Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2613
Творів: 47584
Рецензій: 92429

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Щоденник

Уривки зі щоденника.

© , 29-11-2005

11. 05. 2003.

Сьогодні мені  знову наснився той будинок.У сутінках я ледве розгледіла його темний силует на сивому полотнищі подзьобаного зірками неба. Я ступала босоніж по холодному мокрому піску, іноді морські хвилі, зловісно шепочучи, набігали на берег і, хапаючи мене за ноги, тягли у глибоку безодню. Мушлі до крові різали п’яти, але мені то було байдуже - я була вже майже поруч - залишилось лише піднятися стрімкою скелею і подолати кілька десятків метрів до знайомої альтанки. Я ступила на вузеньку, майже непомітну  стежину, і рушила вгору, відчуваючи, як холодом дмухає в спину море. Було неймовірно страшно - зайти в отой будинок, але якась непідвладна мені сила штовхала далі...Під ногами раптом побігло каміння - я спробувала вхопитися  за тендітний кущ, що ріс неподалік, але невблаганна сила тяжіння бездушно штовхнула мене вниз. І перед тим, як я полетіла сторчма зі скелі, до кісток обдираючи своє стомлене тіло, я помітила, як вгорі, неподалік будинку, прошмигнула чиясь довга тінь.  Лежачи горілиць і відчуваючи на губах  солоний смак піску, я подумала, що падати не так вже й страшно...

... Він  повернувся додому втомленим. Скидаючи у вітальні своє взуття, спитав єхидно:
n - Що, знову взялася за старе?
n Мабуть, таки відчув запах спиртного. Але хіба ж я пила? Тільки пригубила трішечки. Навіть не встигла відчути, яке оте вино на смак. Він не пробачив мені навіть цієї маленької слабкості - підійшовши до мене і погрозливо-ніжно дивлячись у вічі, дав гучного ляпаса. Так дивно - я не намагалася ухилитися від  його великої долоні. Мені вже давно було байдуже, з’явиться  на моєму обличчі іще один синець,чи ні...
n Я знала, що потім, коли,  кривлячись від болю, змиватиму з лиця залишки косметики  і  крові, він, поклавши руку мені на плече, скаже:
n - Не ображайся, ти ж знаєш, що я хвилююся за тебе.
n І я ствердно кивну головою. Я майже віритиму йому - через отой пронизливий його погляд, який не терпить заперечень і якого боюсь найбільше. І вже десь в маленькому куточку великого будинку, що є предметом його гордощів, потай від нього(ще, не дай Боже, здогадається), дозволю собі подумати, що  він таки справді  хвилюєься, якщо не дозволяє мені отримати хоча б крихітну ілюзію щастя. Боїться, що я раптом зможу ідентифікувати себе як незалежна від нього істота, яка будь-коли може полетіти,  покинувши клітку. І  він залишиться один - гордий тиран у гордій самотності...
n
n ...Він боїться даремно: покинути клітку може тільки той, хто народжений вільним.
n   
n 20. 05.2003.
n
n   Дивилась сьогодні « У ліжку з ворогом.» Красива голлівудська казка про некрасиві подружні стосунки. Цікаво, хто пише такі бездарні сценарії ? Я не повірила жодному слову, яке так переконливо намагалася вимовляти, кривлячись в камеру, героїня Джулії Робертс. Але після перегляду фільму на душі залишилось щемливе відчуття спокою та  вдоволення: нарешті змогла зробити щось потай від нього. Думаю, йому б цей фільм також не сподобався.
n
n ... Цікаво, чи змогла б я його вбити?  

25. 05. 2003.

Він познайомив мене зі своїми колегами. Здається, я їм сподобалася. « А дружина нашого шефа - нічогенька...» - прошепотіла  за спиною його секретарка. Надто прискіпливо вона роздивлялася мене - мабуть, порівнювала. Боже, нехай він закохається в цю фарбовану лярву, з якою спить у вільний від роботи час, і більше ніколи не повертається. Боже, я навіть поставлю Тобі кілька свічок і посаджу півонії на радощах. Цікаво, чи знає вона про його дивну звичку лупцювати жінок?
    
...Я уважно роздивлялася його обличчя: темні очі, прямий ніс, пухкі, наче після поцілунку, губи. Він багатьом подобається, це помітно із тих палких поглядів, які адресують йому жінки. Я ненавиджу його ще й за те, що іноді, забуваючи про всі образи, дивлюсь на нього так, як вони...

26. 05.2003.

До моїх ніг тулиться  Серж. Він  зазирає мені у вічі і лагідно сопе, і отак, сидячи удвох на канапі, ми заворожено слухаємо, як шаленіє надворі гроза. О мій любий Сержику, як добре, що він сьогодні не повернеться, інакше не солодко було б тобі, мій брехливий друже, за отой зіпсовний сніданок, про який він і досі згадує. Ну і навіщо ти лізеш на рожен, дурнику? Я знаю, знаю, ти також його не любиш, мій бідний підкидьку. Але що ж вдієш - таке воно життя -ні ти, ані я не вміємо заробляти на хліб насушний, а він нас годує, тобто підтримує стабільне фунціонування наших побитих тіл. Така вже наша із тобою  доля, або як інакше кажуть -
кар-ма. І не дивися так осуджуюче на мене. Чи ти хочеш, аби я все покинула, і рушила світ за очі?
А що далі? Як далі? Чи може, і тебе прихопити із собою, і розважатимемо за кинені нам мідяки людей, показуючи усілякі циркові трюки? Бо що ж іще ми з тобою вміємо? А вночі, підклавши кулачка під голову, тулитимемось до холодного тротуару і мріятимемо про теплий борщ? Але я не хочу того життя, Сержику, не хочу. Чи знаєш ти, що саме так я жила до того, як він мене підібрав? Бачиш, яке гарне слово вигадали - пі-ді-брав... Ото він часто повторює мені, що підібрав колись на вулиці, як я підібрала тебе, мій безродний друже. І ти знаєш, чому я пішла за ним? Бо вважала його Богом. Так, я вважала, що чоловік, від якого не тхне спиртним,  як від мого батька, який не лається  і не лупцює в приступі алкогольного шаленства (о, свята наївносте), який вміє так гарно говорити і носить дорогі краватки, може бути тільки Богом. Він забрав мене у свій розкішний будинок, який здавався мені фортецею, і сховав не тільки від мого гіркого минулого, але й від життя. Він купував мені дорогі парфуми, назви яких я ще й досі не можу вимовити, він учив мене правильно розмовляти і  відчувати красу, а коли мусів надовго покинути мене, вирішуючи  професійні справи, завжди надсилав величезний кошик білих орхідей. І він  не тільки закохав мене в себе, але й прив’язав так міцно, що вже не уявляю, як без нього жила б. Знаєш, якось, коли була особливо на нього ображена, зібрала валізи і вийшла з будинку. І саме тоді, стоячи зовсім одна на узбережжі, я по-справжньому злякалася.  Мені здалося, що я задихнуся. Задихнуся від того всеохоплюючого простору, який був усюди і затягував мене, як бермудський трикутник затягує крихітні кораблі...

     ... 11. 07. 2003.

     І знову цей триклятий будинок. Він переслідує мене щоночі. Тільки-но я заплющую повіки, він виринає із закапелків моєї підсвідомости і лякає нестримним бажанням увійти усередину. І я, наче заворожена, змушую себе зробити оті кільканадцять кроків у звичному напрямку, відчуваючи, як гучно б’ється  серце. А потім , стоячи на вузенькій стежці, що веде вгору, бачу оту довгу тінь, що  наче фантом, з’являється біля  рядків дерев і застигає у німому очікуванні. З-під моїх ніг знову починає втікати земля...

... Коли я намагаюся згадати  момент, як  вперше відчула до нього оту патологічну ненависть, яка вже стільки років точить мою душу,  у спогадах відразу ж виринає крихітна  таверна і божевільна мелодія фламенко. Ми тоді щойно побралися -до того тривалий час жили в громадянському шлюбі, і він вирішив відсвяткувати цю подію у розкішному закладі, де ми часто бували, і де завжди  приємно пахло корицею.  Ми сиділи за акуратно сервірованим столиком  і очікували на своє замовлення. Пам’ятаю, як вразила мене на початку ота розкіш - принаймі, тоді я вважала це розкішшю - безліч екзотичних страв і чистенький вишуканий інтер’єр.
  Він замовив нам трохи вина і якісь дивні рибні делікатеси, що нагадували морські камінці. То була неймовірно дорога страва, мабуть, найдорожча з усіх, які тут пропонували. Я довго придивлялася, як вправно він нанизує білі шматочки на виделку. А коли спробувала сама, зрозуміла, що, мабуть, доведеться мені залишитись  цього вечора голодною - « камінці» кумедно випорскували в мене
з-під руки, неначе живі, і я вже було подумала, що то хтось із офіціантів вирішив так невдало зі мною пожартувати, поклавши в тарілку щойно зловлених морських тваринок, старанно  прикрасивши їх салатом. Він підсміювався з мене, кажучи, що вперше бачить, як втікає від молодої вечеря. Згодом  сів поруч і,  взявши мою руку у свою, допоміг впоратись із цією чудернацькою  стравою.  
    А потім почала лунати ота музика... Зізнаюсь, музика тоді була моїм  шаленством -  коли я граційно рухалася в  такт чарівним звукам, я забувала про все на світі.  Увесь свій біль, розпач, ненависть я витанцьовувала, торкаючись підборами холодної слизької підлоги.  Отож коли почала лунати музика, я відчула, як шалено закалатало у мене серце. Мабуть, я таки забагато випила вина - до того вечора спиртного не торкалася, отож легкий хміль вдарив мені у голову. І коли отой чоловік, який сидів за сусіднім столиком, запросив мене на танець і я поглянула на свого супутника - чи не заперечує, я не захотіла прислухатися до голосу інтуїції. Побачивши , що він схвально кивнув головою, я підвелася з-за столу. Іноді я запитую себе: а якщо б не отой танець, чи склалося б усе інакше? Мабуть, ні, але... Зізнаюся, він  ніколи не бачив, як я танцюю. Він не здогадувався, що  я можу бути такою. Я повністю віддала себе танцю - ми кружляли , віддаючись отому божевільному ритму, і , здавалося, весь світ був тоді біля наших ніг...   За нами заворожено спостерігали відвідувачі. Але коли я мимохіть поглянула на нього, побачила, як гнівом спотворене його обличчя.
   Ми мовчали майже всю дорогу. Я дивилася, як патьоками стікають по  вікнах авто  краплі дощу, і мені чомусь страшенно хотілося плакати. Він віз мене у свій будинок, якого в мене ніколи не було, де я буду законною дружиною, але якесь тривожне гнітюче відчуття не давало мені спокою. Тоді ще я не знала, що той будинок стане для мене в’язницею, з якої я вже ніколи не зможу втекти. Саме тієї ночі він вперше мене вдарив, і я, розгублена тим, що трапилось, намагалася зрозуміти, як мій бог, яким він був для мене, раптом спустився на землю і став огидним тираном, що в приступах ревнощів лупцює свою дружину. Але дороги назад не було - я втекла від іншого світу, ненависть до якого увібрала разом з молоком матері. Наступного дня він просив у мене пробачення, кажучи, що дуже завинив переді мною. І я йому пробачила - просто мені ніхто і ніколи не дарував білі орхідеї...  

20. 08. 2003.

  Його немає вже впродовж тижня і, насолоджуючись самотністю,  я намагаюся дати лад власним думкам. Жахливо захотілося з кимось побалакати - набрала перший-ліпший номер, але, почувши після довгих гудків: « Алло,» - поклала слухавку. Здалося, що в цьому великому страшному світі нарешті хтось зовсім випадково дізнався про існування маленької нещасливої людинки, що прагне вирватись із клітки. Але чи вирветься коли-небудь? Господи, краще б він ніколи не повертався з того клятого відрядження. Краще б ніколи не повертався...

... Цікаво, чому він так довго не телефонує? Невже з ним що-небудь трапилось? Сьогодні у вікно бився голуб - кажуть, то погана прикмета...

28. 08. 2003.

  О, як же люблю оте вино. Недаремно якийсь філософ сказав, що вино веселить душу і живить розум. Люблю його у великій кількості і обов’язково на самотині. Сьогодні я поховала найближчу у світі істоту, і мені хочеться випити до дна оту пляшку, а потім п’яною довго блукати  узбережжям, не боячись, що мене побачать. Сьогодні море темне і неспокійне, хвилі стрімко здіймаються вгору і б’ються головою до прибережних скель. Мушлі до крові ріжуть ноги, але мені то байдуже... Завтра мене тут  не буде... Завтра я піду не озираючись, і нехай шаленіє море і земля перевертається догори дригом ... Я не можу так більше... О, бідний мій Сержику, як мені шкода, але хіба ж я тебе не попереджала? А ти думав, то пусті балачки? Ти думав, можеш так нахабно гризти його черевики і  спати на його подушці? Ти думав, що він того не помічає і ти маєш тут повну свободу? Ні, ти так не думав, ти добре знав, чим все може закінчитись, але все одно робив
по-своєму, вперта паскудна тварино. Ти ненавидів його так, як ненавиджу я, але зараз ти мертвий і вільний, а я... Завтра я піду не озираючись, щоб мене не спіткала твоя доля... Завтра я піду...

29. 08. 2003.

Я нарешті зайшла у той будинок. Нарешті я зустрілася зі своїм найстрашнішим страхом, і тепер мені спокійно і легко.  Тремтячою рукою натиснула на ручку дверей і опинилася всередині... Я ступала босоніж по холодному мокрому піску, іноді морські хвилі, зловісно шепочучи, набігали на берег, і, хапаючи мене за ноги, тягли у глибоку безодню. Холодом дмухало в обличчя море, і я відчувала, як шалено гупає серце.
  -Цього не може бути! - кричала я.- Воно - там! Море - там! Життя - там!
n -Ти помиляєшся, моя бідна пташко! - тінь підійшла ближче, і тепер я могла розгледіти її обличчя. То була я...

... Сьогодні він подарував мені білі орхідеї, і мою маленьку кімнату освітило їх сліпуче сяйво. Він сидів поруч і я уважно роздивлялася його обличчя: темні очі, прямий ніс, пухкі, наче після поцілунку, губи. Він багатьом подобається, це помітно із тих палких поглядів, які адресують йому жінки. Але я знаю: білі орхідеї він дарує лише мені. Він каже, що любить мене, і я йому вірю. Він каже, що ми завжди будемо разом...

P.S. ...28.09.2004. запис в щоденнику обривається...

Зоряна Грабар

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Море... квітів... квиток у спогади

© Той самий Андрій, 02-12-2005
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.82188892364502 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …