Якщо інколи твоєї Душі ти не відчуваєш у надрах твого тіла,якщо здається,ніби все і всі покинули тебе.Коли ти бредеш вулицями свого великого,сірого,похмурого і злобного міста,то впади нище землі,поглянь високо вгору...Побачиш небо.Ти знай,що ця блакитна неозорість бачить місця,де варто ще побувати.Бачить зелені Карпати,чудовий дикий Захід,золоте колосся Сходу,життєдайне море Півдня та свіжий подих Півночі. Не поспішай стати машиною сучасності,збережи хоч іскру живого в своєму зашлакованому сьогоденням серці.Зумій полюбити,тоді зможеш бачити.В наш час мало людей вміє любити-а ти все-таки стань зрячим!
Інколи в мою душу поривами семи вітрів вриваються думки про те,як варто жити,і чи взагалі варто...Я тихо йду вулицею у свій 7-ми поверховий будинок,піднімаютя по сходах,рахую сходинки, і ніби востаннє ступаю на кам'яні плити.Здається ще 1-н крок і впаду у Вічність...Та ні.В'язка ключів застрягає у дверному замку,навіть власна квартира стомилася бачити мої сумні очі.Правда ж важко дивитись на виснажену думками людину,яка там прагне великого і вічного,а натомість:зарплата 400грн.,божевільні податки,3-и вазони на підвіконні,пустий холодильник і холодна вода з ржавих труб.І я вже не мрію про славу,вже не бачу себе жінкою-вамп.Мабуть давно згоріли мої крила.Втома притупом аритмії збиває з ніг.Я засинаю назавжди. Цианістий замість кави.
