Я знаю, ранковою ванною, ти хочеш занурити хвилі переживань та перевертань cвого мікросвіту у окиснену, бульбашками від шкіри, воду. Ти занадто гаряча для одноманітних вражень…
Хоча градусник завмер на позначці 36.6. Ртуть не впіймає палкого поцілунку і не розширить своє тіло від незабутнього екстазу.
Ця тісна сукня, що стала поживою сріблястої молі ніколи не стане такою ніжною як котонові джинси на твоїх ніжках…
Саме ніжне – це ти.
Сонячні палітри – ніщо в порівнянні зі словом «люблю». Блюз стає веселим, коли його слухати з тобою.
Піду напишу на стіні твоє ім’я… Але вона занадто холодна, щоб зрозуміти.
Тому напишу на чайнику, великими літерами. І нагрію в ньому джерельної води… для солодкого, як ти, чаю, роздивлятимусь в ньому відображення, а згадуватиму твої губи.
Ти прийдеш на каву, щоб, насправді, випити на брудершафт повітря з однієї кімнати. Прогулянка свободами сяючих вулиць перетвориться на сновидіння індійського йога… Він тільки бачить, а ми ділимо на двох, і отримуємо для обох. Ні, мабуть, ми одне ціле.
Бачиш, світлофор, мов янгол дивиться на нас. Він каже: «гарна пара», або звичайне «переходьте дорогу».
Оу, побігли, треба обігнати рідкісний, для цього часу, вид тролейбусу.
