, професор Лисенко, один із  найкращих спеціалістів, можеш не сумніватися. Далі ти отримаєш документи на  ім’я Хосе Мартільйо Родрігеса і маєш дістатися берегів Трінідаду або хоча б котроїсь із трінідадських колоній. А  допоможе тобі в цьому людина, яка  непомітно супроводжувала тебе  протягом всієї   подорожі до Гондурасу із материка.
- Енріке! – покликав професор.
- Так, професоре.
В кімнату зайшов  знайомий мені чолов’яга. В його маленьких оченятах  стрибали бісики. Мимовільно моя рука потягнулась за якимсь важким предметом. Скажімо за лопатою.  
Вампір усміхнувся.
- Познайомтесь.
- Енріке Хуаніто, капрал  трінідатської  опозиційної армії, законспірований під гондураську нечисть, щоб ніхто не здогадався.
У відповідь я розгублено сказав своє ім’я, хоча напевне він і так його знає. І в цю мить одна думка  блискавкою розрізала мої кволі  міркування. Я запитав:
- А цей   Хосе Мартільйо Родрігес, я його знаю?
Професор та законспірований під вампіра  капрал  трінідатської  опозиційної армії обмінялись поглядами.
- Знаєте. Але під іншим ім’ям. Це достатньо відомий персонаж у нашій грі, особа достатньо наближена до Кудасова, знана людина  у Гондурасі,  агент, який веде подвійну гру,  приймає участь у паралельних виставах так би мовити.
- Ось, подивіться на своє нове обличчя, - тицьнув мені фотокартку Енріке.

Зупиніть Землю, я зійду!  Ой, леле, та хіба ж таке можливе? Я мовчки дивився  на знайоме і ненависне для мене  обличчя . То  був майор Нечипорук....   особіст, з яким я мав честь познайомитися  у підводному човні...  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0759649276733 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …