Сьогодні я їхав в маршрутці і зловив себе на думці, що ніколи звідси не виберуся. Мені на мить здалося, що я все життя прогнию в цьому захалусті. Мені здалося, що все своє життя я зватимуся невдахою і всі з жахом дивитимуться на мої захоплення. Я художник… Ну то й що? Чому якщо я малюю не так то це значить, що я не такий?
Мені здалося, що я знов кидатиму своїх картини в полум’я і знов ридатиму біля каміну. Нема жодної людини, яка б зрозуміла мене і це мене руйнує. Я змінився, а краще б не змінювався! Боже, ти дав мені прозріти, а чи кинув на плечі тяжкий хрест? І тепер я повинен покірно нести його за Тобою. І в жарі і в холоді я повинен нести свій хрест. Та я відчуваю, що він придушить мене. Я відчуваю він душить все, що в мені є!
Ось звучить та пісня і знов я згадую її… І знов в моїй душі гримить та проклята мелодія! Мелодія коли я ще був живий і кохав її… Лиш її! Я любив її очі, які світилися тугою. Я любив її очі, які били мечем по серцю.
Тепер я вільний та чи треба мені ця свобода? Я закриваю очі щоб хоч на мить утекти з цього світу. Я вимикаю світло щоб хоч трошки наблизитись до, Тебе Боже!
19.02
Пишу свої картини, а на них лише твоє миле обличчя. Все мрію про те, як їх хтось оцінить. Але чомусь, я все частіше думаю, що навряд їх стане хто виставляти. В мене свій дивний стиль…
Я навіть не знаю… Не знаю за ким я йду, за Богом, а чи за Дияволом.
Я втратив все. Іноді моя душа годинами сидить на краю прірви і дивиться вниз. Я не бачу там нічого, лише своє відображення. І мені так часто хочеться рухнути каменем вниз та віра мене повертає… Я знаю ,я зробив далеко не все в своєму житті і тому не стрибаю вниз. Я вже нічого не можу робити, думаю про те, як мені не щастить. Я вже до цього звик, а біль як то кажуть лише на користь.
20.02
Я знов падаю на коліна в пітьмі, щоб покаятися. Я не знаю куди я йду і за чим я йду. Сьогодні я спав і раптом прокинулася серед ночі. Мене повністю заціпило і я не міг пошевелити жодною кінцівкою тіла. В голові звучали дивні звуки і мене припадками кидало в жар. За стіною щось гуділо ( а, може, й не за стіною). Коли я відкрив очі було тихо і пусто… Мені страшно… До чого все це? Може, я сходжу з розуму, а, може, вже давно зійшов.
Треба поговорити з нею, вона хороша, вона мене зрозуміє.
23.02
Я навіть не знаю з чого почати. Мені погано, як завжди. Практично ніколи я не маю хорошого настрою. Тільки коли я буваю з нею. Так, вона мила... Мені вона подобається… Дуже! Мені подобається з нею бути, ловити кожен її закоханий погляд. Мені подобалося відчувати її доторки. Мені не вистачає її! Дуже! Я сходжу з розуму лише від однієї думки, що вона може кохати іншого. Я готовий вбити всіх хлопців, які підійдуть до неї. Тільки думаю до цього не дійде…
Я готовий кинути Пекло їй до ніг. Всесвіт лише для неї! Та я відчуваю, що їй вже не треба… Мене кидає в холод від думки, що вона ніколи мене не покохає…
Я помру, якщо вона розлюбить мене бо вона і є моє ЖИТТЯ!
1.03
Я бачив її з іншим! О Боже, з іншим…. Він так ніжно її притискав до себе… Я не міг цього бачити і пішов від неї. Я знаю, я ніколи не зможу їй цього пробачити. Можливо, їй я пробачу, але тому хто з нею був – ніколи! Зараз я тримаю в руці пістолет, там всього три заряди і мені цього повністю вистачить.
Я вийду на полювання, завтра вийду на полювання. Я знов вчитуюсь в віршовані рядки і лише книги рятують мене.
День за днем дублюються… Ранок – книги, вечір – сон і думки про тебе. І знов я відчуваю, що моє серце рветься без тебе. Я не можу спати, я не хочу їсти, без тебе нема мені щастя, а ти зраджуєш мене.
Ні, я не віддам тебе нікому, вже краще померти чим лишитися суті в житті! Ти і є моя суть. Мій пістолет холодіє в руці і завтра я стану катом в людській подобі. Я знайду того, хто з нею був… Знайду!
3.03
Привіт, Боже... Тепер я не просто пишу в щоденнику, я пишу тобі листи. Я надіюсь, Боже, вони доходитимуть до твого серця і відлунням звучатимуть в ньому. Я хочу, Боже, щоб ти нарешті почув мене ,щоб побачив і оцінив! Так, не завжди я був праведним та і як бути праведним в світі де всі проти тебе? Боже! Встань, зі свого трону і опусти погляд до мене! Мої муки не зрівняти ні з чим та мені набридло шукати вітру в полі. Мені хочеться стерти на своїй руці слово «Раб»! Та чомусь я не стираю його, а ще більше наводжу. Ти дав мені дар? Навіщо він мені без неї? Забирай свій дар і віддай мені волю! Що мені зробити щоб цей проклятий дар навічно пішов з мого життя? Як убити в собі це питання? Ти відповіси мені сьогодні і зараз! Боже, з тобою говорить заручник своєї долі, з тобою говорю я! Ти думаєш, що лише Ти над владний над всім? Я спущусь на саме Дно і скажу своє слово! Я готовий водитись з самим Дияволом от тільки б бути з нею. Боже, почуй мене і відбери в мене те чим мене прокляв! Нема більше сили малювати її обличчя і палити свої картини. Я хочу спалити всі свої картини і більше ніколи не малювати… Боже, я ненавиджу своє прозріння! Я хочу бути з нею, вона – моє прозріння! Я не хочу кувати метал, я хочу вмерти! Я хочу змінити свій маршрут і крокувати не в Пекло, а в кінець тунелю...
Ще декілька днів без неї і я впаду в пітьму, я не можу без неї…
4.03
Боже, що я накоїв? Я вбив його… Він валявся біля моїх ніг і молив про пощаду, а я вбив його. Я не зміг витримати того як вона на нього дивиться. Я йшов за ним по п’ятам до самого дому і коли він прийшов до під’їзду, я поцілив йому в спину.
Його очі на хвилину загусли і він впав в мороці і у крові. Тепер він інколи не підійде до моєї коханої, ніколи! Тепер вона буде лише моя і я вірю, що вона його не кохала. Вона кохає лише мене і мене зовсім не мучить совість бо я знаю, що вона мене кохає. Вона не раз мені це говорила і тепер ніщо не стане на нашому шляху….
24.03
Я знов приходжу в пітьмі до, Тебе Боже. Я виходжу з темені лише для одного «Сповідатись!» Я навіть не знаю чи достойний я приходити до Тебе. Мабуть, я просто захлинувся в свої роботі. Я на службі Сили Зла і я відчув свою силу зла, сповна. Я відчув в собі силу вбивати. І тепер я цим заробляю на життя, щоб прийти до неї і подарувати їй все, що вона захоче. Я хочу кинути їй під ноги цілий світ і тому я стаю кіллером! Тепер це моя професія…
Робота повністю поглинає мене і мені здається, що я роблю щось не так, мабуть, все! Мабуть, і те, що я народився велика помилка. Раніше думки про те, що я проклятий вижити допомагали, а зараз руйнують мене. Тепер я став гірший чим був. І назад дороги немає...
26.04
Сьогодні я ходив в тир, щоб хоч трохи розвіятися. І знову з першого пострілу я влучив точно в ціль. Я взяв ще декілька патронів і влучив ту саму точку. Батько з дитинства вчив мене стріляти і вже в вісім я міг стріляти на рівні з дорослими. За мною сидів чоловік і уважно дивився на мої влучання. Я втомився і вирішив було вже піти. Чоловік зупинив мене і хотів поговорити. Він назначив мені зустріч. Мені здався дивним цей чоловік, він мав дивний вигляд. Чорні окуляри, шкіряна куртка і довге волосся, як на чоловіка. Я згодився та я не знаю, що мене чекає. Мабуть, вранці – прокинутися, ввечері – лягти і думати, скоріше б вечір....
27.04
Я не знаю, що робити… Я нарешті зустрівся з тим чоловіком і був нажаханий його пропозицією. Він запропонував стати мені найманим вбивцею. Що ж мені робити? Він запропонував мені великі гроші і я не знаю, що робити. Я стільки заробляю за місяць тяжкої праці, а тут за один день. Я не можу вирішити і все ж це яке не є – ремесло. Я не знаю, що робити, і все ж я вже раз вбив людину. Вона плакала, а мені було тільки краще. Я бачив яка вона, моя мила плакала і вкотре впевнився, що вона мене ніколи не покохає… Що ж мені робити? Я знаю, що. Я прийму пропозицію цього чоловіка і зароблю багато грошей! Тоді вона вже точно мене покохає!!!
28.04
Сьогодні я пішов щоб прийняти пропозицію цього чоловіка і він був дуже радий. Він подарував мені рушницю, але це була не звичайна рушниця. Я дуже добре розбирався в зброї і знав, що ця рушниця коштує не одну тисячу гривень. Вона була ідеальною. Дальність 20 км., лазерний приціл, поправка на вітер і дальність, п’ять зарядів стальних куль. Це була справжня снайперська рушниця, де ж він взяв таку? Чоловік попрохав мене прийти завтра і взяти з собою рушницю… Мені страшно, Боже, як мені страшно!
29. 04
Я прийшов з рушницею і чоловік ввів мене в курс справи. Гроші наперед, не менше двох тисяч доларів за виклик, в залежності від клієнта. І він показав мені першу жертву. Чоловік виклав на стіл декілька фото. Це був чоловік середнього зросту в чорному костюмі. Його риси обличчя мені запам’яталися одразу бо в нього був шрам на лівій щоці. Чоловік пояснив, що на виконання не можна тратити більше чим три дні. Я все мотав на вус. Він пояснив мені, що скоро повинна бути конференція і чоловік повинен в її ході померти.
Чоловік тицьнув мені пакет і випивши чашку кави, ринув до виходу. Я не знав, що в пакеті і лише повернувшись додому побачив там три тисячі доларів. Я готовий відплатити світу за все те, що він зі мною зробив! Я піду завтра на своє перше завдання. Я зроблю все, що мені скажуть і згодом назбираю велику купу грошей.
30. 04
Я виконав своє завдання. Це було не важко, трьох поверхівка навпроти, лазерний приціл і постріл в серце. Моя влучність мене не підвела. Я влучив з першого пострілу і пішов. То й що мені з того, це всього лиш моя робота. Я думаю вона мене зрозуміє.
Якось не по собі, про роботу не думаю, так легше. Все більше думаю про неї і про те, як вона зрадіє.
17. 05
Дні дублюються. Робота, гроші наперед, фото і постріл. По приходу додому книги. Захопився Булгаковим, прочитав повість «Морфій», сподобалося. Мучать докори сумління та нічого, воно пройде.
Мене більше цікавить вона і те, як ми житимемо разом. Схоже я її дуже кохаю. Не знаю…
Сьогодні до мене прийшла жінка і «замовила» свого чоловіка. Я б не хотів щоб моя мила таке зробила. Я точно знаю, що вона мене кохає от тільки ще не знайшла моменту це сказати. Я вже вирішив якою повинна бути моя жінка, точно такою, як вона.
18. 05
Так багато хочеться розповісти, але нікому… Лише цей блокнот розуміє мене і мій біль. Так тяжко. Я знаю, що щось в мені є, але що? Може, малювати картини мій хрест? Малювати її. Боже, скільки в мене її портретів, скільки я її малював!
Я хочу малювати, але що робити коли навколо одні люди? Куди не кинь всюди кров і плач. Пильний Київ не відчуває, як пітьма лягає нам на плечі. Я не бачу вищих! Вищих за цих людей… Лише її я вважав вищою за це все. Та тепер її немає, вона на полі бою. Вона там де лиш люди вирішують кому жити, а кому вмерти. В цьому світі лиш гроші розпалюють серця людей! НЕНАВИСТЬ! Моє єство тепер живиться нею. Я бачу як жінки платять великі гроші щоб вбити своїх чоловік. Я бачу, як чоловіки платять великі гроші щоб вбити коханців своїх жінок. Я бачу продажний світ і мене не мучить совість, нехай їх вона мучить. Люди…
19.05
Сьогодні приходив молодий чоловік, він замовив вбивство своєї матері. Куди котиться цей світ? Куди? Вбити свою матір ради спадкоємства? Ради дому і грошей, грошей, грошей!!!! Я ніколи б не причинив такого своїй рідній людині. НІКОЛИ! Та все ж причинив, а, може, вона його кохала? Може, вона по-справжньому його кохала? А я зруйнував її світ, де вона була щаслива. Я ніколи собі цього не пробачу. Лягаю спати, ще почитаю, трошки, трошки.
20. 05
Мій дім став для мене в’язницею. Я хочу втекти та не можу. Я знов замкнутий в своїх емоціях і тільки щоденник розуміє мене. Я вже сам не знаю де правда, а де брехня. Я вже сам не можу розібратися в своїх емоціях. Розум наче каже: «Це все пусте, ти не винен, винен той хто замовляє їхню смерть, а ти всього лиш виконавець.»
А серце нічого не каже, воно кипить і горить від кожного пострілу.
Я не знаю чому та чогось мене мучить совість. Я вже назбирав триста тисяч доларів(!).
26.05
Боже, ну чому? Чому Ти мене прокляв? Як священик, що змушений нести на плечах таїнство сповіді, я несу запах смертей. Здавалося б нічого особливого, просто гроші наперед і постріл. Та чим більше я занурююсь в цю справу тим більше вона починає мені подобатися. Я зрозумів, що відчуваю себе якось піднесено, коли вбиваю людей. Це виходить за всі межі, мені треба сповідатися….
30.05
Боже, я все частіше оглядаюся на своє життя. Я все частіше бачу там лиш тріски і руїни. Не пройдені дороги манять і манять мене та я не можу піти по них. Я вже йду по шляху, який обрав мені Ти. Скільки б перешкод не стало у мене на дорозі, я знаю ,що в тяжкі моменти Ти мене не покинеш. Я не боюся, просто з кожним днем все більше слабну. Я слабну духом і в цьому немає моєї вини. Я живу серед людей, Ти також цього не забувай. Вони не зрадники, а просто дурні. Я нарешті зрозумів, що спасіння через смерть – ніщо в порівнянні з тим, що відчуваю я. Я відчуваю себе катом ,який має право відбирати життя в інших.
