Вона йде вулицею. Нервово затягується нікотином. В її руках телефон вона швидкими рухами пальців набирає sms-повідомлення. Потім клала мобільний у сумочку і йшла далі
п’яним кроком. Підіймалась у будинку на свій поверх, відчиняла двері, проходила у коридор. Скидала взуття і зайвий одяг. Дівчина заходила до кухні вмикала газову плитку,
ставила чайник. Все це робила на „автоматі”. Потім пила в темній кімнаті чай, плакала
і згадувала минуле, яке ніколи не повернути. Вона відчуває запах газу, що витікає з ввімкнутої конфорки. Дівчина, якось сумно посміхалась, діставала запальничку...
Вогонь охоплював кімнату. Дівчині ставало тепло, як колись з ним. Вона закривала очі і відчувала, як вогонь плавить її шкіру, вперше і востаннє...
***
Старий клоун. Залишений на узбіччі цирком, за професійну непридатність, сидів
на невисокому паркані. Він був вдягнений і розмальований відповідно до своєї роботи
Він плакав. Фарба на його обличчі була розмита тонкими лініями сліз. Він тримався за розбиту, скляною пляшкою, голову. Її кинув хтось з невдоволених глядачів під час його виступу. А потім на вулиці малі діти кидали в нього недоїдками Це було образливо, це було принизливо...
Залишитись одному, нікому не потрібному старому, немічному дідугану, що нічого не вміє окрім смішити людей. Відпрацьований матеріал. Клоун нагадував собою стару техніку, яку відвозили на звалище або кидали у смітник.
Старий дістав з кишені, широких клоунських штанів маленький ніж. Довго дивився на нього. Легким рухом розрізав вени лівої руки, потім перекинувши ножа у іншу, розітнув вени правої. Кров стікала на землю тоненьким потічком. Клоун сміявся, дивлячись у прекрасне зоряне небо на фоні якого летіла вогняна хвостата зірка, що наближалась до Землі, і згадував свої тріумфи...
***
Страшенна спека. Затори на дорогах. Розпечений асфальт і жодної каплі тіні. Скрізь у авто нервові водії. Хто сам, хто з своїми сім’ями, всі вони поспішають виїхати з міста. Подалі на захід, на вершини рятівних гір. Туди де їх не дістане вогонь і вода. Принаймні так їх запевняли з екранів телевізорів. Малі діти ридають на руках матерів. Навколо паніка і відчай.
Молодий хлопчина, що сидів у старому „ вольсфаген-гольф”, поклав голову на кермо авто і заплющив очі. Заграла музика мобільного телефона, що лежав біля коробки передач. Це було sms-повідомлення від дівчини, яку кохав: „ Я б хотіла зустріти кінець цього світу з тобою. Побачимось на тому березі річки. Прощавай. Твоя Яріс.”
За мить хлопець, вже тримав пістолет, що дістав з бардачка, біля своєї скроні...
***
Океан. Безмежна вода, що охоплює все навкруги. Спокій і шаленість. Два в одному.
Посеред цієї неосяжності стояв маленький катер „Марина”, з однією людиною на борту. Це був похилого віку чоловік. Він сидів на розкладному стільці. Поряд з ним стояв чорний пластмасовий кошик. В ньому лежали гладенькі камінці, щойно зібрані на узбережжі.
Старий кидав камінці у воду і рахував скільки разів воно підскаче над синьою безоднею. Це його заспокоювало. Він попивав пивце і отримував задоволення від палючих променів сонця.
По радіо передавали про небезпеку перебування у морі чи океані. Наполягали на поверненні суден на берег. Та старий не слухав повідомлення берегової служби. Він дивився у небо.
Здавалось, майже над головою старого, у зоряному нічному небі, летіла комета, що ось-ось мала впасти у воду. Старий зачаровано дивився на це смертельне диво. Потім встав із стільця. Вдихнув в останнє, солоного океанічного повітря, дивлячись на велетенську хвилю, що неслась йому на зустріч.
***
Десь у горах, серед старезних ялин стоїть дерев’яний будиночок. Він не схожий на супермодні котеджі та й старою халупою його назвати не можна. Це одноповерхова будівля з двома кімнатами: вітальнею-кухнею та спальнею. Світло до будинку постачав
мотор, що працював на дизелі, тепло – камін, що стояв у вітальні.
Двоє молодих людей сиділи зараз за столом і їли рибні консерви з білим хлібом. Це були хлопець та дівчина. Вони вдвох рятувались від неминучої космічної катастрофи.
І були одними з небагатьох кому це вдалось зробити.
- Я підрахував – їжі та палива вистачить на п’ять шість тижнів, якщо будемо економити– повідомив хлопець.
Дівчина не звертала уваги на його слова.
- Ти мене слухаєш, Кіро? – запитав трохи знервовано хлопець.
- Знаєш, Денис, я ніяк не можу викинути з голови того хлопця.
- Якого хлопця?
- Того, з машини навпроти...
- Не зважай, просто забудь. Це його вибір.
- Вибір?! – дівчина перестала їсти, вона повернула голову у бік дверей і закрила очі.
- Заспокойся! Так, не кожен день люди стріляються через затори на дорозі – холодно говорив Денис. – Та треба жити далі.
- Ти не розумієш!!! – закричала Кіра. – Я бачила як він натискав на гачок. Я чула постріл, бачила його закривавлені мізки на боковому склі машини. До чого тут вибір?!
Хлопець встав з-за столу з пустою консервую і викинув її до відра зі сміттям. Потім
підійшов до дівчини й обійняв її за плечі:
- Людина ніколи не покінчить життя самогубством, не подумавши спершу. Питання в іншому наскільки адекватно вона мислить і чи здатна приймати правильні рішення?
- Ти не відповів на моє запитання.
- А, так: „ до чого тут вибір?” Цей хлопець застрелив себе, а не тебе, наприклад, сестричко. Хто знає може в нього був вибір – відповів Денис.
- Дуже смішно – гнівно відповіла Кіра.
- Принаймні, смішніше за того нудного клоуна, що виступав з цирком два тижні тому. Ненавиджу цих фальшивих веселунів!
- Для мене в дитинстві було справжнім святом коли ми з дідусем ходили до цирку. Жонглери, акробати, дресирувальники тварин, фокусники на одній арені – казковий світ.
А коли виходили клоуни...– Кіра не закінчила, дівчина лише подивилась у братові очі.
- То було давно. Інші часи – інший я. Зараз все змінилось. – відповів хлопець.
- Так, інший – Кіра звільнилась з обіймів брата і підійшла до великого фото,що висіло на стіні. Наньому були зображені вона, Денис та їхній дід. Позаду цього тріо знаходився красень катер з жіночим ім’ям „Марина” названий на честь бабусі. – Цікаво де він зараз? – продовжила Кіра, звертаючись до брата.
- Не знаю – різко відповів Денис.
- Я думаю десь між нами і бабусею – сказала Кіра, цілуючи фото старого, останньої людини на Землі.
