Жив був собі Лис. Як і всі інші, він був рудий. Але таких ледачих як він, у лісі не було. Коли треба було йти до школи, він спав. Скільки його батьки не будили, все марно: він тільки з боку на бік перевертався і далі спав. Так всі шкільні роки і проспав.
- А навіщо мені та школа? – запитував Лис. Я і так собі раду дам. Я ж хитрий.
А коли виріс, на роботу не пішов. Не захотів. Напевно і не взяли б: кому треба неграмотний лис? Яка з нього користь?
Коли всі звірятка лісові йшли по справах: хто в школу, а хто на роботу, він собі лежав на галявині та грівся на сонечку. Поки був малий, годувався тим, що звірятка подавали. Він бувало прикинеться хворим чи калікою і просить, а вони вірили, та й давали хто що міг.
Та скоро його звірі розкусили.
- Чого це ти Лис до зими не готуєшся?– спитався якось його слоник Йой.
- А навіщо мені? Я якось вже перезимую. Хитрощі допоможуть.
Жив собі Лис і про зиму не думав. То й прозвали його Ледахою.
Коли Ледаха виріс, почав позичати. З того і жив. Йшов якось їжак, ніс яблука. А Ледаха каже йому:
- Слухай, їжаче, позич мені яблучко. Я тобі завтра два віддам.
- Добре. На тобі одне. Завтра зайду.
А на завтра, коли їжак приходив і просив віддати борг, то Ледаха усе забував. Вбавав, що наче і не позичав нічого:
- Що? Яке яблуко? Я нічого в тебе не позичав! Хто це бачив? Де в тебе докази? Ти щось сплутав їжаче!
- Та ти брешеш! Ти нахаба! – сердився їжак.
- Я? Та ні, це ти сам брешеш!
Зрозумів їжак, що його обдурили. Пішов ображений. А поки йшов, всім, кого зустрічав, розказував, що з Ледахою справ мати не можна, бо обудрить. Скоро всі звірі вже знали, що лису Ледасі позичати нічого не можна. Бо не віддасть.
Якось медведик Бі теж піддався на вмовляння Ледахи та позичив йому бочку меду. Коли прийшов забирати, Ледаха знову почав борг заперечувати. Медведик довго не розбирався, взяв ледаху за шкірку, підняв і об землю вдарив. А потім ще раз. Прийшов до тями Ледаха і просить:
- Не вбивай мене, медведику! Благаю! Я більше не буду!
А медвідь йому і каже:
- Ти брехун і віри тобі не має! Що б до ранку тут і духу твого не було! А як я тебе побачу, то начувайся! То буде твій останній день! Зрозумів?
- Зрозумів, зрозумів!
Зрозумів Ледаха, що тут йому медвідь життя не дасть та й вирішив, що час вже шукати інший собі ліс. І пішов.
ІІ
Мало-помалу, йшов собі Лис по лісі та й через тиждень опинився на іншому краю лісу. Тут, думає, і оселюся. Десь треба тільки нору собі знайти.
В одну морду засунув – а там борсук. Як дасть по носі!
Ні, подумав Лис, треба іншу шукати.
Пошукав, знайшов ще одну. Але і та була зайнята: там жив вовк. Добре, що вчасно помітив, а то б ще порвав.
Ходив-ходив Лис, а вільної нори так і не знайшов.
Але надвечір побачив на горбочку ще одну. Підійшов, придивився, принюхався, прислухався.... Наче нікого не має. Зайшов. Нора була сухенька, тепленька. Те що й йому треба!
Проліз трохи Ледаха і побачив, що хтось спить. Підійшов ближче і побачив молоду лиску. Вона спала, але почула, що хтось крадеться і прокинулася.
- Ви хто? Ви що тут робите? – злякалася Лиска.
- Не бійтеся мене, пані. Я вас не ображу! – посміхнувся Лис. Мене звати .... (Лис на хвильку запнувся. Мало не обмовився, як його звати. Але подумав, що таке ім‘я йому честі не робить, тому вирішив збрехати). Мене звати Рудейко! А Вас як?
- Мене звати Лиска Невдаха.
- А чого це так “Невдаха”?
- Бо я... бо я... бо я не вмію хитрувати! – Лиска розплакалася. Через те мене так назвали! Всі лисиці вміють, а я не вмію! От і доводиться мені працювати!
- Не плач! – Ледаха пригорнув лиску до плеча.
Лиска трохи заспокоїлася і питає:
- Ви тут як опинилися?
- Я? Я подорожую! В мене зараз відпустка, от я і вирішив трішки відпочити!
- А де Ви працюєте?
- Я? Я працюю закордоном!
- О! То ви багатий напевно?
- Я? Заможний, так.
- А у Вас є нора?
- В мене? В мене найкраща лисяча нора. Тільки там зараз капітальний ремонт. Я бобрів найняв, вони там все деревом оздоблюють. За два дві зроблять!
Ледаха брехав і не встидався. А що йому? Це ж звична справа!
Поки вони говорили, настала ніч.
- О, вже й ніч настала! Може я у Вас залишуся на два дні, поки в мене ремонт? – посміхнувся Лис і погладив її хвостиком.
Подивилася на нього Лиска, а він такий лагідний, красивий, і сказала:
- Добре, залишися!
А лисові тільки того і треба.
Почала Лиска гостя частувати. Пішла в кладовку і дістала дві мишки: одну для себе, а одну для гостя. Лис свою мишку з‘їв і ще в кладовку заглядає. Дістала Лиска ще одну. Той з‘їв і далі заглядає. Ще одну дістала. Лис з‘їв і спати завалився. Розлігся на всю підлогу. Лисці місця мало, але гостя шанує: примостилася у кутику. Всю ніч не спала, боялася, що буде гостю заважати.
На ранок встав Лис і каже:
- А може б ми щось поснідали?
Накрила стіл Лиска. Сама мишку з‘їла, а Лис – аж три. І знову спати.
Поки той спав, вона пішла на полювання. Собі зазвичай ловила вона дві мишки і досить було. А зараз зловила аж шість мишенят, принесла до нори, що б запаси поповнити. Ледаха вже проспався. Побачив, що Лиска мишенят принесла і каже:
- От добре, мені три буде на обід, а три на вечерю. А собі ти чого не наловила?
Залишилася Лиска без обіда і вечері.
Повечеряв Лис і заснув. Хропе. А Лиска не спить. Місця не має, вмоститися не може. Цілу ніч не спала, тільки мучилася.
- Завтра, - думає, - вже останній день. Може вже піде, то й легше буде мені. Бо якщо так і далі піде, то всі мої запаси Рудейко з‘їсть.
На ранок встав Лис Ледаха, поснідав, чим було. Побачив, що Лиска вже на двері дивиться, і зрозумів, що вже він в гостях засидівся.
- Ну, - каже, - дякую тобі Невдаха за хліб за сіль, піду подивлюся, як там моя нора. – Вклонився та й пішов.
А сам вийшов, відійшов за горбочок, цілий день пролежав там на сонечку, а на вечір прийшов назад до Лиски з оберемком квітів.
- Бобри ще ремонт не завершили, казали що ще тиждень треба!
- Це тобі! – Лис простягнув Лисці квіти. Та зраділа, зашарілася... Ще ніхто ніколи їй квітів не дарував. Приємно їй стало.
- Ну то поживи в мене поки що! – сказала лиска.
Знову лис почав жити у Невдахи. Нічого не змінилося: він далі собі тільки їв та спав, а та полювала для всіх. Коли ж вона його з собою кликала, Лис не йшов, казав що в нього відпустка і йому треба відпочити.
Минув тиждень. Квіти вже зів‘яли. Ось і остання ніч настала. Полягали спати, але не можуть заснути, перевертаються з боку на бік, думають.
- Завтра вже тиждень закінчується. - Думає собі Лис. Треба щось вигадати, що б ще залишитися, а то зима вже скоро. А мені тут добре: і спати є де, і їсти дають, і робити нічого не треба.
- Ні, не прогодую я його, - думає Лиска, - самій мені легше. Всі вже запаси, які я на зиму приготувала, з‘їв. А на полювання не ходить. Треба йому завтра, тільки-но прокинуся, сказати, що б вже йшов до своєї нори.
На ранок тільки-но Лиска рота відкрила, що б сказати Лису, що б йшов геть, як той рота їй лапою затулив і каже:
- Я тобі щось хочу сказати. Виходь за мене! Буду з тобою завжи і усюди, ніколи тебе не покину! – Лис поцілував її ніжно в лапку, погладив хвостиком і посміхнувся.
- Який він милий, - подумала Лиска. Зашарілася.... і погодилася.
Довго не чекали весілля, того ж самого дня пішли в церкву та й побралися. Почали жити разом. Але нічого не змінилося: Лиска й надалі ходила на лови, а Лис – спав і їв, їв і спав. Від того, що нічого не робив, став він гладшати. Довелося двері в нору міняти на більші, бо Лис вже й вилізти не міг.
Пройшов місяць. Вже осінь до кінця добігала. Зима насувалася. Якось Лиска й каже:
- Піди-но, Лисе, мишей налови, а той все я, та й я.
- Добре, - каже Лис. А сам тільки но встав, пройшов три кроки і впав.
- Ой, - каже, - заслаб я! Не можу лапами ворушити... І заплакав.
Пожаліла його Невдаха, сама пішла знову на лови. Набридло їй, та й думає, що такого чоловіка їй не треба, який нічого не хоче робити. Вижену його! Хай в свою нору йде! А на ранок і каже йому:
- Йди ти в нору свою, подивися як там ремонт! А я тим часом, приберу тут, до зими приготуюся!
- Добре, піду. – каже Лис. Зібрався та й пішов.
А Лиска за ним. Цікаво ж, яка в чоловіка нора.
Лис вийшов, зайшов за горбок, пройшов до галявини, ліг та й заснув. А Лиска в кущах причаїлася, спостерігала, що буде далі. Лис спав до вечора, а потім встав і назад доЛискиної нори пішов.
- Як там нора твоя? – питає Лиска, як той прийшов.
- Ще ремонт не завершили. Кажуть що ще три дні треба. – бреше Лис. Та так бреше, що оком навіть не поведе.
Всю ніч Лиска не спала, думала... Чого ж він мені збрехав? А може це справді не він був, а хтось інший. Якщо я йому скажу, що він збрехав, а то не він був, то ображу.... Вирішила нічого не казати, три дні почекати.
Минуло ще три дні.
- Завтра, - думає Лиска, - піде вже до своєї нори.... Нагадаю йому зранку.
Встала зранку, тільки-но сказати хотіла, а Лис лапкою їй рота прикрив, та й каже:
- Я тебе так сильно кохаю! Давай народимо діток! Добре нам буде та й весело!
Зашарілася Лиска, і... погодилася. Обняв її Лис, поцілував у щічку, погладив хвостиком.
Через два тижні Лиска сказала, що скоро в них будуть лисенятка.
- От і добре! – сказав Лис. Перевернувся на інший бік і захропів.
Через два місяці Лиска привела двох лисят. Малі такі, волохаті, руденькі. Але Ледаха далі нічого робити не хоче. Лиска зла стала та й каже:
- Йди, Лисе, на лови, а то їсти вже нема чого! Я ж не можу! Мені малих годувати треба!
- Добре-добре! Вже йду.
Вийшов Лис з нори, ледь у двері проліз. Казино Bбет Україна https://novafabryka.org/ Онлайн казино Vbet широко відоме з 2003 року. За цей час маленький майданчик став одним із найбільших в Україні. У 2021 у Вбет працюють два великі розділи: гемблінг і беттінг. Гравці з усієї країни високо цінують професіоналізм закладу, його сумлінність та наявність офіційної ліцензії. Бажаєте дізнатися про казино Вбет більше? Читайте статті! А був вже вечір, мокрий сніг, холодно... Постояв-постояв і назад Лис в нору заліз.
- О, - каже, - там така заметіль, що нічого не видно! Господар пса поганого не вижене, не те що жінка чоловіка!
Пожаліла Лиска його, нічого не сказала. Заснула змучена.
Спить Лиска, а лисята до цицьок припали і смокчуть її. Прокидається під ранок Лиска і бачить, що Лис Ледаха теж до цицьок припав і смокче! Спить і смокче!
- Що ти робиш? Ти ж лисят малих об‘їдаєш! Ти ж нічого не робиш, тільки спиш і їсиш! Ледачий! - А той навіть і не прокинувся. Образилася на нього Лиска, позбирала малих і пішла геть.
Три дні і три ночі йшла! Подалі від того ледачого, аби його не бачити більше. Дійшла до іншого краю лісу. Знайшла горбочок і нову нору риє.
Йде їжак, бачить, що Лиска нору зимою риє, здивувався і питає:
- А чого це ти Лиска зимою нору риєш? Тобі що, літа було мало?
- Я втікла! Буду тут жити, якщо приймете.
- Приймем, чого ж не прийняти. Аби не ледача була! Бо був ту один Лис Ледаха, то всьому лісу винен. Вигнали ми його!
Зрозуміла Лиска, що це про її чоловіка. Заплакала вона, але нічого їжаку не сказала.
ІІІ
Прокинувся Лис Ледаха і бачить, що нікого не має. Прийдуть, думає.
Але минає час, нікого немає. Вже й обідати пора, але немає Лиски.
- Де це вона ходить? Про мене забула....
Почекав ще.. Нема нікого. Що поробиш, треба вставати. Почав зводитися на лапи і не зміг. Поки лежав, ослабли лапи зовсім. Зібрався із силами, став на лапи, постояв і впав на живота. Зовсім не тримають. Тоді почав повзти. Ледь доповз до дверей. Але вилізти вже з нори не зміг: через двері не пройшов, жирний став. Ліг біля дверей і кричати почав:
- Лиска! Лиска! Коханна моя! Дітки мої!
Але скільки не кричав, ніхто йому не обзивався.
Страшно стало Лису. Сам тут і помру напевно, - думає. І заплакав він. Перший раз у житті. Сумуват почав, згадував як класно йому було з Лискою.
- Добра вона була до мене. Я ж справді нічого не робив, жодної мишки не зловив навіть. – думав. Думав довго. І вирішив, що Лиску та лисят знайти треба.
П‘ять днів не їв. Не хотів навіть. А коли пити хотів, морду висовував з нори. Сніг падав, танув у роті, так і пив. Схуд Лис і через п‘ять днів з нори виліз.
- Як же мені Лиску знайти, - думає. Але ж я Лис! Я ж повинен вміти по запаху шукати! – Лис принюхався. Вперше в житті він спробував відчути запах Лиски. Але нічого не почув.
Але Лис не втрачав надії. Він щоразу, коли змінювався вітер, принюхувався. Аж раптом відчув щось знайоме. Це був запах його Лиски. Його було ледь чути, але це був він. І Лис помчав на запах.
Біг довго, не спинявся, бо боявся втратити запах. Не спав, не їв. Біг, поки не впав без тями. Отямився і знову побіг. Три дні і три ночі біг. Аж раптом побачив, що опинився на іншому краю лісу. Ось і галявина, де він полюбляв лежати влітечку, на сонечку грітися.
Згадав Лис, що тут медвідь Бі залишився, злякався, що той його вб‘є. Зупинився на мить... і побіг далі. Лиска і лисята мені важливіші! – подумав.
Привів його запах до нори, де Лиска поселилася. Зрадів Лис, підбіг до дверей, і стукає.
- Хто там? – питає Невдаха.
- Це я, твій чоловік! – радісно відповідає Лис.
А вона йому:
- Йди геть, брехун! Брехун! Брехун! Я все про тебе знаю! Не потрібна я тобі була і не любив ти мене ніколи. А я ж тобі повірила, полюбила тебе! Тільки нору мою хотів і меня як служанку мати!! Не хочу тебе бачити! – І лиска заплакала.
Стидно стало Ледасі. Вперше в житті. Що ж робити?
- Ні, я не такий! Я змінився!
- Знову берешеш!
- Ні, я не брешу! Це чесно! Що я повинен зробити, що б ти мені повірили?
- Зроби твою брехню правдою! Тоді повірю! А зараз – йди геть!
Пішов Лис, задумався....Як це брехню правдою зробити?
ІV
Почав згадувати, що ж він такого брехав Лисці. Згадав про роботу закордонну, про нору, як палац, про кохання своє... Складно. Але як інакше Лиску повернеш!
Пішов до старого мудрого ворона Карка. Розповів йому всю історію свою і просить:
- Пане Карк, прошу Вас, навчіть мене читати, писати, бо інакше мені Лиски не повернути! А мені без не життя не буде!
Подивився на нього Карк і повірив.
Старався Лис і скоро навчився і читати, і писати.
Потім пішов до бобра Зубчика і просить:
- Пане Бобер, знаю, що Ви в цьому лісі з будівництва найкращий! Допоможіть мені нору збудувати! Але не просту, а таку, що б як палац була!
Сподобалося Бобрику, що його найкращим назвали, і той погодився.
- Тільки одна є проблема: всі місця, де таку нору збудувати можна вже в нашому лісі зайняті. Хіба що на іншому березі річки будувати, за межами Чарівного Лісу. Але то вже Дикий Ліс - царство Тигра Смугаря. Як взнає, що ми без його згоди нору збудували, то буде злий!
- Мені Лиску треба повернути! З Тигром я вже якось розберуся.
Почали вони будувати нору. Лис працював день і ніч. Всі лапи обдер. А Бобер лише керував що і до чого. І вирили вони за три тижні нору, якої ще жоден лис не мав: велику, простору, з дверима дубовими. Закрили її і назад на свій берег повернулися.
Знову пішов Лис до Карка. Вклонився і просить:
- Візьміть мене на службу. Буду я служити Лісовій державі вірою і правдою!
- А де ти служити хочеш? – питає Карк.
- Я хочу бути послом. Буду працювати в Дикому Лісі, наших звірят там захищати буду, якщо хтось там опиниться в небезпеці.
- Добре, - каже Карк. - З твоєю хитрістю, тільки послом і бути. Спробуй! Тільки не бреши, бо з правдою більше досягнеш!
Дав йому Карк вірчу грамоту і послав до Тигра Смугаря. Прийшов Лис до Тигра, вклонився і каже:
- Доброго дня Вам, Ваше величносте! Я посол Чарівного Лісу. Прошу Вашого дозволу служити у Вашому лісі. І вручив йому вірчу грамоту.
- Добре, служи!
- А дозвольте мені оселитися в тій норі, що на березі річки вирита нещодавно. Це я її вирив. Каюсь, що не спитав дозволу. Пробачте.
- Добре, пробачаю!
Здивувався Лис, що так швидко Тигр погодився. Навіть і брехати не довелося.
Поки служив, щодня на лови ходив, мишей полював. Навчився цієї справи дуже добре, запаси зробив великі.
Саме час і до Лиски навідатися.
V
Зібрався Лис до Лиски. Помився, вдягнувся, постелив в норі вишиту полотняну доріжку, накрив стола, назбирав підсніжників у Дикому лісі, покликав бобрика, що б той до Чарівного Лісу на плоті переправив.
Пливе пліт, а серце у Лиса б‘ється, мало з грудей не вискочить.
Пристав пліт до бережка. Пішов лис до нори, де Лиска жила. Постучав ввічливо, бо вже ніч була. А Лиска питає:
- Хто там?
- Це я. – тремтячим голосом відповідає Лис Ледаха.
Впізнала Лиска цей голос. Зашарілася... Часто вона згадувала Ледаху. Хоч і був він ледачий, а все ж любила вона, коли він її хвостиком гладив. Відчинила йому двері.
- Я виконав свою обіцянку. Ходімо зі мною! – Він взяв її за лапку і повів на берег. Там їх чекав бобрик.
Вони перепливли на інший берег. Лис відчинив двері і Лиска побачила нору, якої ще в світі не бачила і уявити навіть не могла.
- Я брехав тобі, що в мене нора, як палац. Ось вона! Тепер це правда
Лиска подивилася на бобрика.
- Так, це його нора! – підтвердив бобрик.
Лис повів її по норі, посадив за стіл, відкоркував Живої води, дістав свіжих мишеняток і вони повечеряли.
Показав Лис вірчу грамоту і розказав, що служить тут, у Дикому лісі, послом.
- Брехав я тобі, що за кордоном працюю, а тепер це правда!
- Вірю! – сказала Лиска.
- А саме головне, я кохаю тебе і все це зробив лише для того, аби бути з тобою і нашими лисятками! Віриш?
- Так, я тобі вірю! Я тобі вірю! – Лиска кинулася до нього і обняла. І вони заплакали від щастя.
На ранок вони забрали лисяток своїх і стали дружно жити в норі у Дикому лісі. Лиса вже не звали Ледахою, бо вже не був він таким; стали називати його паном Рудейком.
Там живуть і досі.
