| © Явна Уляна, 29-06-2007
|
Помаранчева революція. День перший” Революція, як вона є”:
Почалося все з зустрічі під інтернет-клубом „Чорна Медея”, назва якого дуже символічна для мене(патрон куреня як-не-як Марта Чорна-Медея) і з чималого мого ж запізнення(підлої звички не чути будильника, мабуть, не позбудуся навіть у найекстримальніші моменти життя), згодом ми вже чекали ще когось, а потім знову чогось чекали...Революція для нас почалася з двогодинного чекання, чекання чогось важливого.
Пластова домівка-якось так необережно нас туди занесло. Але весело було і ще так спокійно, лише з надією на щось велике, про що читали, чули, але не бачили. Ми відчували, що друзі, що встанемо одне за одного і за Україну, хоча знайомі геть недовго - нас об”єднало передчуття борні. Чи довго воно буде ще з нами, це передчуття, а може все-таки стане жорстокою реальністю, здійсненою мрією незрілих романтиків-патріотів? А тоді вже телефонний дзвінок...Ми кричали в коридорі, кричали, кричали...Тепер треба починати роботу, важку і виснажливу.
Штаб, всі збудженні, щось роблять, розмовляють по телефонах, сперечаються. А мене нервує хлопець, розуміє хтось?Україна повстає, а мене хвилює моє власне почуття- я холодна неприступна стерва, хай думає що хоче, хай між нами вже більше нічого не буде, сьогодні для мене існує одне кохання-моя держава, все інше сурогат. В зад! Чуєте? Забудьте про все, тепер у вашій душі має визріти крига, не дозволяйте комусь чекати на вас, не надійтесь, що повернетесь, вірте в перемогу, хоча , може ви і не народились борцями, не знаю, вибирайте самі.Нам дають записники- в маси, агітувати,
пропонувати, їдемо в Київ! Сто, двісті, скільки їх було? Спочатку запал, а тоді вже нірвана. Ноги зовсім мокрі, права рука почервоніла і пекла, мороз, слизько, дуже важко писати, цифри, телефони, імена-цілковита плутанина, усвідомлення себе зникло, маса підхоплювала і несла, треба було несамовито пручатися, щоб втриматися під натиском. Повернулися в штаб, від тепла геть розслабилась. Відправляли групу, і він з ними, навіть не глянув в мою сторону, блять, ще й накази віддає – залишатись у Львові, ха, не вийде, ми поїдемо, хай весь світ противиться!Так, наказ, але я українка, я не стоятиму осторонь, якщо не буду там- то який зміст жити? Відправили, їдьте, Бог на стороні правди, знов щось робили, пішли в теплу дешеву кафешку на Дудаєва (ким же він все-таки був?),випили чаю, їли, знов пили чай, клуб трьох самотніх, знущалися з себе і всього навколо, сумнівалися, боялися, залишилися з вірою, готові боротися.Надто змучені, треба відпочити.
Їду в маршрутці, люди ще є:”Разом, багато і нас не подолати”.Модний клич, але ми його кричимо вже другий місяць. Треба щось нове. Тепло, сиджу на задньому сидінні, а світ живе за вікном, пропливає, просвічується крізь сніг. Хочу спати і сухі шкарпетки. Вдома , і тут ніякого спокою, у всіх істерика, 5 канал - чесний канал, Скрипін, Вересень, Чайка і інші - майбутні національні герої, з ними в мене асоціюються перші ночі революції, майже безсонні, а , та скільки там того життя. На кухонному столі стояла пляшка недопитого вина, в ті хвилини хотілося відступитися від всіх присяг і напитися до срачки, нє не канає, краще йти спати. Ніч як ніч, пройшла...
Помаранчева революція. День другий ”Революція , як вона є”:
Ранок, бляха, знов не зреагувала на будильник. Всі чекають, а моя величність нарешті суне з татком в машині, люди йдуть, на дорогах пробки, їдемо круговими шляхами.
Універ. Людей вже дуже багато. Оранжево, дійсно оранжево - люблю цей колір, але після перемоги буду принципово уникати, а то від надмірності любов зникає. Шара знайомих, всі збудженні, вітаємося, прощаємося, кидаємося сніжками(діти дітьми), а потім ліземо в народ-сьогодні ми як всі, весело так, співаємо, кричимо, танцюємо. Моя школа! Вони підірвалися, вони забили і пішли на страйк, я горджуся ними! Тільки для чого так часто дзвонити? Я нічого не чую: ”Блять, ідіоти, для чого навмисне кричати, коли я намагаюся щось почути. І все-одно я вас люблю, сильно”.
Валить мокрий сніг, найгірший варіант львівської погоди. Відриваюсь від всіх і йду шукати свою модну школу. О, кричать, мої ж ви божевільні! А-а- а, помітили! Я теж вас рада бачити , шо падєлать- нєлєгко бить звіздой(це я проганяюсь).
Але я підірвана-таки їду в Київ, пішли всі на...Я мушу, треба боротись за свій народ.
Дід помирає, а якщо я не зможу вернутися на похорон? Нє, ше не зараз, я приїду, не вмирай. Тепер найважче, вирішити то ше фігня, а от сказати батькам, та ну їх, як вернусь жива ще тішитись будуть. Телефонна розмова з мамою - головне вирвати хоч натяк на згоду, а потім-психологія велика наука, Дивно, мама легко погоджується, хоча з якимись там „але”, а тепер тато. Він заборонив, але почекаємо до вечора, а там час і обставини ще скажуть своє слово.(„Ну все, па-па, я полетіла...”)
Мама хоче зустрітися, а треба йти, зараз робимо все заради Києва. Шукаємо місце, щоб щось схавати, все зайнято, всі кафе-бари-ресторани добряче зароблять на цій революції,
Народ починає пити. Для чого? Ви ж не бидло. Для чого компрометувати нашу спільну тверезу справу? Та, фіг з вами, може воно так легше.
Їдемо додому, бо я зсуваюся з розуму. А вдома є шо їсти - а скільки тепер треба для щастя? Нахавалась і лягаю спати, кайф. В Київ їду. Пробуджуюсь, темно і далі час з телевізором, Маруся тільки що ламанулася туди, до наших, а я в стані невизначеності - вистачить місця в машині чи ні? Передзвонюємося. А той ідіот там п’є, от ідіот, він мене виводить з себе, не хочу бачити, якась кара на мою голову, що він думає про себе, хоч би не тріснув з гордості- геніальний язик, зірка всіх мітингів, а де честь? Мені треба його забути - я хочу його мати чи я хочу його вбити? Ну, 1:46...Сиджу за комп’ютером, коли я нарешті їду???
Помаранчева революція. День третій ”Революція як вона є”:
Отож, середа. Для мене особисто змарнований день - почався в славному кафетерії „У Кульчицького” , де було багато пластунів, крику і кілька чашок дешевого чаю і більше нічого корисного, а потім миттєве рішення купити квитки на вечірній поїзд до Києва. Далі вже була дорога. Поїзд, я, верхня полиця, з якої дуже боялася впасти, а за вікном шалено гарна зима - білі дерева, засніжені поля...На зупинках було багато п’яних, які барабанили по стінках вагонів і викрикували різні поширені гасла, мене то геть не гребло. Ранок, поснідали і чекали Києва, а він так якось заторможено рухався до нас, п-о-о-вільно.Я хотіла туди, зі всіх сил хотіла.
Помаранчева революція. День четвертий „Революція як вона є”:
Ми в Києві. Сідаємо на підземний поїзд і вирушаємо на пошуки своєї тимчасової домівки. Перший раз в житті бачу прихильників Януковича і їх таки немало (принаймні на перший погляд так здалося), але до оранжевих їм не прирівнятися! Але наші автомобілі, чи бачив світ цей фанатизм? Я люблю свій народ, а в ці дні народжується нація!
-Не скажете як пройти в ТЮГ?
-Дєвушкі, ви откуда?
-Та зі Львова, прошу пані...
-А-А-А, западєнци! Как я вас люблю! Вот ета правда, сматрітє(показує синю стрічку).Раді вашей красати дєвушкі, раді ваших дєтєй...
Це було смішно. Нас потім сильно розперло, а дорогу вирішили знайти самі. Жити в театрі - це явно гон, але люди тут такі привітні(ми сильні, бо ми разом)!Не встигли ми припхатися, як нас нагрузили якоюсь галімою, нікому не потрібною розвідкою. Ну, чьо? Отож бо Жовтневий палац, наші опоненти намотують круги, щоб показати, ніби їх багато. Затусовуємося в масу, шукаємо жертв, ха-ха, жертва сама попалася:
- Дєвушкі, а ви откуда? А как вас зовут? Ідьом на Днєпр пасмотрім і т. д.
- Ой, хлопці, та ми зі Львова, а ви звідки? Йдем, гарний Дніпро, правда ж? А де ви живете, а як приїхали, а шахти великі, а де працюєте? Ой, бувайте, нам треба йти, група чекає...
Мені було їх шкода, вони зовсім зазомбовані, вони - це мій народ, стражденний і довірливий, голодні, сплять в поїздах, п’яні. Вертаємося, я так і знала, наша інформація нікому не потрібна, а хлопців шкода, ми їх одурили, а вони і є народом, я одурила свій народ?
Пообідали, потім сиділи в коридорі, хтось грав на гітарі, співали(хоч щось приємне цього дня).О, прийшло щастя. Що, вже лізеш до моєї коліжанки? А фіг з тобою, ти і так не той. Сонце, фігню ти зробив, логіка в тебе як в слона, але то таке-трохи поболить і перестане.
Спати! Легіон якийсь, чи шо? Забийте, іноді краще спати...
Помаранчева революція. День п’ятий „Революція як вона є”:
Ааааааа! Ми щось будемо робити - захоплювати вокзал!(„Колони вирушають в дальній шлях...”) Може гоп-клином проти омонів? Хлопці не смішіть, це вам не Друга Світова. Ну, добре, прийшли, розстелили керімати, полягали і співаємо, ото і вся наша війна, а молоде серце так хоче боротьби...Через відкрите вікно ведуть переговори з прихильниками Януковича, а ті навмисне повиставляли пляшки з горілкою на підвіконники, не знаю, яку ціль вони переслідували, думали нас цим звабити?.. Сотня забезпечення вирушила в магазини, щоб всіх знову чимось забезпечити(цього разу йогуртами), важкі кульочки - чогось ми видаємося більше схожими на вагову сотню, силовикам ж треба відпочивати(бідолашки).
Їдемо на обід в КПС, приємно зустріти своїх друзяк і знову відчути себе членом великої пластової сім’ї, ніби за стінами і нема ніякої революції...Але ця приємність обернулась для нас багатьма неприємностями, та то так, пусте, переживемо, пластова бюрократія не вмирає. Знову повертаємося в свій алькатрас.
Помаранчева революція. День шостий ”Революція як вона є”:
Я- одна з найщасливіших в цьому світі, я присутня при народженні нації! Моя
країна повстала! Що там все інше, коли на вулицях тисячі людей - вони вдихнули
повітря свободи. Мене переповнює все до краю, хочеться плакати, ридати, захлинатися
у власних радостях і жалях.
Народний дім. Дійсно щось близьке до ідеалу, схоже на казкову країну. В одному місці роздавали їжу і гарячий чай, в іншому - теплий одяг, ще десь заряджали мобільні телефони, був і безкоштовний переговорний пункт, людей розселяли, відправляли додому, приймали і все робилося з усмішкою, це була одна велика родина, кожен готовий був пожертвувати часточкою себе заради іншого.
Їздили дивитися на Дніпро, нас вивела з себе свобода - кричали, голосно сміялися і просто не знали як ще виказати свою радість. А Дніпро гарний, шкода, але ніколи не бачила його влітку чи навесні, лише пізньою осінню, коли він трохи похмурий і суворий. Перед тим вечеряли в „Домовій кухні” - дійсно культове місце(в плані їжі), якісь пацанчики сказали :”Ані нє мєсниє”, коли ми встали під час гімну, який, не знати якої холери, вклинили поміж попсових пісеньок.
Помаранчева революція. Дні наступні. Уривки. ”Революція як вона є”:
Завтра нарешті їдемо додому, задрав мене той гуртожиток! Хлопів 200 штук і над всіма треба трястися, як над малими дітьми та ще й якісь претензії, піндоси! Та то так, крик душі, не зважайте...
Заграли, заграли, вашу мать! Фортепіано в фойє театру, з ним в мене асоціюється присмак гіркоти і розпачу... Пізній вечір, двоє людей в темряві, тут тихо, тільки ми двоє можемо порушити цей спокій, дурні богемні дівчатка - забагато вимагаєте від себе і від світу в свої то шістнадцять, для чого вам політика, революція? Ходіть собі на забави, переймайтеся хлопцями і своєю фігурою. А, на те ми і є-для революцій, нас для того Всевишній сотворив, кожному своє, про те інше є кому подумати і без нас.
Дорога назад. Попри трасу горіли вогнища, помаранчевими прапорами нас вітали люди, патрія не забуде. Попереду коханий Львів!
2004
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
